Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/5458/2024
м. Київ Справа № 759/12329/23
05 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ратнікової В.М.
суддів: Левенця Б.Б.
Кирилюк Г.М.
при секретарі: Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Сенька М.Ф., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
25.07.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02.02.2019 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , здійснив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_4 та який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.02.2020 року винним в у вказаній ДТП визнано водія автомобіля «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , його було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 6800 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік та стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В ході розгляду зазначеної справи ОСОБА_2 неодноразово заявлялися клопотання про скасування арешту, накладеного на автомобіль «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, оскільки ОСОБА_3 виконував лише трудові обов'язки водія даного транспортного засобу.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката Кострюкова Д.М. та апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката Пінчука К.Ю. задоволено частково.
Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2020 року в частині додаткового покарання ОСОБА_3 та розміру моральної шкоди змінено.
ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 286 КК України призначено покарання у виді 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Збільшено розмір моральної шкоди та стягнуто із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_4 100 000 моральної шкоди. В іншій частині вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.01.2021року ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30.07.2020 року залишено без змін.
Зазначає, що з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 вбачається, що автомобіль «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 . З товарно-транспортних накладних від 03 січня 2019 року, від 02 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 працював водієм на зазначеному автомобілі.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була забезпечена Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс № АМ/4890347 в розмірі 100 000 грн за шкоду, завдану майну. Згідно умов даного договору франшиза відсутня.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» оцінку пошкодженого транспортного засобу та жодних виплат не проводило. Постраждала в ДТП 02.02.2019 року особа ОСОБА_4 направив відповідну заяву до Моторного (транспортного) бюро України. З 01.08.2019 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» втратило статус асоційованого члена Моторного (транспортного) бюро України через заборгованість до фондів останнього та на момент подачі позову до суду перебуває в процесі припинення.
Моторним (транспортним) бюро України було прийнято рішення про виплату та виплачено 31 203,31 грн в якості відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю ОСОБА_4 .
Для звернення до суду позивач була змушена за власний рахунок замовити оцінку пошкодженого автомобіля, уклавши 05.01.2022 року з ТОВ «Незалежна Експертно-Асистуюча компанія» договір про проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та оплачено вартість експертизи в розмірі 3 600 грн.
Експертом визначено вартість матеріального збитку на дату ДТП, завданого автомобілю «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 02.02.2019 року та зазначено, що вартість збитку складає 257 224,66 грн, що відповідає вартості автомобіля на момент ДТП, а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля складає 457819,30 грн.
Враховуючи викладене вище, просила суд стягнути з ОСОБА_2 357 819,30 грн на відновлення автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» страхове відшкодування в сумі 100 000 грн.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» на користь ОСОБА_1 100 000 грн страхового відшкодування, 3600 грн на відшкодування витрат з оцінки шкоди, та 1 036 грн судового збору, а всього стягнуто 104 636 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 157 224, 66 грн на відшкодування матеріальної шкоди, та 1572,25 грн судового збору, а всього стягнуто 158 796, 91 грн.
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
До Святошинського районного суду міста Києва представником третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвокатом Гусєвим Павлом Володимировичем було подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій представник третьої особи просив стягнути з позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року в задоволенні заяви представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича про стягнення витрат на правничу допомогу, відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції від 06 лютого 2023 року, 22 вересня 2023 року представник третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвокат Гусєв Павло Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, судом неповно з'ясовані обставин справи.
Вказує на те, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» за полісом АМ 4890347. Таким чином, у деліктному зобов'язані, яке виникло внаслідок ДТП, зобов'язуючими суб'єктами є винна особа (безпосередній заподіювач шкоди) та його страхова компанія у межах ліміту відповідальності 100 000 грн.
Відповідно до складеного звіту № 16-2022 від 16.02.2022 року розмір нанесеної шкоди внаслідок пошкодження автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить: ринкова вартість вказаного транспортного засобу на момент настання страхового випадку 257 224,66 грн та вартість відновлювального ремонту - 457 819,30 грн. Зазначає, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Водночас, позивачем заявлено позовні вимоги у розмірі вартості відновлювального ремонту, що є більшою сумою за ринкову вартість транспортного засобу. Для вірного визначення розміру страхового відшкодування потрібно визначити різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, що передбачено нормою ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказує, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Таким чином, в предмет доказування по даному спору, що виник між позивачем та відповідачами, входить визначення розміру страхового відшкодування у порядку, передбаченому статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чого не було зроблено позивачем, а тому позов є необґрунтованим.
Підсумовуючи наведене, стверджує, що позивачем не доведено розмір страхового відшкодування, передбачений ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними, а суд першої інстанції повинен бути залишений позов без задоволення.
22 листопада 2023 року представник третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвокат Гусєв Павло Володимирович подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року в якій просить скасувати вказане додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 грн задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у додатковій угоді до договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12.10.2021 року у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що повністю узгоджується з нормами ЦПК України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
З огляду на те, що договором про надання правової допомоги визначено фіксовану суму гонорару, то вимога суду першої інстанції щодо надання акту виконаних робіт для детального встановлення обсягу наданої правової допомоги є надмірним формалізмом. Оскільки гонорар адвокатського об'єднання не залежить від кількості проведених процесуальних дій, а оплата проводиться після підписання акту виконаних робіт між адвокатським об'єднанням та Моторним (транспортним) страховим бюро України у майбутньому, то вимога щодо писання акту виконаних робіт має відкладальний характер.
04 січня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Пінчуком Костянтином Юрійовичем до Київського апеляційного суду подано заперечення на апеляційну скаргу.
У вказаних запереченнях вважає аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, такими, що не відповідають дійсності та обставинам справи. Зазначає, що оскільки витрати на відновлення автомобіля значно перевищують вартість автомобіля до ДТП, то експерт прийшов до правильного висновку, що власнику автомобіля реально завдано збитків в розмірі вартості автомобіля до ДТП. А відтак, вимоги позову про відшкодування матеріальних збитків позивача, завданих внаслідок ДТП, можуть бути задоволені частково, шляхом стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» грошових коштів в розмірі 100 000 грн страхового відшкодування та з ОСОБА_2 157 224, 66 грн, як залишок збитків, непокритий страховою виплатою.
Також зазначає, що на аркушах 95-96 судової справи знаходиться копія додаткової угоди № 817 до договору про надання послуг в сфері права № 4.1/12-10/2021 від 12.10.2021, на першій сторінці якого зеленим кольором виділено справу, позивачем в якій зазначено ОСОБА_1 , а відповідачем ОСОБА_2 та Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ». Разом з тим, на додатковій угоді відсутні підписи сторін угоди. У зв'язку з чим виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності повноважень у заявник апелянта на ведення зазначеної судової справи та, відповідно, вимоги на стягнення з позивача витрат на правову допомогу.
В судове засідання апеляційного суду представник третьої особи Моторного ( транспортного ) страхового бюро України не з'явився, про день та час слухання справи МТСБУ судом повідомлене у встановленому порядку, причину неявки представника суду не повідомило, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пінчук Костянтин Юрійович в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив залишити скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача Товариства з додатковою відповідальністю « Страхова компанія « Кив Ре» в судове засідання також не з'явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені встановленому порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.02.2019 року, близько 20 год. , на 64 км. автодороги Київ-Чоп-Нові Яриловичі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , васлідок якої водій автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.02.2020 року винним у вказаній ДТП визнано водія автомобіля «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , його було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 6800 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік та стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30.07.2020 вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 12.02.2020 змінено в частині додаткового покарання, розміру моральної шкоди. ОСОБА_3 призначено покарання у виді штрафу 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 6800 грн без позбавленням права керувати транспортними засобами та стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 20.01.2021 ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30.07.2020 залишено без змін.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автомобіль «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно до товаро-транспортних накладних № 0301/7 від 03.01.2019 року, № DST5449823 від 02.01.2019 року ОСОБА_3 працював водієм на автомобілі «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
На дату ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» за полісом №АМ/4890347. Ліміт відшкодування матеріальних збитків за полісом визначено в сумі 100 000 грн.
Позивачка скористалася своїм правом вибору аварійного комісара, експерта для визначення розміру шкоди, що передбачене п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і замовила таку оцінку у суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-асистуюча компанія».
Відповідно до Звіту про оцінку вартості колісного транспортного засобу № 16 - 2022 від 16.02.2022 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 457 819,30 грн.
У вказаному звіті від 16.02.2022року № 16-2002 оцінювачем визначено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 02.02.2019 року становить 257 224,66 грн, що відповідає вартості автомобіля на момент ДТП.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки витрати на відновлення автомобіля значно перевищують вартість автомобіля до ДТП, то експерт прийшов до правильного висновку, що власнику автомобіля реально завдано збитків в розмірі вартості автомобіля до ДТП. Тому, позивач може розраховувати на відшкодування збитків в сумі 257 224,66 грн. Відповідачами не заявлено вимогу до позивачки про передачу їм залишків автомобіля.
Відтак, вимоги позову про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних позивачу внаслідок ДТП, можуть бути задоволені частково, шляхом стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» 100 000 грн страхового відшкодування (ліміт відповідальності за договором); з ОСОБА_2 - 157 224,66 грн. (залишок відшкодування, що непокритий страховою виплатою).
Підлягають задоволенню і вимоги позивача про компенсацію витрат в сумі 3600 грн, що понесені ним на оцінку шкоди. Проте, ця сума на підставі п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має бути стягнута не з ОСОБА_2 , а зі страховика Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ».
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено вищевказаний Закон, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 вказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 вказаного Закону) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_3 працював водієм на автомобілі «DAF CF 65.220», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що саме ОСОБА_2 , відповідно до вимог частини першої статті 1172 ЦК України, є особою, відповідальною за відшкодування шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП.
Встановивши, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF CF 65.220», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», проте розмір завданої позивачу шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обсяг відповідальності Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» обмежений лімітом відповідальності за договором страхування в сумі 100 000, 00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачів на його користь компенсації за завдану майнову шкоду, оскільки ним доведено факт завдання такої шкоди та обґрунтовано її розмір.
Враховуючи те, що звітом № 16-2022 від 16.02.2022 визначено, що відновлювальний ремонт пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 457 819,30 грн, що є економічно необґрунтованим, оскільки ринкова вартість вказаного транспортного засобу на момент настання страхового випадку становила 257 224,66 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 100 000 грн в межах ліміту страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 157 224, 66 грн на відшкодування матеріальної шкоди, що є різницею між завданою позивачу шкодою із відрахуванням суми страхової виплати.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягають задоволенню і вимоги позивача про компенсацію витрат в сумі 3600 грн, шляхом їх стягнення із страховика Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ».
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем заявлено позовні вимоги у розмірі вартості відновлювального ремонту, що є більшою сумою за ринкову вартість транспортного засобу, що суперечить ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України Костенко Надія Михайлівна самостійно обрала спосіб захисту свого цивільного права чи інтересу, а саме: шляхом стягненя з ОСОБА_2 357 819,30 грн на відновлення автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» страхового відшкодування в сумі 100 000 грн.
Розглянувши в межах заявлених позовних вимог дану справу, керуючись нормами чинного законодавства України, в тому числі ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачів ринкової вартості транспортного засобу «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яка була на момент настання страхового випадку в розмірі 257 224,66 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено розмір страхового відшкодування, передбачений ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи наявний звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертно-асистуюча компанія» № 16 - 2022 від 16.02.2022 року, яким визначено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 02.02.2019 року становить 257 224,66 грн, що відповідає вартості автомобіля на момент ДТП.
Апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків вказаного звіту. Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, доводи, викладеніапеляційні скарги представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 рокуухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича.
Перевіряючи доводи третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України, викладені в апеляційній скарзі, щодо оскарження додаткового судового рішення суду першої інстанції від 19 жовтня 2023 року, яким відмовлено у задоволенні заяви третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Особливості розподілу судових витрат, понесених третіми особами під час розгляду цивільної справи, визначено частиною 12 статті 141 ЦПК України.
Так, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
У цій справі Моторне (транспортне) страхове бюро України виступупало третьою особою на стороні відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» та заперечував проти задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 .
Таким чином, понесені третьою особою судові витрати мають відшкодовуватися у тому ж порядку, у якому відшкодовувалися б судові витрати відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ».
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім надання додаткової правової допомоги державі.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвокат працює згідно з умовами договору про надання юридичної допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає оплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, також для надання правової допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правової допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з розподілу судових витрат учасник справи надає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, доданих для надання правової допомоги.
Аналіз вищенаведених норм процесуального права вказує на те, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також детального опису робіт (надання послуг) є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з тим, на виконання наведених вище вимог, третьою особою не було надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Проц А.В. в рамках укладеного договору №4.1/12-10/2021 про надання послуг у сфері права від 12 жовтня 2021 року між Моторно (транспортним) страховим бюро України та Адвокатським об'єднанням «Інс.Лоу Груп».
Отже, третьою особою не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу у справі на суму 1 000,00 грн.
Наведене у сукупності свідчить про безпідставність вимог Моторно (транспортного) страховим бюро України щодо стягнення з позивача на користь третьої особи судових витрат на правничу допомогу, а тому у задоволенні заяви Моторно (транспортного) страховим бюро Україниу відшкодуванні витрат, пов'язаних з правничою допомогою, слід відмовитиз цих підстав.
Висновок суду першої інстанції про те, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення (фактичну оплату) таких витрат учасником справиє безпідставним, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на додаткове рішення задовольнити частково, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні заяви третьої особи про стягнення витрат на правничу допомогу, виклавши мотивувальну частину додаткового рішення в редакції даної постанови.
З урахуванням того, що апеляційна скарга представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року залишено без задоволення, а судове рішення без змін, а за подання заяви про ухвалення додаткового рішення - судовий збір не сплачується (пункт 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»), то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року залишити без задоволення.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника третьої особи Моторного (транспортного) страхового бюро України адвоката Гусєва Павла Володимировича на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: В.М. Ратнікова
Г.М. Кирилюк
Б.Б.Левенець