Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/3469/2024
м. Київ Справа № 369/6997/23
05 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ратнікової В.М.
суддів: Кирилюк Г.М.
Левенця Б.Б.
при секретарі: Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Янченко А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, -
10.05.2023 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 листопада 2017 року між ним - ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_1 (продавець), через її довірену особу, було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 6149 (нотаріальний бланк НМТ 386052).
Згідно пункту 1 попереднього договору, продавець у строк до 30 серпня 2018 року зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити квартиру №29, загальною площею 25,4 кв.м., секція №2 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 1222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмір 219 432 грн, що еквівалентно 8200 доларів США. Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
Проте, всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 30.08.2018 року, так і станом на день подання позовної заяви. Більш того, багатоквартирний будинок, в якому має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію досі. Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу, як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому, розшукати продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки остання за місцем реєстрації не перебуває, на зв'язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу її контактів не надають.
Вважає, що оскільки сума боргу за попереднім договором складає 219 432 грн, то на підставі статті 625 ЦК відповідачка зобов'язана повернути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відтак, три проценти річних від простроченої суми станом на день подання позовної заяви, за період з 1 квітня 2018 року до 31 березня 2023 року складають суму 219 432*0,03*56 місяців/12 = 30 720,48 грн, а інфляційні втрати складають суму 219 432+0,547=120 029,30 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 219 432 грн основного боргу, три відсотки річних в розмірі 30 720,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 120 029,30 грн та 29 61,44 грн судового збору.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 07.11.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Козир Сергій Володимирович подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позов ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 219 432,00 грн. основного боргу, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм матеріального права, судом неповно з'ясовані обставин справи.
Зазначає, що судом не в повній мірі досліджено та з'ясовано, що позивач, відповідно до умов попереднього договору, на підтвердження своїх намірів здійснив передоплату у вигляді авансу у розмірі 219 432 грн, а залишок суми вартості квартири у розмірі 90 448 грн зобов'язувався сплатити до 30.08.2018 року. Проте, позивач не виконав зазначені зобов'язання по сплаті залишку суми вартості квартири у розмірі 90 448 грн.
Вказує, що судом першої інстанції не досліджено умови п.5 попереднього договору щодо строків повернення відповідачем позивачу сплаченого авансу. Тобто, судом не правильно встановлено строк з настанням якого відповідач зобов'язаний був повернути позивачу грошові кошти.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони домовились, що у разі ухилення продавця від продажу квартири у передбачений договором строк, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або за наявністю підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану суму авансу у розмірі 219 432 грн. протягом одного місяця.
Таким чином, у п. 5 попереднього договору сторони визначили виключний перелік подій у випадку настання яких протягом строку дії попереднього договору до 30 серпня 2018 року продавець був зобов'язаний повернути покупцю отримані грошові кошти.
Зазначає, що Попередній договір не визначає момент з якого має рахуватися місячний строк для повернення отриманої суми авансового платежу. Виходячи з контексту договору, такий строк має рахуватися з моменту пред'явлення вимоги, з посиланням на події, як на підставу такої вимоги.
Таким чином, жодна з подій, визначених у попередньому договорі з моменту його укладення і протягом його дії до 30 серпня 2018 року, не настала. Відповідно посилання позивача на п. 5 попереднього договору, як на підставу повернення грошових коштів, сплачених як аванс, є безпідставною.
Вказує на те, що наслідком укладення попереднього договору є лише обов'язок укласти новий договір у встановлений сторонами строк та на вже обумовлених умовах. Відповідач, протягом строку дії попереднього договору, не відмовлявся та не ухилявся від укладання договору купівлі-продажу квартири № 29, загальною площею 25,4 кв.м, в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 1222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Проте, оскільки відповідач права власності на вказану вище квартиру не набув, то відповідно і не мав обов'язку укладати з позивачем основний договір, а відтак і відсутній факт відмови. При цьому, позивачем не надано жодного доказу відмови відповідача від укладення основного договору.
Таким чином, жодна з подій, визначених п. 5 попереднього договору, з моменту його укладення і протягом його дії (до 30 березня 2020 року), не настала. Враховуючи вище наведене, слід дійти до висновку, що відповідач обґрунтовано не мав можливості укласти з позивачем у встановлений попереднім договором термін основний договір у зв'язку із відсутністю необхідних документів для його укладання.
Також звертає увагу, що позивач до закінчення строку дії попереднього договору не звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, а звернувся до суду лише 27.02.2023 року. Таким чином, обов'язок повернути грошові кошти, сплачені позивачем відповідно до п. 4 попереднього договору, на дату подання позовної заяви у відповідача не настав, бо позивач не пред'явив відповідної вимоги до відповідача.
Вказує на те, що суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, розглянув справу без участі відповідача та його представника.
25 грудня 2023 року представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Андрєєвим Микитою Андрійовичем до Київського апеляційного суду було подано відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що посилання апелянта на те, що позивачем та відповідачем не було узгоджено строк для повернення позивачу сплаченого авансу після невиконання умов попереднього договору спростовуються матеріалами справи, а саме - змістом безпосередньо попереднього договору.
Вказує на те, що пунктом 5 попереднього договору визначено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця, при цьому вказаний пункт не містить обов'язку покупця направляти продавцю вимогу про повернення коштів.
Відповідно до п. 1 попереднього договору продавець (відповідач) у строк до 30 серпня 2018 року зобов'язувався передати у власність покупцеві (позивачеві) з укладенням договорів купівлі-продажу квартиру, а відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися про повернення продавцем покупцеві авансу протягом одного місяця, у випадку відмови (ухилення) продавця від укладення таких договорів. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання розпочалось з 01 жовтня 2018 року. Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовими та містять зобов'язальний характер, суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов'язання (01.10.2018 року) по дату ухвалення судового рішення у справі.
Стягнення з відповідача коштів, з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних відновило порушене право позивача на отримання коштів фактично у тому ж розмірі, що і на момент укладення попереднього договору, враховуючи тривалість невиконання зобов'язань щодо передання майна, враховуючи, що попередній договір чітко встановив дату укладення основного договору, а також строк повернення авансу у випадку не укладення основного договору.
Зазначає, що у попередньому договорі (пункт 4) чітко вказано, що позивач «передав аванс», а залишок у розмірі 90 448 грн зобов'язаний «сплатити до 30.08.2019», що є датою укладання основного договору, тобто договору, який укладений не був у зв'язку з тим, що апелянтом будинок не був побудований. Будь-яких інших вимог щодо отримання квитанції, платіжного доручення на підтвердження отримання коштів, попередній договір не містить. Позивач заявив позов саме про стягнення фактично сплачених коштів в розмірі 219 432 грн та відсотків, нарахованих на цю суму. Доказів того, що станом на 30.08.2018 року була можливість у відповідача укласти основний договір, а позивач ухилявся від цього, матеріали справи не містять.
При цьому, відсутність вини відповідача у не укладенні договору купівлі-продажу правового значення не має та не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного.
Зазначає, що посилання апелянта на те, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки представник відповідачки не брав участі у розгляді справи є необґрунтованими і суперечать процесуальному законодавству. Відповідачка в судове засідання не з'являлась, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином. Вказане підтверджується матеріалами справи. Апелянт не був позбавлений можливості надіслати відзив на позовну заяву та будь-які клопотання у зручний для нього спосіб (через електронний суд, поштовим відправленням, тощо). Крім того, неучасть апелянта у судовому засіданні не призвела до прийняття судом неправильного рішення у справі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Козир Сергій Володимирович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Андрєєв Микита Андрійович проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скагу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.11.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Вказаний попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстровано в реєстрі під номером 6149 (нотаріальний бланк НМТ 386052).
Згідно пункту 1 попереднього договору, продавець у строк до 30.08.2018 року зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 29 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 219 432, 00 грн, що еквівалентно 8200 доларів США.
Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.
До 30.08.2018 року продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру № 29 в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Також, продавець не повернув покупцю одержану на підставі попереднього договору суму авансу в розмірі 219 432 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем було порушено зобов'язання, визначені умовами попереднього договору щодо обов'язку збудувати та ввести в експлуатацію житловий будинок на земельній ділянці, площею 0,1002 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_1 , до 30.08.2018 року та укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу визначеної в попередньому договорі квартири.
Починаючи з 30.08.2018 року відповідач мав повернути грошові кошти, прийняті від позивача у вигляді авансу, проте ним не було здійснено таких дій, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача авансу в сумі 219 432,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року в частині стягнення суми авансу відповідає.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21відзначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Судом встановлено що, у визначений у попередньому договорі строк до 30.08.2018 року, основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було укладено.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 219 432,00 грн., оскільки основний договір купівлі-продажу квартири в обумовлений сторонами строк укладений не був, тому передана ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошова сума є авансом та підлягає поверненню позивачу.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19), від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц(провадження № 61-6475св20) та інших.
Доводи апеляційної скарги про те, що попередній договір не визначає момент, з якого має рахуватися місячний строк для повернення отриманої суми авансового платежу, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Попередній договір автоматично припиняється у разі не укладення основного договору у встановлений у попередньому договорі строк, причому це не залежить від причин пропущення цього строку (вина, ухилення сторони чи сторін, тощо). Відповідна позиція щодо застосування ст. 635 ЦК України висловлена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 року у справі №607/15301/18.
Укладений між сторонами попередній договір має чітко встановлений строк, в який мав бути укладений основний договір купівлі продажу, а саме 30.08.2018 року. У вказаний строк основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладено.
У пункті 5 попереднього договору сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконно забудованою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливість ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану суму авансу у розмірі 219 432,00 грн на протязі одного місяця.
А відтак, оскільки основний договір не укладений у погоджений сторонами в попередньому договорі строк і попередній договір через це припинився, ціль та підстави для зберігання відповідачем сплачених позивачем коштів припинилися 31.08.2018 року (наступний день за днем в який мав бути укладений основний договір) та на протязі одного місяця (вересня 2018 року) продавець зобов'язаний був повернути покупцю одержану суму авансу у розмірі 219 432,00 грн, підстави для зберігання якого відпали.
Доводи апеляційної скарги про те, що вина відповідача у не укладенні основного договору відсутня, колегія суддів також відхиляє, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 відзначено, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності представника відповідача, колегія суддів зазначає таке.
За приписами ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що учасник справи зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія суддів виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином, оскільки поважність причин неявки представника відповідача в судове засідання судом першої інстанції не встановлена, відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на позовну заяву, то розгляд судом першої інстанції справи у відсутності відповідачки та її представника не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Козир Сергієм Володимировичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення авансу в сумі в сумі 219 432 грн не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних в розмірі 30 720,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 120 029,30 грн та 29 61,44 грн судового збору, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем на спростування проведеного позивачами розрахунку щодо розміру трьох процентів річних, інфляційних збитків не долучено будь-яких доказів, не подано інший контрозрахунок, зважаючи на погоджений сторонами договору строк сплати грошових коштів, а відтак заявлені позивачем до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають стягненню.
В повній мірі з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.
У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми авансу є відповідальністю сторони договору за допущене нею правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми авансу внаслідок невиконання умов попереднього договору щодо повернення авансу у випадку не укладення основного договору.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошове зобов'язання, на нього поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України.
Колегією суддів встановлено, що період прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення позивачу авансового платежу настав 01.10.2018 року. З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2023 року в сумі 30 720,48 грн, а інфляційні втрати за період вересень 2018 року по квітень 2023 року в сумі 120 029,30 грн.
Дослідивши розрахунок позивача за допомогою програми «Ліга.Закон» щодо нарахування інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що сума інфляційних втрат за період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2023 року становить 138 875,93 грн, однак суд, відповідно до ч.2 ст.264 ЦПК України, не може вийти за межі заявлених позивачем в цій частині позовних вимог, відповідно стягненню з відповідача підлягає сума 120 029,30 грн інфляційних втрат.
Дослідивши розрахунок позивача за допомогою програми «Ліга.Закон» щодо нарахування трьох процентів річних, колегією суддів встановлено, що позивачем невірно визначено період початку нарахування трьох процентів річних, а саме 01.04.2018 року, тому суд здійснив власний перерахунок трьох процентів річних за період з 01.10.2018 по 31.03.2023 та встановив, що за вказаний період сума трьох процентів річних становить 29 614,30 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича та необхідність зміни рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року в частині стягнення трьох процентів річних з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шляхом зменшення суми трьох процентів річних з 30 720,48 грн до 29 614,30 грн.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
А відтак, під час подання позовної заяви до суду ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 3 801,82 грн.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в повному обсязі, стягнув з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 964,44 грн.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 29 614,30 грн замість заявлених 30 720,48 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича та необхідність зміни рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року в частині стягнення судового збору, збільшивши розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору з 2 964,44 грн до 3 357,54 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам).
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича підлягає частковому задоволенню, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року підлягає зміні в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних та судового збору, шляхом зменшення суми 3% річних, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 30 720,48 грн до 29 614,30 грн та збільшення розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 2 964,44 грн до 3 357,54 грн, в іншій оскаржуваній частині рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної у сумі 12,66 грн.
Керуючись ст. 625 ЦК України, ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Козир Сергія Володимировича задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних та судового збору змінити, зменшивши суму 3% річних, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 30 720,48 грн до 29 614,30 грн та збільшивши розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 2 964,44 грн до 3 357,54 грн.
В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 12,66 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: В.М. Ратнікова
Г.М. Кирилюк
Б.Б.Левенець