Провадження № 11-кп/824/1009/2024 Категорія: ч. 3 ст. 307 КК України
ЄУН: 754/7346/23 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1
31 січня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального № 12023100030001491, внесеному до ЄРДР 10 травня 2023 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 1 серпня 2023 року,яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта вища, не одруженого, солдата в/ч4100 на посаді електрика-дизеліста польової лазні, проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
20 січня 2023 року Солом'янським районним судом м. Києва за ст. 309 ч. 1 КК України до штрафу 17000 грн. штраф сплачений,
визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком суду, яким затверджена угода про визнання винуватості від 22 червня 2023 року між обвинуваченим ОСОБА_6 та прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 , ОСОБА_6 визнаний винуватим в тому, що у невстановлену досудовим слідством дату, у невстановлений досудовим слідством час та місці, у обвинуваченого виник злочинний умисел спрямований на реалізацію протиправної діяльності у сфері незаконного збуту психотропних речовин у великих розмірах.
Реалізуючи свій злочинний умисел, переслідуючи корисливий мотив та маючи умисел збагатитися за рахунок вчинення злочинів у сфері незаконного обігу психотропних речовин, ОСОБА_6 , 10 травня 2023 року перебуваючи у невстановлений досудовим слідством час, у невстановленому досудовим слідством місці, отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальною масою 20,949г., що є особливо великим розміром, та особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою 0,71г., тим самим незаконно придбав вказану особливо небезпечну психотропну речовину та наркотичний засіб та почав незаконно їх зберігати при собі, з метою збуту, після чого направився до будинку АДРЕСА_2 .
В подальшому, 10 травня 2023 року приблизно о 21.18 год., знаходячись між 1 та 2 поверхом першого парадного будинку № 4-а по проспекту Червоної Калини в м. Києві, ОСОБА_6 був затриманий працівниками поліції в порядку ст. 208 КПК України. В ході особистого обшуку у ОСОБА_6 працівниками поліції було виявлено та вилучено - 48 згортків з ізоленти чорного кольору, у яких перебувають прозорі поліетиленові зіп-пакети, 5 прозорих поліпропіленових зіп-пакентів, з особливо небезпечною психотропною речовиною - амфетамін, загальною масою 20,949г., що є особливо великим розміром, та 1 прозорий поліпропіленовий зіп-пакет з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабіс, масою 0,71г., які ОСОБА_6 незаконно придбав та зберігав при собі з метою збуту.
Таким чином, ОСОБА_6 незаконно придбав, зберігав з метою збуту психотропні речовини в особливо великих розмірах, наркотичні засоби, особою яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 307 КК України.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та доля речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду, перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок з підстави затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання для проведення судового провадження у загальному порядку.
Прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості є незаконним і необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом затверджено угоду про визнання винуватості у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
Прокурор зазначає, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі понад 10 років.
Укладення угоди про визнання винуватості у разі вчинення особливо тяжкого злочину, допустиме лише у випадках, передбачених п. п. 2, 3 ч. 4 ст. 469 КПК України.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту психотропних речовин в особливо великих розмірах та наркотичних засобів особою, яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 308-310, 312, 314, 315, 317 КК України.
Згідно з вимогами ст. 216 КПК України вчинений ОСОБА_6 злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, не віднесений до підслідності Національного антикорупційного бюро України ані за предметною, ані за суб'єктною складовою.
Злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, який інкримінується ОСОБА_6 , не вчинений ним за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою, а отже жодних даних щодо викриття злочинних дій інших учасників групи чи інших злочинів, вчинених групою або організацією, ОСОБА_6 надати не міг та відповідно жодних даних не надавав. Тобто, допустимі випадки укладення угоди щодо особливо тяжкого злочину (п. п. 2, 3 ч. 4 ст. 469 КПК України) у даному конкретному провадженні не мають місця. З огляду на викладене, у кримінальному провадженні вказаної категорії злочину, вчиненого ОСОБА_6 , угода про визнання винуватості не могла і не може бути укладена.
Окрім того, прокурор акцентує увагу на тому, що судом при ухваленні вироку 1 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 не дотримано вимог п. п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України, оскільки умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону та не відповідають інтересам суспільства, а узгоджена сторонами міра покарання обвинуваченому ОСОБА_6 на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим від 22 червня 2023 року, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Судом у вироку відповідного обґрунтування, яким чином пом'якшуючі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину, не надано, а просто вказано серед обставин, які пом'якшують покарання, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
Також, як наголошує апелянт, суд помилково вказав, що злочин, вчинений ОСОБА_11 , відповідно до ст. 12 КК України є тяжким (хоча злочин за ч. 3 ст. 307 К України є особливо тяжким), а також, що ОСОБА_6 раніше не судимий (хоча при цьому у вступній частині вироку суд вказав про засудження обвинуваченого 20 січня 2023 року Солом'янським районним судом м. Києва за ст. 309 КК України).
Саме тому, в даному випадку, суд, погодившись з умовами угоди про визнання винуватості, неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, оскільки не врахував, що злочинна діяльність ОСОБА_6 у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, їх аналогів та прекурсорів мала системний характер, вилучена у обвинуваченого особливо небезпечна психотропна речовина - амфетамін була в особливо великих розмірах (всього 20,949 г) та наркотична речовина, обіг якої обмежено - канабіс (0,71 г), які обвинувачений незаконно придбав та зберігав з метою збуту.
Крім того, прокурор акцентує увагу на тому, що не врахував суд і особу обвинуваченого, який раніше вже скоював злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а тому жодного осуду власної поведінки в діях ОСОБА_6 не вбачається. Більш того, вбачається, що суспільна небезпечність вчинених ОСОБА_6 злочинів послідовно зростає: спочатку скоїв та засуджений за ст. 309 КК України (проступок), тепер - ч. 3 ст. 307 КК України (особливо тяжкий злочин).
Указане, на переконання прокурора, свідчить, що ані щире каяття, ані активне сприяння розкриттю злочину жодним чином не можуть бути тими обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та відповідно не можуть бути підставою для застосування ст. 69 КК України.
Прокурор наголошує на тому, що у вироку не враховані обставини, викладені впостанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 345/1136/17.
Прокурор зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Укладання угоди про визнання винуватості у провадженні, де вона не може бути укладена (всупереч вимогам ч. 4 ст. 469 КПК України), неврахування прокурором обставин, передбачених ст. 470 КПК України, та затвердження такої угоди судом (всупереч ч. 7 ст. 474 КПК України), є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, судом першої інстанції затверджено угоду про визнання винуватості у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена, а тому відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України, такий вирок підлягає апеляційному оскарженню із вказаної підстави. Унаслідок затвердження незаконної угоди про визнання винуватості допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. ст. 469, 474 КПК України), неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність (ст. ст. 69 КК України) та відповідно призначено покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, ч. 2 ст. 409 КПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора, захисник ОСОБА_12 подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, а вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, яка також заявила клопотання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, пояснення захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 , які не заперечували проти задоволенні апеляційних вимог прокурора, при цьому захисник заявив клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та клопотань учасників апеляційного провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вирок суду першої інстанції, яким затверджено угоду від 22 червня 2023 року між прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_6 про визнання винуватості, цим вимогам закону не відповідає.
Так, частиною 4 ст. 469 КПК України передбачено, що між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості.
Зокрема, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України така угода може бути укладена у провадженні щодо:
1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;
2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочинну буде підтверджена доказами;
3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
За змістом статей 474, 475 КПК України суд зобов'язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і може відмовити в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Тобто, якщо хоча би один із елементів змісту угоди про визнання винуватості не відповідає вимогам КК та КПК України, суд зобов'язаний відмовити у затвердженні такої угоди.
За змістом ч. 7 ст. 474 КПК України угоду не може бути затверджено, насамперед, у випадку, якщо суд при її перевірці встановить невідповідність цієї угоди нормам матеріального та процесуального права.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції наведені вимоги закону не дотримані, про що слушно зауважує у своїй апеляційній скарзі прокурор.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що між прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_6 затверджено угоду про визнання винуватості від 22 червня 2023 року, сторони погодилися на призначення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Перевіряючи дану угоду про визнання винуватості, суд першої інстанції встановив, що вона відповідає вимогам кримінального процесуального закону, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 307 КК України, умови угоди відповідають вимогам КПК та КК України, угода укладена сторонами добровільно, узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону, а саме ст. ст. 50, 65-67, 69 КК України.
Зваживши зазначені обставини, врахувавши тяжкість вчиненого злочину, який, згідно приписів ст. 12 КК України, є тяжким злочином, особу винного, його роль та ступінь участі у вчиненому злочині, який раніше не судимий, має сталі зв'язки, постійне зареєстроване місце проживання, наявність обставин, що пом'якшують покарання: активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, суд дійшов переконання, що угода може бути затверджена, ухвалив вирок, яким затвердив угоду, визнав ОСОБА_6 винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 307 КК України, та призначив покарання, зі застосуванням ст. 69 КК України, у виді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Разом з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вимог закону, передбачених ч. 4 ст. 469 КПК України не дотримався з огляду на наступне.
Злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до приписів ст. 12 КК України, є особливо тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Укладення ж угоди про визнання винуватості у разі вчинення особливо тяжкого злочину допускається лише у випадках, передбачених п.п. 2, 3 ч. 4 ст. 469 КПК України.
Відповідно до висунутого обвинувачення, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту психотропних речовин в особливо великих розмірах та наркотичних засобів особою, яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 308-310, 312, 314, 315, 317 КК України.
Отже, відповідно до положень ст. 216 КПК України, вчинений ОСОБА_6 злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, не віднесений до підслідності Національного антикорупційного бюро України ані за предметною, ані за суб'єктною складовою, як слушно на це звертає увагу прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про те, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, який інкримінується ОСОБА_6 , не вчинений ним за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою, а отже жодних даних щодо викриття злочинних дій інших учасників групи чи інших злочинів, вчинених групою або організацією, ОСОБА_6 надати не міг та відповідно жодних даних не надавав.
Не відповідають обставинам справи й посилання суду першої інстанції в оскаржуваному вироку те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, оскільки у вступній частині вироку зазначено про засудження останнього вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2023 року за ч. 1 ст. 309 КК України, що знайшло своє відображення і у кваліфікації дій обвинуваченого, а саме, незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин в особливо великих розмірах, наркотичних засобів, особою яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу.
З огляду на викладене, у кримінальному провадженні вказаної категорії злочину, вчиненого ОСОБА_6 , угода про визнання винуватості між останнім та прокурором не могла бути укладена, про що слушно зазначено прокурором в апеляційній скарзі.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, а тому підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок слід скасувати та направити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на новий розгляд в суд першої інстанції для проведення судового провадження в загальному порядку, під час якого, у тому числі, слід перевірити доводи апеляційної скарги прокурора про призначення ОСОБА_6 м'якого покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
За приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Враховуючи те, що ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину,за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, з огляду на дані про особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, раніше судимий за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, його вік, стан здоров'я, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що інший, більш м'який, вид запобіжного заходу на даному етапі судового провадження не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та не буде достатнім для запобігання передбачених ст. 177 КПК України ризиківпереховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме ухилятися від забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Зважаючи на це, застосований судом першої інстанції до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін та продовжити строк його дії на 60 (шістдесят) діб, за застосуванням визначеного раніше альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 182 КПК України.
Ті дані про особу обвинуваченого, на які посилається захисник ОСОБА_9 у своєму клопотанні про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, зокрема, на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, наявність малолітнього сина - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявність місця роботи, позитивні характеристики звідти, не зменшують існуючих ризиків, а тому не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу.
При цьому, всупереч твердженням захисника, матеріали кримінального провадження, утому числі ті, що долучені ним до клопотання, не містять переконливого підтвердження тому, що ОСОБА_6 утримував малолітню дитину.
Будь-яких відомостей, які б свідчили про наявність перешкод тримання обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, в медичній документації, долученої стороною захисту, - не наведено.
Жодних нових даних, які б вказували про необхідність зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу та про зменшення вищезгаданих ризиків, в клопотанні захисника не зазначено.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 1 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 307 КК України - скасувати, призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт залишити без задоволення.
Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому за ч. 3 ст. 307 КК України ОСОБА_6 запобіжний захід у виді утримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 строком на 60 днів, тобто, до 30 березня 2024 року включно.
Визначений ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в сумі 214720 грн. залишити без змін.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду: м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, код ЄДРПОУ суду 42258617, код банку 820172, назва банку ГУ ДКСУ у м. Києві, номер рахунку за стандартом IBAN - UA068201720355289002001082186, призначення платежу: застава за ОСОБА_6 , по справі ЄУН: 754/7346/23 (провадження № 11-кп/824/10/2024) в Київському апеляційному суді.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- прибувати у кримінальному провадженні за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з м. Києва без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4