23 січня 2024 року місто Київ
Справа № 761/22952/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1208/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді Желепи О. В.
суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року (ухвалене у складі судді Сіромашенко Н. В., інформація щодо дати складання повного судового рішення відсутня)
у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «К.Енерго» (ПАТ «Київенерго»), Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські Енергетичні Послуги» про визнання пункту договору частково недійсним
У червні 2018 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, в якому просив визнати п. 16 договору №141036-508-20 від 07.10.2003 частково недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.10.2003 між ним та ПАТ «Київенерго» було укладено договір № 141036-508-20 про користування електричною енергією.
Договір укладено на користування та постачання електричної енергії в належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 , а також при укладенні договору враховано, що йому належить трансформаторна підстанція - 6051, до якої здійснено підключення будинку.
Позивач вказує, що за умовами договору він зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію відповідно до умов договору, які він виконує, завжди сплачує за спожиту електроенергію згідно показань лічильника №0305553 по особистому рахунку № НОМЕР_1 .
Однак, надалі йому надійшло попередження про відключення електроенергії від 14.05.2018 №52297, в якому до розрахунків заборгованості були включені суми, які не можуть стягуватися відповідно до закону. Відтак, в розрахунку вказана заборгованість в частині оплати холостого ходу, короткого замикання та інших технологічних витрат.
Відповідно до листів НКРЕ та Міністерства енергетики та вугільної промисловості, які він надав до позову, йому стало відомо, що п. 16 договору суперечить актам цивільного законодавства в частині додаткових нарахувань, оскільки витрати холостого ходу, короткого замикання та інші технологічні витрати містяться в тарифі. Також звернув увагу на відсутність в п. 9 Договору межі розподілу.
При цьому вказав, що він сплачує за електроенергію за лічильниом та за звичайним тарифом, в якому втрати холостого ходу та короткого замикання а також, інші технологічні витрати електроенергії вже містяться та всі інші споживачі які користуються його підстанцією сплачують за електроенергію також тільки згідно тарифу та на підставі прямих договорів з енергопостачальником.
За таких обставин, вважає, що пункт 16 Договору в частині додаткових нарахувань не може бути дійсним, а відтак, відповідно до Листів НКРЕ та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Постанови НКРЕ «Про затвердження Порядку ринкового формування роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається споживачам» від 13.06.2016 №1129, п. 16 Договору від 07.10.2003 частково суперечить акту цивільного законодавства.
16.07.2021року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив визнати п. 16 договору №141036-508-20 від 07.10.2003 в частині додаткових нарахувань у виді «777 квт.ч (ежемес. ПХХ) + 2,41 % (от собствен. расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02 % (от собств. расх. та 141036-507-20) в мес». недійсним та заборонити відповідачу-3 здійснювати додаткові нарахування за вказаним договором у виді «777 квт.ч (ежемес. ПХХ) + 2,41 % (от собствен. расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02 % (от собств. расх. та 141036-507-20) в мес».
В обґрунтування зазначив, що в прохальній частині позовної заяви він просив визнати пункт 16 Договору частково недійсним, однак, не конкретизовано, яку саме частину цього пункту слід визнати недійсним.
Вказав, що відповідно до пункту 16 договору оплата за електричну енергію здійснюється відповідно до показань обліку: 13 коп. + 20% = 15,6 коп. за 1 квт.ч. + 777 квт.ч. (ежемес. ПХХ) + 2,41 % (от собствен. расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02% (от собст. расх. и 141036-507-20) в мес.
Відтак, саме, додаткові нарахування у виді «777 квт.ч. (ежемес. ПХХ) + 2,41 % (от собствен. расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02% (от собст. расх. и 141036-507-20) в мес.» він вважає такими, що були неправомірно зазначені у Договорі, які він просить визнати недійсними та саме дана частина договору у виді додаткових нарахувань не може бути дійсною.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 18 вересня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19.09.2022 року по справі № 761/22952/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а саме:
- визнати пункт 16 договору №141036-508-20 від 07.10.2003 р. в частині додаткових нарахувань у вигляді «777 квт. ч. (ежемес. ППХ) + 2,41% (от собствен.расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02% (от собствен.расход. и 141036-507-20) в мес.» недійсним;
- заборонити відповідачу - ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» здійснювати додаткові нарахування за договором №141036-508-20 від 07.10.2003 р. у вигляді «777 квт. ч. (ежемес. ППХ) + 2,41% (от собствен.расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02% (от собствен.расход. и 141036-507-20) в мес.».
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновки суду є незаконними та необґрунтованими, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріально та процесуального права.
Вказує, що вимога енерго-постачальника про сплату додаткових нарахувань передбачених в пункті 16 Договору призводить фактично до подвійної сплати за нормативно технологічні витрати на транспортування електороенергії, так як дані витрати вже включені до звичайного тарифу в електроенергію, що суперечить зокрема ст. 509 ЦК України.
Зазначає, що ПАТ «Київенерго» при зазначені додаткових нарахувань в п. 16 Договору використовувало вписану від руки невідому і не закріплену законодавством формулу, відповідно до яких нормативно-правових актів використовувалась дана формула не вказано.
Звертає увагу, що договір, пункт якого оскаржується в даному провадженні дійсно був укладений відповідно до норм ПКЕЕН, так як при укладенні даного договору до трансформаторної підстанції був підключений тільки власник підстанції ОСОБА_1 , однак в подальшому після підключення інших споживачів прямими договорами з енерго постачальником пункт договору який оскаржується в частині додаткових нарахувань за використання технологічних електричних мереж є фактично недійсним, так як в такому випадку на правовідносини між споживачем-власних технологічних електричних мереж та енергопостачальником слід застосовувати саме норми ПКЕЕ, якими передбачена компенсація власнику технологічних електричних мереж за використання даних мереж енерго-постачальником.
Вказує, що судом необґрунтовано встановлено, що з 01.01.2019 ОСОБА_1 приєднався до публічного договору про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальної послуги на підставі типового договору який є додатком №6 до Правил роздрібного ринку електричної енергії від 14.03.2018р № 312, а договір №141036-508-20 від 07.10.2003р. діє виключно в частині регулювання відносин щодо заборгованості, нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електроенергії. Однак, у вищевказаному типовому договорі №6 відсутня інформація або посилання на сплату споживачем технологічних втрат за використання своєї ж трансформаторної підстанції, а саме: втрат холостого ходу, кз, та інших технологічних втрат електричної енергії, яка використовується для власних потреб по підстанції, та які нараховуються споживачу ТОВ «Київські Енергетичні Послуги».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.
17 листопада 2023 року від представника ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» адвоката Жовтун О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволені апеляційної скарги та залишити рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.06.2023 року без змін.
У відзиві вказує, що ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» є неналежним відповідачем у даній справі, крім того станом на 2003 рік підприємства не існувало, тому ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» не могло бути і не є стороною договору №141036-508-20 від 07.10.2003р.
Зазначає, що вимога позивача про заборонити відповідачу - ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» здійснювати додаткові нарахування не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому не має розглядатись і при апеляційному перегляді рішення.
05 грудня 2023 року від представника ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» адвоката Халимон С. В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.06.2023 року залишити без змін, а скаргу без задоволення. Також у відзиві зазначено про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу.
Відзив обґрунтований тим, що договір №141036-508-20 про користування електричною енергією від 07.10.2003 в цілому та, зокрема, в частині п.16, є правочином, що на момент його вчинення не суперечив нормам чинного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, був вчинений особами, наділеними необхідним обсягом цивільної дієздатності, з вільним волевиявленням сторін, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже підстави недійсності такого правочину відсутні.
Крім того, звертає увагу суду, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не була прийнята судом першої інстанції.
Зазначає, що на момент укладення Договору позивач не мав статусу фізичної особи - підприємця, а, отже, ОСОБА_1 мав статус побутового споживача та відносини між ним та енерго постачальником до 26.06.2018 регулювалися договором про користування електричною енергією для населення та нормами ПКЕЕН, якими не було передбачено укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж та відшкодування втрат в електромережах.
АТ «К.Енерго» (ПАТ «Київенерго») своїм правом на подання відзиву не скористалось.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року та ухвалити нове про задоволення позову.
Представник ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»Халимон С. В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представник ТОВ «Київські Енергетичні Послуги» Жовтун О. В. просила залишити рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача АТ «К.Енерго» (ПАТ «Київенерго») у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином.
Згідностатті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючої судді Желепи О. В., пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволені позову суд вважав встановленим, що 07.10.2003 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було укладено договір № 141036-508-20 від 07.10.2003 про користування електричною енергією, відповідно до п.1 якого Енергопостачальник надійно постачає споживачу електричну енергію, а споживач оплачує її за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені договором (далі - Договір).
Судом встановлено, що позивач з 2003 року є власником трансформаторної підстанції № 6051.
Відповідно до п. 16 Договору, зокрема передбачено, що оплата за електричну енергію здійснюється відповідно до показань приладу обліку 13 коп. + 20% = 15,6 коп. за 1 квт.ч. + 777 квт.ч. (ежемес. ПХХ) + 2,41 % (от собствен. расход. и 141036-507-20) потери К.З. + 0,02% (от собст. расх. и 141036-507-20) в мес.
Згідно п. 21 Договору взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються законодавством.
Судом встановлено, що позивачу надійшло від ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» попередження про відключення електроенергії № 52297 від 14.05.2018 про відключення електроенергії у зв'язку із заборгованістю за спожиту електричну енергію станом на 01.05.2018 у розмірі 163544,49 грн.
При цьому судом встановлено, що відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» ПАТ «Київенерго» було здійснено перетворення юридичної особи - відокремлено оператора системи розподілу та 16.02.2018 створено ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» шляхом виділу з ПАТ «Київенерго».
Частиною 13 розділу XVII розділу «Перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено повний перелік зобов'язань, які передаються у разі відокремлення оператора системи розподілу та переданню йому частини прав та обов'язків, зокрема й пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
Таким чином, ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є частковим правонаступником ПАТ «Київенерго» (яке 09.08.2019 змінило найменування на АТ «К.Енерго») за Договором № 141036-508-20 про користування електричною енергією від 07.10.2003.
Відповідно до п. 3 Правил користування електричною енергією для населення (далі - ПКЕЕН), затверджених Постановою КМУ від 26.07.1999 № 1357, які діяли на час укладення Договору, споживання електричної енергії здійснювалося на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розроблявся енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією.
Згідно п. 19 ПКЕЕН розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснювалися за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку.
Разом з цим, якщо у власності споживача перебувають електричні мережі напругою понад 0,4 кВ, а прилад обліку встановлений не на межі розподілу електромереж, втрати електричної енергії на ділянці електромережі від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку відносяться на рахунок власника зазначеної ділянки електромережі.
Згідно з Додатком № 8 до Договору «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» та Схемою електроустановок та точок розподілу мереж, в балансовій належності позивача, зокрема перебувають КЛ (кабельна лінія) 10 кВ, ТП 526, опора №1, ТП 6051, КЛ 0,4 кВ, тобто, електричні мережі напругою понад 0,4 кВ. Межа розподілу відповідальності сторін встановлена на ізоляторах опори № 1. Прилад обліку № 0305553 встановлений не на межі розподілу електромереж.
За таких обставин, з огляду на викладене вище, позивач має здійснювати розрахунки за спожиту електричну енергію за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку та оплачувати втрати електричної енергії на ділянці електромережі від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції керувався тим, що віднесення відповідачем втрат електричної енергії на ділянці електромережі від межі розподілу (ізоляторів опори № 1) до місця встановлення приладу обліку (ГРЩ житлового будинку) на рахунок позивача не суперечить умовам Договору, нормам чинного законодавства та регламентується з вимогами п. 19 ПКЕЕН, які діяли на момент укладення Договору.
Договір № 141036-508-20 про користування електричною енергією від 07.10.2003 в цілому та, зокрема, в частині п.16, є правочином, що на момент його вчинення не суперечив нормам чинного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, був вчинений особами, наділеними необхідним обсягом цивільної дієздатності, з вільним волевиявленням сторін, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже підстави недійсності такого правочину відсутні.
Також суд вказував, що у разі не згоди з умовами Договору, позивач міг скористатися передбаченою нормою ст. 651 ЦК України щодо змін умов Договору шляхом внесення змін у відповідні його пункти шляхом укладення додаткової угоди до нього. При цьому, у разі недосягнення згоди щодо внесення змін до умов договору, сторони мають право вирішити спір у судовому порядку.
Разом з тимпозивач таким правом не скористався та не звертався до відповідача щодо зміни умов Договору, зокрема й в частині умов та порядку оплати, визначених п. 16 Договору. Позивач будучи не згодним з окремим пунктом Договору, звернувся з позовом до суду про визнання окремого положення Договору частково недійсним, що не є, у розумінні положень частини 1 статті 203, статті 215 ЦК України підставою для визнання такого пункту Договору недійсним.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими доведені, а висновки суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним, а також про відсутність підстав для зменшення позивачу передбаченого тарифу відповідають встановленим обставинам та вимогам Закону.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
За змістом частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений позивачем договір № 141036-508-20 від 07.10.2003 про користування електричною енергією за своєю природою є правочином та на момент укладення відповідав критеріям передбаченим ст. 203 ЦК України.
Судом не встановлено, що вказаний договір, в тому числі в частині п. 16, суперечив цивільному законодавству, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства.
На момент укладення договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, були вільними в його укладені, крім того правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме на постачання електричної енергії та користування нею.
Матеріалами справи підтверджено, що сторони виконували умови договору, відповідачем здійснювалось постачання електроенергії, а позивачем здійснювалась оплата за таке користування.
Позивач з 2003 року по 2018 рік не звертався до відповідача щодо зміни умов Договору, зокрема й в частині умов та порядку оплати, визначених п. 16 Договору.
Таким чином, відсутні правові підстави для визнання вказаного правочину в частині п. 16 недійсним.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вимога енерго-постачальника про сплату додаткових нарахувань передбачених в пункті 16 Договору призводить фактично до подвійної сплати за нормативно технологічні витрати на транспортування електороенергії, так як дані витрати вже включені до звичайного тарифу в електроенергію, який він платить, що суперечить зокрема ст. 509 ЦК України, колегія суддів не приймає з огляду на таке.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 312 від 14.03.2018, іншими нормативно-правовими актами України.
Відносини, які виникали в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), до 11.06.2018 регулювалися Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (ПКЕЕ).
При цьому, дія ПКЕЕ поширювалася на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Норми розділів «Загальні положення», «Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін» та «Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів» поширювалися на всіх споживачів без винятку.
Відповідно до положень пункту 1.2 ПКЕЕ власник електричних мереж визначався як юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та/або розподілу електричної енергії; основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації; субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.
Згідно з пунктом 1.3 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснювалося на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладався між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладався між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Згідно з пунктом 1.7 ПКЕЕ у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулювалися договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2 до ПКЕЕ).
За положеннями пункту 6.29 ПКЕЕ електропередавальні організації, які використовували технологічні електричні мережі інших власників електричних мереж, сплачували останнім плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначалася відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 №691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за № 732/15423.
Відповідно до п. 6.32 ПКЕЕ в редакції від 25.12.2015 у разі використання технологічних електричних мереж власника електричних мереж (споживача, основного споживача) для електрозабезпечення електроустановок декількох суб'єктів господарювання величина витрат на утримання цих технологічних електричних мереж розподілялася пропорційно обсягам електричної енергії, що надійшла в мережі відповідних суб'єктів господарювання, та обсягу електричної енергії, використаної власником електричних мереж (споживачем, основним споживачем), відповідно до фактичного балансу за розрахунковий період, що минув.
В свою чергу, відносини між побутовими споживачами та енергопостачальниками до 26.06.2018 регулюватися Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357 (ПКЕЕН).
Відповідно до пункту 3 ПКЕЕН споживання електричної енергії здійснювалося на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і електропостачальником, що розроблявся енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1 до ПКЕЕН) і укладався на три роки.
Зі змісту ПКЕЕН, зокрема, із положень абзацу другого пункту 19 ПКЕЕН, слідує, що у власності побутового споживача (населення) могла бути трансформаторна підстанція, яка використовувалася виключно для потреб цього споживача.
При цьому, ПКЕЕН не було передбачено врегулювання питань та аспектів, які виникають у разі транзиту електричної енергії, зокрема, щодо складення балансу електричної енергії, розподілу втрат електричної енергії, відшкодування витрат на утримання та обслуговування електричних мереж тощо.
Зокрема, як зазначено у відповіді НКРЕКП на адвокатський запит від 15.04.2021, якщо позивач мав статус фізичної особи - підприємця, відносини між ним та енергопостачальником за регульованим тарифом, які виникали в процесі купівлі-продажу електричної енергії (на роздрібному ринку електричної енергії), до 11.06.2018 регулювалися ПКЕЕ, зокрема, в частині укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж та, відповідно, сплати за їх спільне використання. При цьому, розрахунки за спожиту електричну енергію субспоживачами (населенням) здійснювалися виключно з енергопостачальником, відповідно до укладених договорів про користування електричною енергією. Компенсація основному споживачу субспоживачами (населенням) витрат з утримання технологічних електричних мереж, втрат, які виникають в цих мережах, вимогами законодавства не була передбачена.
У разі, якщо позивач мав статус побутового споживача, відносини між ним та енергопостачальником до 26.06.2018 регулювалися договором про користування електричною енергією для населення, укладеного відповідно до норм ПКЕЕН, якими не було передбачено укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж та відшкодування витрат.
Вирішуючи питання чи поширювалися на позивача норми ПКЕЕ при укладенні Договору, визначальним є визначення статусу позивача, а саме, в якому статусі перебував позивач на момент укладення 07.10.2003 Договору№141036-508-20 про користування електричною енергією, в статусі фізичної особи або фізичної особи-підприємця.
Позивачем як в позові та і в апеляційній скарзі вказується, що на нього на момент укладення Договору поширювались п.п. 1.7 та 6.29, 6.32 ПКЕЕ, однак як правильно вказував суд першої інстанції, при укладенні Договору стороною був позивач, який не мав статусу фізичної особи - підприємця, отже, позивач мав статус побутового споживача та відносини між ним та енергопостачальником до 26.06.2018 регулювалися договором про користування електричною енергією для населення, укладеного відповідно до норм ПКЕЕН, якими не було передбачено укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж та відшкодування витрат.
Крім того, на момент укладення Договору позивач був один підключений до своєї трансформатної підстанції, в той же час, виходячи із встановлених положень ПКЕЕН, зокрема, абзацу другого пункту 19 ПКЕЕН, у власності побутового споживача (населення) могла бути трансформаторна підстанція, яка використовувалася виключно для потреб цього споживача, при цьому, ПКЕЕН не було передбачено врегулювання питань, які виникають у разі транзиту електричної енергії, зокрема, щодо складення балансу електричної енергії, розподілу втрат електричної енергії, відшкодування витрат на утримання та обслуговування електричних мереж тощо.
Таким чином, позивач, як власник має наразі додаткові обов'язки, щодо утримання власної трансформаторної підстанції, які окрім іншого полягають в додаткових нарахуваннях, пов'язаних з втратоюелектричної енергії на ділянці електромережі від межі розподілу до місця встановлення приладу обліку.
Позивач помилково вважає, що він має бути позбавлений такого обов'язку, оскільки він сплачує такі витрати, які вже включені в тариф за електричну енергію, яку він оплачує за лічильником. Суд першої інстанції надав детальну оцінку в рішенні вказаним обставинам і дійшов вірного висновку, що відсутні передбачені Законом підстави для звільнення власників трансформаторних підстанцій від такого обов'язку з огляду на оплату ним електроенергії по діючим тарифам.
Суд вірно зазначив, що позивач як власник трансформаторної підстанції, до якої в подальшому були підключені і інші споживачі послуг не вірно обрав спосіб захисту своїх прав. Позивач має право на даний час передати таку підстанцію за договором для користування чи у власність відповідача, і відповідно не буде зобов'язаний оплачувати додатковий тариф , або ж укласти інші договори, якими передбачити відшкодування його витрат на обладнання, яке наразі використовує відповідач та інші споживачі послуг. В разі відмови укласти договори, позивач може обрати способом захисту своїх прав, відшкодування завданих збитків.
Доводи апеляційноїскарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуальногоправа, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, крім відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 лютого 2024 року.
Головуючий О. В. Желепа
Судді О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська