про повернення позовної заяви
13 лютого 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/346/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Боднарюк О.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30 квітня 2020 року по 04 квітня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, грошової премії у розмірі 600 % від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30 квітня 2020 року по 04 квітня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, грошової премії у розмірі 600 % від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим, званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху. Для усунення недоліків позовної заяви запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та докази поважності причин його пропуску.
На адресу суду надійшло клопотання позивача, в якому позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначив, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Також вважає, що спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення.
При цьому, посилалась на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст., ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якого у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Просила врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 04.04.2023 у справі №640/8348/21 та інших. Тому враховуючи зміни в законодавстві, той факт, що позивач не обізнаний у змінах в законодавстві щодо строків звернення до суду, та з метою забезпечення права на доступ до правосуддя щодо захисту права на оплату праці в умовах воєнного стану, вважає за необхідне поновити строк звернення до суду.
Відтак, на думку представника позивача, позивачем з поважних причин пропущений строк звернення до суду, тому наявні підстави для поновлення такого строку.
Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним у поданій на виконання вимог ухвали суду заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що в ній не зазначено жодних поважних причин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, які унеможливили позивачу звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
Згідно зі частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України)
Щодо висновків, зазначених у рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, та висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 у справі №640/8348/21, на які посилається представник позивача, суд зазначає наступне.
У вказаних справах обставини стосуються подібного предмета спору та не ідентичних обставин спору, позаяк спірні правовідносини у них регулювалися нормами ст.ст.116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Однак, для цієї справи вказані норми діють в редакції ЗУ №2352-IX від 01.07.2022. Отже, вказані вище висновки для неї не застосовні.
Отже, у поданій заяві позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого законом строку.
Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Із наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з даним позовом у строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Суд також звертає увагу на те, що позивач вже звертався з аналогічним позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду, водночас ухвалою від 20.12.2023 року вказаний адміністративний позов повернуто позивачеві з аналогічних підстав, а саме з підстав пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, подана позивачем заява про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом і позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, наданої на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не наведено поважних причин його пропуску - суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії повернути позивачеві.
2.Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк