13 лютого 2024 року Справа № 280/10436/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Комаси Олександра Володимировича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13.12.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Комаси Олександра Володимировича, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із сімейними обставинами, а саме: у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною. За результатами розгляду відповідного рапорту позивач отримав відповідь, якою йому було повідомлено, що необхідність постійного стороннього догляду за особами старше 18 років підтверджується медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Позивач же вважає, що положення підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачають можливість підтвердження таких обставин не лише медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, але і медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, який був ним наданий. Зважаючи на це, вважає відмову у звільненні його з військової служби протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою від 18.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.01.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Позивач до рапорту від 26.09.2023 не долучив висновок медико-соціальної експертної комісії, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за його дружиною, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби. Наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа. Вважає, що за наявними доказами відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також, 22.01.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання в якому він просить суд поновити строк для подання відзиву по справі №280/10436/23.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З 19.05.2023 старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді старшого механіка-водія 2-го взводу оперативного призначення 3-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення.
26.09.2023 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини про звільнення з військової служби, на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною.
На підтвердження вказаних обставин до рапорту позивач додав: копію паспорту, копію паспорту дружини, копію свідоцтва про одруження, копію довідки ЛКК від 15.09.2023 №228/3 про те, що ОСОБА_2 перебуває на лікуванні у лікаря невролога та за станом здоров'я на даний час потребує постійного стороннього догляду, копію висновку лікарсько-консультативної комісії №228/3 від 15.09.2023, виданого Комунальним підприємством «Центром первинної медико-санітарної допомоги» Костянтинівської міської ради про те, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Також зазначено, що висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
На вказаний рапорт відповідач надав відповідь від 19.11.2023 за №3/29/12-9049, якою повідомив позивача, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене, поданий разом з рапортом про звільнення медичний висновок лікарсько-консультативної комісії №228/3 від 15.09.2023, виданий Комунальним підприємством «Центром первинної медико-санітарної допомоги» Костянтинівської міської ради, не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за призовом під час мобілізації в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зважаючи на викладене, на теперішній час відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
За приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком, зокрема, громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано положеннями ст. 26 Закону №2232-ХІІ, відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) крім іншого: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Положеннями абз. 6 ч. 1 Постанови КМУ від 12.06.2013 року за №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Положення №413) зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини через необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) для осіб до 18 років.
Приписами п.1 пп.1 п.11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009року №1317 (далі - Положення про МСЕК №1317) передбачено, що це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;
Міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків тощо.
Наказом МОЗ від 09.04.2008 року №189, зареєстрованим в Мінюсті України за №589/15280 04.07.2008 року, затверджено «Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності», п.3 ,4 якого визначено, що до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою КМУ від 17.04.2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Викладене свідчить, що підставою для звільнення громадян з військової служби може бути необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років, чи ЛКК для осіб до 18 років.
В силу викладеного належним доказом підстави звільнення позивача за пп.«г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ через необхідність постійного догляду за дружиною, є складений у відповідності до чинного законодавства висновок МСЕК, який підтверджує необхідність постійного стороннього догляду за дружиною.
Надані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби довідка лікарсько-консультативної комісії від 15.09.2023 №228/3 про те, що дружина позивача - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та висновок лікарсько-консультативної комісії №228/3 від 15.09.2023, виданого Комунальним підприємством «Центром первинної медико-санітарної допомоги» Костянтинівської міської ради про те, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги, не є підставою для звільнення позивача з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою дружиною.
Суд вважає хибними твердження позивача про те, що постанова Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 не може братися до уваги, оскільки діє спеціальний закон, який регулює підстави звільнення військовослужбовця саме під час воєнного стану.
Суд зазначає, що у даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 №413 не суперечать Закону України №2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
В даному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за ОСОБА_2 , позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами наявність у нього права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Комаси Олександра Володимировича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» лютого 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль