09 лютого 2024 року Справа № 280/10145/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вважає, що йому незаконно відповідач відмовив у задоволенні рапорту на дострокове звільнення з військової служби з підстав передбачених у п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Троє неповнолітніх дітей дружини проживають зі позивачем однією сім'єю, та в силу закону у позивача виникають обов'язки з їх утримання. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, позивач з дружиною та трьома неповнолітніми доньками мешкають разом за адресою: АДРЕСА_1 . 12 вересня 2023 року позивачу та дружині позивача видано посвідчення багатодітної сім'ї, серія НОМЕР_2 . Факт перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей підтверджується наданими до рапорту документами. Позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 11 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, про судовий розгляд повідомлений належним чином.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 звернувся з рапортом про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_1 на підставі абз. 13 пп. г) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До вказаного рапорту додано такі документи: копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 29.07.2023 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_4 від 03.03.2006 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_5 від 09.12.2009 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_6 від 07.08.2007 року; акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №02-01-32/04 від 17.08.2023 року; копію посвідчення багатодітної сім'ї, серія НОМЕР_2 від 12.09.2023 року; копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 від 17.06.1997 року; копія військового квитка серії НОМЕР_8 від 07.05.2022 року.
Відповідачем у задоволенні рапорту позивачу відмовлено, на рапорті міститься довідка від 03.11.2023 та повідомлено, що згідно наданих документів троє неповнолітніх дітей не рідні ОСОБА_1 , питання щодо усиновлення них їм не вирішено, підтвердження щодо їх утримання не підтверджено (немає).
Не погоджуючись таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до вимог ст.ст. 20, 22 Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Пунктом 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): … перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Приписами ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).
Суд зазначає, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, однак стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей своєї дружини, як щоб їх матір або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що позивачем не доведено таких обставин.
Разом з тим, вивчивши зміст наявних в матеріалах справи документи, які були долучені позивачем до рапорту (копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 29.07.2023 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_4 від 03.03.2006 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_5 від 09.12.2009 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_6 від 07.08.2007 року; акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №02-01-32/04 від 17.08.2023 року; копію посвідчення багатодітної сім'ї, серія НОМЕР_2 від 12.09.2023 року; копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 від 17.06.1997 року; копія військового квитка серії НОМЕР_8 від 07.05.2022 року), суд встановив, що ці документи не свідчать про перебування на утриманні позивача неповнолітніх дітей, а лише свідчать про факт проживання позивача однією сім'єю зокрема з дітьми дружини позивача. Крім того, ці документи не містять інформації про можливості дружини позивача утримувати своїх дітей; чи наявні у дітей інші родичі, наведені в ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України, які можуть їх утримувати; в який спосіб позивач утримує дітей.
Суд констатує, що позивач не надав будь-яких доказів, що він фактично приймає участь в утриманні дітей дружини, як і не надано ним будь-яких доказів того, що рідний батько не приймає участі в утриманні свої дітей.
Та обставина, що його дружина не зверталась до суду про стягнення аліментів з рідного батька, не є свідченням неможливості утримання останнім своїх дітей, так як право на звернення до суду особи реалізують на власний розсуд.
Суд зазначає, що перебування позивача у шлюбі з жінкою, яка має дітей, не може автоматично свідчити про утримання таких дітей саме позивачем, в даній справі позивач тільки стверджує про те, що батько дітей не приймає участі в їх утриманні, але жодних доказів на підтвердження цих обставин не надав, до того ж за приписами Сімейного кодексу України усунутись від утримання дітей повинен не тільки батько, а й їх дід, баба, повнолітні брати та сестри, що позивачем також не доведено.
Відтак, аргументи позивача, що акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №02-01-32/04 від 17.08.2023 року, є доказом утримання позивачем дітей, є безпідставними.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем, під час розгляду справи, не доведено факту перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей.
З цих підстав, у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_9 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
Повне судове рішення складено 09.02.2024.
Суддя Б.В. Богатинський