1[1]
Іменем України
30 січня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12022100070002254 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року, ухвалений щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лиман, Зміївського району, Харківської області, громадянина України, раніше не судимого, без місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_8 , який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням програми «EasyCon»,
Згідно з вироком Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені законом.
Цим вироком судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, 26.10.2022 року, приблизно о 21 год. 15 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу навчального закладу «Гімназія № 19 «Межигірська»», що розташована за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 16, помітив раніше невідомого йому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який тримав у руках мобільний телефон.
У цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_10 та схопив останнього за рюкзак, отримавши при цьому можливість оцінити його майно.
У подальшому, 26.10.2022 року, приблизно о 21 год. 30 хв., ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи умисно, з корисливою метою, скориставшись тим, що ОСОБА_11 прослідував у найменш освітлену частину по АДРЕСА_2 , наздогнав останнього та ззаду, різким рухом штовхнув ОСОБА_10 у спину, тим самим застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та подолавши його опір, після того як ОСОБА_11 впав обличчям на землю, а його мобільний телефон червоного кольору, марки «Samsung А12», вартістю 4400 грн. випав з його рук, ОСОБА_6 відкрито заволодів майном ОСОБА_12 .
Одразу після цього ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, не звертаючи уваги на прохання потерпілого повернути мобільний телефон, залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_13 матеріальну шкоду на суму 4 400 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 6 років 8 місяців позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, апелянт вважає, що вирок суду підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості і неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність - ст. ст. 69, 75 КК України.
Зокрема, як зазначає прокурор у поданій скарзі, призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, не може досягнути мети покарання через невідповідність вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки судом явно порушений принцип індивідуалізації покарання.
На думку прокурора, суд першої інстанції мотивуючи підстави застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України, обмежився лише перерахуванням встановлених судом обставин, які на думку суду, пом'якшують покарання обвинуваченого, та не зазначив у мотивувальній частині судового рішення, те, яким чином, такі обставини істотно знизили чи мали знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Також, на думку прокурора, місцевий суд обґрунтовуючи вирок щодо виду і розміру покарання, належним чином не врахував фактичних обставин кримінального провадження, а саме те, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований злочин в умовах воєнного стану, об'єктом вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони права приватної власності, непорушність якого гарантовано Конституцією України.
Крім цього, прокурор просить звернути увагу на те, що судом при визначенні виду та міри покарання ОСОБА_6 неправильно застосовано ч. 1 ст. 69 КК України та призначено покарання нижче найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, що не сприяє досягненню цілей, визначених ст. 65 КК України.
На думку апелянта, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, ОСОБА_6 призначено явно несправедливе та невиправдано м'яке покарання із помилковим застосуванням ст. 69, ст. 75 КК України, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким, у тому числі прокурором, не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і правова кваліфікація дій ОСОБА_6 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої прокурором апеляційної скарги, а саме в межах призначеного обвинуваченому покарання.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином; обставини, які пом'якшують його покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, неодружений, офіційно не працевлаштований, не має скарг за місцем проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність претензій з боку потерпілого, якому повністю відшкодована матеріальна та моральна шкода.
Обставинами, що, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання ОСОБА_6 , суд визнавщире каяття, вчинення кримінального правопорушення вперше, позитивну характеристику за місцем проживання від старости Зідьківського старостинського округу, згідно якої ОСОБА_6 зарекомендував себе з позитивної сторони, здійснює догляд за своїм дядьком ОСОБА_14 , а також займається волонтерською діяльністю.
Обставин, що, відповідно до ст. 66 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведені обставини, молодий вік обвинуваченого ОСОБА_6 -25 років, те, що останній вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має постійне місце проживання та соціальні зв'язки в особі дядька, з яким разом проживає та підтримує родинні відносини, його щире каяття, відсутність претензій від потерпілого, суд першої інстанції визнав зазначені обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому, з урахуванням особи винного, дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст. 69 КК України та призначення йому покарання у виді позбавлення волі, але нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 КК України.
Крім цього, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_6 вину у вчиненому злочині визнав у повному обсязі та щиро розкаявся, під час судового розгляду надавав чіткі та послідовні показання, не намагався приховати певні обставини, у зв'язку з чим судовий розгляд справи був проведений у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, не тільки із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, а й із застосуванням ст. 75 КК України, на підставі якої вважав за можливе звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням та покласти на нього обов'язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Таке покарання, на думку суду, перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням вимог, як ст. 69, так і ст. 75 КК України, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам ст.ст. 50, 65-67, 69 КК України, а тому, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, не вбачає законних підстав для скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання та ухвалення щодо ОСОБА_6 нового вироку, оскільки вказана апеляційна скарга не містить ґрунтовних підстав для прийняття такого рішення, в тому числі через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Не може колегія суддів погодитися також із твердженням прокурора в апеляційній скарзі про те, що рішення суду про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст.ст. 69, 75 КК України є незаконним та необґрунтованим, оскільки всупереч вказаному твердженню, в оскаржуваному вироку наведені достатні мотиви, як для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 цього Кодексу, так і для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Більш того, на переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69, ст. 75 цього Кодексу, в повній мірі відповідає меті та загальним засадам призначення покарання, в тому числі про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, а також необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, від відбування якого його було звільнено, на підставі ст. 75 цього Кодексу, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалення в цій частині нового вироку, як у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, так і у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним прийняти рішення, яким вирок Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на цей вирок - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року,ухвалений щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 758/784/23
Номер провадження : 11-кп/824/593/2024
Категорія: ч. 4 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_15
Доповідач - суддя ОСОБА_1