Справа № 120/8645/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
12 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі,
в червні 2023 року Національна академія внутрішніх справ звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищих навчальних закладах.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
17 серпня 2023 року в інтересах ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_2 їхнім представником подано до суду зустрічну позовну заяву. Зустрічний позов обгрунтований тим, що контракт № 21/414 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських від 15 вересня 2021 року, підписано неповнолітнім ОСОБА_1 без згоди на те його батьків. Вказане, на переконання представника заявників, свідчить про недійсність такого контракту в силу приписів статті 221 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відтак, на думку представника заявників, задоволення зустрічного позову шляхом визнання недійсним контракту № 21/414 від 15 вересня 2021 року, укладеного між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 , унеможливить задоволення первісного позову щодо стягнення з останнього витрат, пов'язаних з утриманням його у вищому навчальному закладі.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2023 відмовлено у прийнятті до розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національної академії внутрішніх справ, що поданий для спільного розгляду з первісним позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.
Такого висновку суд дійшов з тих підстав, що первісний позов та зустрічний позов не є взаємопов'язаними, а тому не можуть бути об'єднані в одне провадження.
Також суд дійшов висновку, що в даному випадку в зустрічному позові заявлено вимогу, яка стосується захисту цивільного права відповідача, оскільки у випадку визнання контракту недійсним (нікчемним) реалізується не публічний, а приватний інтерес ОСОБА_1 , а тому поданий зустрічний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції відкриваючи провадження у справі погодився з тим, що преметом спору є Контракт за №21-414 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання від 15.09.2021, укладений між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 , який було укладено, який здійснює підготовку поліцейських (умови його виконання), спір щодо якого повинен розглядатись ща правилами саме КАМ України, а не ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 8 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, який не є суб'єктом владних повноважень, може пред'явити зустрічний позов відповідно до положень статті 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, який не є суб'єктом владних повноважень, має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 178 Кодексу адміністративного судочинства України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, предмет зустрічного позову по своїй природі і змісту має бути подібним до предмету первісного позову, з тією лише відмінністю, що про нього заявляє відповідач; він міг би бути предметом іншого позову, самостійного судового провадження й безпосередньо чи опосередковано пов'язаний із первісними спірними правовідносинами як підставами позову.
Залежно від предмету зустрічного позову особою обирається певний спосіб захисту порушеного права - об'єктивний чи суб'єктивний та відповідно до виду способу захисту визначаються зміст та межі позовних вимог, формуються конкретні позовні вимоги, визначаються зміст та межі процесуального розсуду адміністративного суду, зміст та межі доказування у справі, підстави та зміст втручання суду в адміністративний розсуд суб'єкта публічної адміністрації.
Водночас задоволення зустрічного позову має виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Отже, ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Слід зазначити, що у первісному позові Національною академією внутрішніх справ порушується питання щодо відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 під час навчання в закладі вищої освіти.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 13 травня 2023 року № 217 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України). Цим наказом також затверджено розрахунок витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 у академії, що становить 51000,19 гривень. Однак, відповідачем не відшкодовано витрати, пов'язані з утриманням його у вищому навчальному закладі
В той же час, у зустрічному позові йдеться про необхідність визнання недійсним контракту № 21/414 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, що укладений 15 вересня 2021 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 , оскільки на момент підписання вказаного контракту Марчевський був неповнолітнім, на укладання якого батьки останньому дозволу не давали.
Отже, з наведеноно вбачається, що спір за первісним позовом та спір за зустрічним позовом виникли з різних за своїм характером правовідносин та обґрунтовані різними обставинами та правовими підставами.
Відтак, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що первісний позов та зустрічний позов не є взаємопов'язаними, а тому не можуть бути об'єднані в одне провадження.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що поданий зустрічний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинств
Так, пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення поняття суб'єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому слід врахувати, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Більше того, зазначеним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Так, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов'язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. При цьому участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відтак визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням (або загрозою порушення) приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права або ж інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і відповідні наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення певних цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як слідує зі змісту зустрічної позовної заяви, предметом оскарження у ній визначено контракт №21/414 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, що укладений 15 вересня 2021 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 .
При цьому, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".
Загальні засади проходження служби в поліції врегульовано розділом VII цього Закону.
За приписами частини 1 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію" контракт про проходження служби в поліції - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами.
Контракт про проходження служби в поліції укладається зокрема з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання (пункт 2 частини 2 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію").
Згідно з частиною 7 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію" контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку.
Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Із системного аналізу зазначених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що контракт є письмовим договором, який зокрема може укладатися між громадянином, якому не виповнилося 18 років, і державою в особі відповідного вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських. При цьому визначення правових відносин між сторонами такого контракту здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить зокрема визнання правочину недійсним.
В силу приписів статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як унормовано частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, контракт, який укладений між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 , по своїй суті є письмовим договором та не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас визнання такого контракту недійсним (нікчемним) належить до одного із способів захисту, що визначений статтею 16 ЦК України.
Доводи апелянта про те, що відкриваючи провадження у справі суд першої інстанції погодився з тим, що предметом спору є Контракт за №21-414 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання від 15.09.2021, є помилковими, оскільки у первісному позові спір стосується проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ і не пов'язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди, у зв'язку з чим зазначена категорія спору належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тоді як, в даному випадку в зустрічному позові заявлено вимогу, яка стосується захисту цивільного права відповідача, оскільки у випадку визнання контракту недійсним (нікчемним) реалізується не публічний, а приватний інтерес ОСОБА_1 , а тому поданий зустрічний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому ані статтею 177, ані статтею 178 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано підстави пред'явлення зустрічного позову, форма і зміст зустрічної позовної заяви, не врегульовано наслідки пред'явлення зустрічного позову, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому застосуванню підлягає частина 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у прийнятті до розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національної академії внутрішніх справ.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.