м. Вінниця
12 лютого 2024 р. Справа № 120/12686/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Ухвалою суду від 11.09.2023 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.09.2023 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, в задоволенні якого відмовлено ухвалою від 29.09.2023 року.
02.10.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що позивач звернулася до Головного управління із заявою в порядку Закону України "Про звернення громадян". Натомість розгляд заяв про перерахунок пенсії здійснюється відповідно до Порядку № 22-1. Відтак подана заява не відповідає вказаному порядку, тому рішення за наслідками її розгляду не виносилось.
Крім того, відповідач звертає увагу, що з 01.01.2015 припинено виплату підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. 36 Закону № 796-XII, у зв'язку з виконанням п. 7 Закону України від 28.12.2014 за № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", відповідно до якого, встановлені до 01.01.2015 доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, не нараховуються. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача.
Ухвалою суду від 03.10.2023 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №240/32706/21.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року - без змін.
15.12.2023 року позивач подала клопотання про поновлення провадження у справі.
26.12.2023 року матеріали справи №120/12686/23 повернулися до Вінницького окружного адміністративного суду з суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 10.01.2024 року поновлено провадження в справі.
Ухвалою від 12.02.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.02.1992, позивач є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
12.05.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Листом від 18.05.2023 року відповідач відмовив у здійсненні такої виплати у зв'язку з тим, що з 01.01.2015 припинено виплату підвищення непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII.
Позивач з відмовою відповідача не погоджується та вважає її протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо невиплати підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп.7 п.4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що Закон №796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи №791а-ХІІ від 27.02.1991 (далі - Закон №791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а-ХІІ.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме:
зона відчуження;
зона безумовного (обов'язкового) відселення;
зона гарантованого (добровільного) відселення;
зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач проживає у селищі Чечельник Гайсинського району Вінницької області.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Відповідно до додатку 1 Переліку смт. Чечельник Чечельницького (Гайсинського) району Вінницької області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення;
3) зона гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII від 28.12.2014.
Водночас жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи неконституційними не визнавались.
Отже, чинна станом на 17.07.2018, на час звернення позивача до пенсійного органу і на час звернення до суду редакція ст.2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач, хоча має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак не проживає в населеному пункті, який належить до території обов'язкового або гарантованого добровільного відселення, а тому не має права на нарахування та виплату йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченого ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд наголошує, що наявність у позивача статусу постраждалої від Чорнобильської катастрофи особи, не є безумовною підставою для нарахування та виплати спірного підвищення до пенсії, оскільки, як свідчить зміст ст.39 Закону №796-XII, зазначене підвищення виплачується лише громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення 1-3 зони.
Аналогічної позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд, зокрема в постановах від 15.09.2023 року по справі №240/31741/22, від 20.11.2023 року по справі №120/13399/23, від 21.11.2023 року по справі №240/13455/23, від 05.12.2023 року по справі №240/8650/23 та ін.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в зазначеній частині позовних вимог.
Крім цього, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.5).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що учасник судового процесу - суб'єкт владних повноважень повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності виключно в адміністративних справах про їх оскарження. Водночас, інший учасник судового процесу не позбавлений обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги чи заперечення. Тобто, обов'язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб'єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.
У даному випадку обов'язок доказування правомірності оспорюваних дій (бездіяльності) належить відповідачу, в той час як позивач зобов'язана підтвердити належними та допустимими доказами обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом щодо оскарження таких дій (бездіяльності).
Однак, позивач не підтвердив наявність порушеного права, що на її думку, проявляється у протиправній відмові відповідача щодо не встановлення доплати відповідно до статті 39 Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на те, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для стягнення на користь позивача судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403)
Суддя Чернюк Алла Юріївна