12 лютого 2024 р. Справа № 120/14073/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), які подані її представником - адвокатом Савчуком М.В., до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 12.06.2023 звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". За результатами розгляду даної заяви ГУ ПФУ в Одеській області винесено рішення № 025750008214 від 19.06.2023, яким було відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Як зазначає позивач, відповідач 1 під час вирішення питання про призначення пенсії не зарахував до її пільгового стажу періоди роботи на посаді рентгенолаборанта з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023, у зв?язку з тим, що уточнююча довідка № 43 від 11.05.2023, яка видана КНП “Хмільницька центральна лікарня” ХМР, не відповідає додатку 5 Постанови № 637, оскільки у ній відсутній загальний підсумок пільгового стажу. Окрім того, відповідач 1 зазначив, що документи про стаж, вік та заробітну плату надаються тільки в оригіналах, а пільгова довідка подана у формі сканкопії.
Позивач з таким рішенням відповідача 1 не погоджується, та зазначає, що здобутий пільговий стаж підтверджується трудовою книжкою, а уточнююча довідка не може бути основними документом на підставі якого приймається рішення про призначення пенсії на пільгових умовах. При цьому позивач наголошує, що не може нести відповідальність за якість складання довідки її колишнім роботодавцем.
Ухвалою від 02.10.2023 судом відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12.10.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідача 1 проти позову заперечує. Зазначає, що позивач 12.06.2023 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності зазначена заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та за результатами розгляду якої було винесено рішення № 025750008214 від 19.06.2023 про відмову у призначенні пенсії у зв?язку з відсутністю пільгового стажу у відповідності до ст. 114 Закону №1058. Відповідач 1 зазначає, що в ході розгляду документів до страхового стажу позивача зараховані всі періоди її трудової діяльності, які в сукупності становлять 29 років 11 місяців 17 днів. Однак до пільгового стажу не врахований період з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023, згідно сканкопії пільгової довідки №43 від 11.05.2023, оскільки відповідно до Порядку №22-1 документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Крім того, відповідач наголошує, що пільгової довідка не відповідає додатку 5 Постанови №637, так як в даній довідці відсутній загальний підсумок пільгового стажу. Також зауважує, що інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, а тому виключається належне підтвердження пільгового стажу.
Відповідач 1 вказує про надання роз'яснень позивачу, що після надходження оригіналу довідки №43 від 11.05.2023 з усуненими недоліками, які наведено в рішенні та після настання пенсійного віку 49 років 06 місяців право на призначення пенсії буде переглянуто.
Враховуючи викладене, ГУ ПФУ в Одеській області вважає, що діяло правомірно, а тому в позові просить відмовити.
Натомість, відповідач 2 копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 02.10.2023 отримав в електронний кабінет 02.10.2023 о 23:07 про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою в розгляді справи за відсутності відзиву від відповідача 2.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 12.06.2023 ОСОБА_2 у віці 48 років і 10 місяців звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п “а” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Одеській області.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення № 025750008214 від 19.06.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, а також у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку 49 років 6 місяців.
Так, за даним рішенням відповідач 1 підтвердив загальний страховий стаж ОСОБА_1 - 29 років 11 місяців 17 днів. Пільговий стаж відповідач 1 визначив як 0 років 0 місяців 0 днів з необхідних на його думку 7 років 6 місяців).
Зокрема, в цьому рішенні зазначено, що до пільгового стажу заявника не зараховано період роботи з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023 згідно копії пільгової довідки №43 від 11.05.2023, оскільки згідно Порядку №22-1 документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Крім того, вказано, що пільгова довідка №43 від 11.05.2023 не відповідає додатку 5 Постанови №637, оскільки відсутній загальний підсумок пільгового стажу. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключається належне підтвердження пільгового стажу.
Вважаючи, що орган Пенсійного фонду безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаного вище періоду її трудової діяльності до пільгового стажу та, у зв'язку з цим, протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058-ІV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Пунктом “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
02 березня 2015 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” №213-VIII, яким пункт “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” викладено в такій редакції: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
У свою чергу, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам”.
Отже, у статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII для призначення пенсії за віком за списком №1 було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 45 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положенням Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім цього, суд зазначає, що у справах “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та “Серков проти України” (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що: національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, жінки - при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, та особа має досягти віку 45 років.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії (12.06.2023) досягнула віку 48 років 10 місяців та її страховий стаж становить 29 років 11 місяців 17 днів (зазначено в оскаржуваному рішенні, тобто визнається відповідачем). При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, пільговий стаж позивача необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 становить 0 років. Періоди її трудової діяльності з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023 не зараховані до пільгового стажу, у зв?язку з тим, що уточнююча довідка № 43 від 11.05.2023, яка видана КНП “Хмільницька центральна лікарня” ХМР, не відповідає додатку 5 Постанови № 637, оскільки у ній відсутній загальний підсумок пільгового стажу. Крім того, пільгова довідка не відповідає Порядку №22-1, оскільки подана не в оригіналі а у формі сканкопії.
Щодо вищевикладеного то суд зазначає, що приписами статті 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, надання уточнюючих довідок підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших
Досліджуючи копію трудової книжки ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 26.07.1993, судом встановлено, що:
18.07.2012 позивач прийнята на посаду рентгенолаборанта поліклініки № 2 Хмільницької центральної районної лікарні згідно з наказом № 67 від 18.07.2012 (запис 12);
06.08.2012 на підставі рішення Вінницької облради № 391 від 17.07.2012 Хмільницька ЦРЛ перейменована на КУ “Хмільницька ЦРЛ” (запис 13);
12.12.2018 на підставі рішення Хмільницької районної ради № 463 від 12.12.2018 КУ “Хмільницька ЦРЛ” перетворена на КНП “Хмільницька ЦРЛ” Хмільницької районної ради (запис 14);
09.03.2021 на підставі рішення Хмільницької міської ради № 251 від 24.02.2021 КПН “Хмільницька ЦРЛ” перетворена на Комунальне некомерційне підприємство “Хмільницька центральна лікарня” Хмільницької міської ради (запис 15);
31.05.2021 звільнена у зв?язку зі скороченням штату працівників згідно з наказом № 29-к від 18.05.2021(запис 16);
13.10.2021 прийнята на посаду рентгенлаборанта Комунального некомерційного підприємства “Вінницька центральна лікарня” Хмільницької міської ради на підставі наказу №85-к від 12.10.2021 (запис 19);
01.02.2023 звільнена з роботи за власним бажанням згідно з наказом №9-0 від 20.01.2023 (запис 20).
Суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади, зазначення відомостей, на підстави чого внесені відповідні записи, також записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства.
На доповнення підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи позивач надала відповідачу уточнюючі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №55 від 07.12.2022 та №43 від 11.05.2023, які видані КНП “Хмільницька центральна лікарня”.
У вказаних довідках міститься інформація про те, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КНП “Хмільницька ЦЛ” та за період 18.07.2012 (наказ №67 від 18.07.2012) по 31.05.2021 ( наказ № 29-к від 18.05.2021) та з 13.10.2021 (наказ № 85-к від 12.10.2021) по 01.02.2023 (наказ №9-о від 20.01.2023) за професією, посадою - ренгенолаборант, що передбачена Списком №1, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 (підрозділ 19 Розділу XIX Охорона здоров?я) та Списком №1, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 04.06.2016 (Розділ XIX Установи охорони здоров?я). Окремо в уточнюючих довідках зазначено про проведення атестації робочих місць у лікарні з посиланням на накази № 83 від 31.03.2010, № 93 від 30.03.2015, №69 від 27.02.2019.
Відтак судом встановлено, що вказані довідки №55 від 07.12.2022 та №43 від 11.05.2023 містять всю необхідну інформацію, що визначена пунктом 20 Порядку № 637, а саме: у них зазначено періоди роботи позивача, що зараховуються до спеціального стажу, посада, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, найменування списків, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видані зазначені довідки.
Щодо доводів відповідача 1 про те, що до пільгового стажу позивача не може бути врахований період її роботи з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023 у зв?язку з тим, що уточнююча довідка № 43 від 11.05.2023 в порушення Порядку №22 надана позивачем не в оригіналі, а в сканкопії, то такі суд не приймає до уваги.
Так, з цього приводу суд вказує на те, що Порядок №22 містить розділ ІІ під назвою "Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший".
Дійсно, відповідно до абз. 2 п.п. 2.23 розділу ІІ Порядку № 22, документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Однак, вказаний припис стосується лише випадків подання документів виключно в паперовій формі.
Натомість, позивач із заявою про призначення пенсії звернулась в електронній формі. Відповідно до абз. 3 п.п. 2.23 розділу ІІ Порядку № 22 до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Таким чином у випадку подання заяви через веб портал (тобто в електронній формі) подання оригіналі документів не вимагається, позаяк в цьому випадку додаються скановані копії оригіналів документів, підписані електронним підписом заявника.
За таких обставин викладені у оскаржуваному рішенні доводи відповідача 1 про неподання оригіналів документів є безпідставними.
Щодо іншого посилання відповідача 1 про те, що довідка № 43 від 11.05.2023 не відповідає додатку 5 Постанови №637, оскільки у ній відсутній загальний підсумок пільгового стажу, то суд наголошує на тому, що відсутність підсумку (підбиття) трудового стажу не може слугувати підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії та неврахуванні вказаної довідки.
Суд акцентує увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах 21.02.2018 в справі №687/975/17 висловив позицію про те, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить уточнююча довідка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що спірний пільговий період трудової діяльності позивача підтверджений належним чином, а саме трудовою книжкою позивача та уточнюючою довідкою № 43 від 11.05.2023, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Хмільницька центральна лікарня» Хмільницької міської ради, тому не зарахування територіальним органом Пенсійного фонду України ОСОБА_1 періоду її роботи з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023 на посаді рентгенолаборанта до пільгового стажу є протиправним.
Окремо суд також звертає увагу на те, що відповідачі не надали жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у призначенні пенсії вони діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 025750008214 від 19.06.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з 12.06.2023, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а і
Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Так, як уже встановлено судом вище, в позивача наявні всі умови (вік 48 років 10 місяців, з необхідних 45 років, страховий стаж складає 29 років 11 місяців 17 днів, з необхідних 19 років 6 місяців, та підтверджений у даному судовому рішенні пільговий стаж складає понад 10 років з необхідних 7 років), які є достатніми для призначення їй пенсії на пільгових умовах відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсію за віком на пільгових умовах з 12.06.2023, зарахувавши при цьому до її пільгового стажу періоди її трудової діяльності з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023.
Відносно органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов'язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулось до ГУ ПФУ у Вінницькій області, тому хоч і повноваження щодо розгляду поданих позивачем матеріалів були делеговані ГУ ПФУ в Одеській області для прийняття відповідного рішення, проте обов'язок із, власне, щодо зарахування стажу, призначення та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку, тобто у ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
З урахуванням вимог частини 1 статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 025750008214 від 19.06.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 12.06.2023 призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до її пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 18.07.2012 по 31.05.2021 та з 13.10.2021 по 01.02.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 12.02.24.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 43, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ: 20987385);
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович