07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 202/3507/20
провадження № 61-35ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області (наразі - Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна,
У червні 2020 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області (наразі Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, позовні вимоги задовольнив. Витребував у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
29 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі, в якій ціна позову не перевищує розміру двохсот п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто на рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.
Предметом позову у цій справі є майнова вимога про витребування майна.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у справах про витребування майна - вартістю майна.
До суду заявник надав копію довідки про середню вартість спірної квартири - 316 000,00 грн, тобто ціна позову не перевищує розміру двохсот п'ятдесяти мінімумів для працездатних осіб (250 х 2684,00 = 671 000,00).
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга не містить посилань на визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України винятки, за наявності яких судові рішення у справі, в якій ціна позову не перевищує розміру двохсот п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі потребує належних, фундаментальних обґрунтувань.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Конституційний Суд України рішенням від 22 листопада 2023 року у справі № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним). Також Конституційний Суд України наголосив на тому, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
За змістом практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі, в якій ціна позову не перевищує розміру двохсот п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а отже такі судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити.
За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області (наразі - Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров