Іменем України
01 лютого 2024 року м. Чернігів справа № 927/1568/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви
за позовом в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Є.Лоскота, 1 (ІНФОРМАЦІЯ_2); код 02910114) в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04412419) 17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Соборності, 27 (info@kozsr.gov.ua)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1
про зобов'язання вчинити дії
за участі представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В підготовчому засіданні прийняв участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Шиленко М.В. (посв. від 01.03.2023 № 073871).
17 листопада 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії, якою прокурор просить зобов'язати відповідача повернути в попередньому стані Козелецькій селищній раді Чернігівського району Чернігівської області земельну ділянку площею 0,0027 га, на якій розташована тимчасова споруда з вивіскою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " і яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що на його думку, відповідач з 25.10.2017 і по теперішній час використовує спірну земельну ділянку комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору № 49 про встановлення земельного сервітуту від 25.10.2016 поза межами строку дії останнього. Крім того, належна відповідачу тимчасова споруда з вивіскою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " розміщена на спірній земельній ділянці у межах охоронної зони підземного газопроводу низького тиску, що є порушенням вимог земельного законодавства та законодавства про трубопровідний транспорт.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2023 постановлено:
позовну заяву в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області про зобов'язання вчинити дії залишити без руху;
зобов'язати в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:
- позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України;
- докази направлення відповідачу копії заяви про усунення недоліків та копій належно оформленої позовної заяви та доданих до неї документів;
роз'яснити в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області, що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала суду від 22.11.2023 була направлена прокурору до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 22.11.2023 12:44.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 22.11.2023 є такою, що отримана прокурором 22.11.2023.
30.11.2023, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків прокурором через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані докази.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.12.2023 постановлено:
прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;
здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;
призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 27 грудня 2023 року;
встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
викликати для участі в судовому засіданні представника Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області в якості позивача. Повідомити позивача, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору;
викликати для участі в судовому засіданні фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (або його повноважного представника) в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.
Ухвала суду від 05.12.2023 була направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 05.12.2023 21:43.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 05.12.2023 є такою, що отримана позивачем 06.12.2023.
21.12.2023 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 21.12.2023 позивача про розгляд справи за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання даного позову в повному обсязі.
Ухвала суду від 05.12.2023 отримана відповідачем 07.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 000 660 434 25.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 27.12.2023 підготовчому засіданні відповідач не скористався (як і процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву).
26.12.2023 на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 26.12.2023 відповідача про розгляд справи без його участі.
В підготовчому засіданні 27.12.2023, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Ухвалою від 27.12.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 січня 2024 року о 09:30.
Ухвала суду від 27.12.2023 була направлена прокурору та позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 27.12.2023 18:19.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 27.12.2023 є такою, що отримана прокурором та позивачем 28.12.2023.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 27.12.2023 відповідачу засобами поштового зв'язку в паперовій формі не направлялась, проте була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду не надходила).
Процесуальним правом на участь в призначеному на 16.01.2024 судовому засіданні сторони не скористались.
В судовому засіданні 16.01.2024 оголошено перерву до 01.02.2024 до 09 год. 40 хв.
Ухвалою від 16.01.2024 суд повідомив позивача та відповідача про призначення судового зсідання на 01.02.2024 о 09:40.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 16.01.2024 відповідачу засобами поштового зв'язку в паперовій формі не направлялась, проте була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання. В цей же день, 16.01.2024 відповідач підтвердив отримання ухвали суду шляхом направлення електронного листа.
В судовому засіданні 01.02.2024, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
25.10.2016 між розпорядником (володільцем) земельної ділянки Козелецькою селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , в інтересах якого встановлюється земельний сервітут, укладено Договір про встановлення земельного сервітуту № 49 (далі-Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки: площа, кадастровий номер, цільове призначення, правовий режим, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 встановлює земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право встановлення тимчасової споруди для здійснення торгівельної діяльності зблокованої з майданчиком площею 27 кв.м. згідно плану меж земельного сервітуту (додаток і до Договору, який є невід'ємною частиною цього договору).
Згідно п.1.4 Договору за Сервітуарієм закріплюється прилегла територія.
Цим Договором встановлюється строковий земельний сервітут терміном на один рік (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2 Договору по закінченню терміну даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за один місяць до закінчення його терміну повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження терміну договору оформляється додатковою угодою.
За даним Договором сервітуарій, крім іншого, зобов'язаний після закінчення терміну договору припинити використання і повернути земельну ділянку в попередній стан (п.4.2 Договору).
Згідно з актом перевірки Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25.03.2021 № 144-ДК/145/АП/09/011-21 вздовж вулиці Соборності смт. Козелець Чернігівського району Чернігівської області у межах охоронної зони підземного газопроводу низького тиску з порушенням вимог чинного законодавства розміщена тимчасова споруда з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Виконавчим комітетом Козелецької селищної ради через необхідність приведення у відповідність до вимог чинного законодавства розміщення тимчасових споруд на території сел. Козелець прийнято рішення від 23.11.2021 № 398-24/VIII «Про демонтаж тимчасових споруд та малих архітектурних форм на території сел. Козелець», повідомлення про яке надіслано ОСОБА_1 та оприлюднене на офіційному сайті селищної ради.
Згідно листа Козелецької селищної ради від 04.03.2021 № 03-09/601 за даними Аналітично-інформаційної системи «Місцеві бюджети рівня міста, райони» до бюджету Козелецької селищної ради в період з 2018-2020 роки коштів від суб'єктів господарювання за розміщення тимчасових споруд на земельних ділянках комунальної власності в межах смт. Козелець не надходило, за період з 2015,2016,2017 база даних відсутня.
Листом №3989/03-12 від 29.11.2021 Козелецька селищна рада повідомила ФОП ОСОБА_1 про зобов'язання добровільно власними силами та за власні кошти до 28.01.2022 демонтувати тимчасову споруду (малу архітектурну форму).
Згідно листа Козелецької селищної ради від 10.01.2023 №57/03-09 зазначено, що за період з 17.05.2017 по даний час рішення Козелецькою селищною радою щодо пролонгації договорів про встановлення земельного сервітуту на право встановлення тимчасових споруд вздовж АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 не приймалося. У зв'язку з необхідністю приведення у відповідність до вимог чинного законодавства розміщення тимчасових споруд на території смт. Козелець, виконавчим комітетом Козелецької селищної ради 23.11.2021 було прийнято рішення «Про демонтаж тимчасових споруд та малих архітектурних форм на території сел. Козелець». Повідомлення про прийняте рішення було надіслано власникам тимчасових споруд, також дане рішення оприлюднено на офіційному сайті селищної ради.
У листі від 29.08.2023 №2120/03-09 Козелецька селищна рада повідомляє, що відповідно до даних системи АІС «Місцеві бюджети» кошти земельного податку від ФОП ОСОБА_1 до селищної ради з 2018 року не надходили.
Листом від 13.09.2023 ФОП ОСОБА_2 просив відтермінувати демонтаж тимчасової споруди з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зв'язку з необхідністю підготувати нову площу для перенесення вказаної споруди та зобов'язався демонтувати тимчасову споруду до 01.10.2023.
Листом №2572/03-09 Козелецька селищна рада повідомила Козелецьку окружну прокуратуру, що станом на 17.10.2023 тимчасова споруда ФОП ОСОБА_1 не демонтована, земельна ділянка не звільнена.
Як вказує прокурор у позовній заяві, з 25.10.2017 по теперішній час ФОП ОСОБА_3 всупереч вимогам законодавства та умов договору не повернув Козелецькій селищній раді земельну ділянку комунальної власності в попередньому стані та продовжує її використовувати поза межами строку дії договору про встановлення земельного сервітуту. З огляду на викладене, ФОП ОСОБА_3 зобов'язаний повернути Козелецькій селищній раді земельну ділянку комунальної власності площею 0,0027 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 в попередньому стані.
Прокурором у позовній заяві зазначено, що підставою для представництва інтересів держави прокурором є порушення інтересів Держави, яке полягає в тому, що безпідставне використання земельної ділянки, порушує встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, неможливості вільно розпоряджатися земельною ділянкою комунальної власності для задоволення суспільних потреб, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, зокрема земель, які належать до охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення в справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Прокурором подано позов в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в зв'язку з невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави в суді.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено виключно до компетенції міських, селищних, сільських рад.
Пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно до компетенції міських, селищних, сільських рад належить приймати рішення про встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту.
За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Згідно зі статтею 142 Конституції України матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених, пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Отже, власником спірної земельної ділянки площею 0,0027 га є територіальна громада селища Козелець в особі Козелецької селищної ради, яка уповноважена на здійснення контролю щодо належного використання земельної ділянки.
Факт неналежного здійснення уповноваженим органом обов'язку щодо вжиття відповідних заходів також підтверджується листуванням прокурора із зазначеним органом.
Листом АТ «Чернігівгаз» від 17.03.2021 № 98 повідомив Козелецьку селищну раду, що у селищі виявлені об'єкти незаконної забудови по вул. Соборності, 27-37 в межі охоронних зон газопроводу середнього тиску Ду 219 та низького тиску Ду 102 в кількості 25 шт. та по вул. Соборності 38,40,42,44 в межі охоронних зон газопроводу середнього тиску Ду 219 в кількості 2 шт., в межі охоронних зон газопроводу низького тиску Ду 102 у кількості 10 шт., що є порушенням вимог щодо розміщення об'єктів в охоронних зонах розподільчих газопроводів, ДБН 360-92** «Містобудування», «Правил безпеки систем газопостачання» № 674/27119 від 08.06.2015, НПАОП 0.00-1.76-15 та Кодексу газорозподільних систем. Водночас погодження на розміщення таких об'єктів підприємницької діяльності АТ «Чернігівгаз» не надавало.
Козелецька окружна прокуратура неодноразово зверталась до Козелецької селищної ради з вимогою вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень з експлуатації газопроводів (листи Козелецької окружної прокуратури від 06.09.21 № 1854 вих-21; від 04.10.2022 № 2359 вих-22; від 05.01.2023 № 50-75-67 вих-23; від 22.08.2023 № 50-75-3170 вих-23, від 18.10.2023 № 50-75-4136 вих-23).
Водночас Козелецька селищна рада не реагуючи на порушення та потенційну загрозу настання негативних техногенних наслідків, не вжила жодних заходів для усунення недоліків.
Козелецька селищна рада, як власник земельної ділянки, обізнана про факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, що, зі свого боку, порушує її право на законне очікування отримання місцевим бюджетом грошових коштів, права щодо володіння, розпорядження земельною ділянкою, внаслідок чого завдаються економічні збитки громаді, Крім того селищною радою створюються умови, за яких можуть настати негативні техногенні наслідки для громади проте, до теперішнього часу селищною радою не вжито жодних заходів, спрямованих на припинення вказаних порушень та повернення такої земельної ділянки.
Листом від 23.10.2023 № 2621/03-09 Козелецька селищна рада повідомила прокуратуру, що позов до суду про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, на якій розташована тимчасова споруда, не подавався і подаватися не буде.
Вказані обставини свідчать про нездійснення Козелецькою селищною радою належного захисту порушених інтересів держави щодо зобов'язання повернути земельну ділянку, що відповідно до частини З статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає підстави органам прокуратури для вжиття заходів представницького характеру.
Підставою для представництва у суді інтересів держави став факт незаконного утримання та використання без достатньої правової підстави земельної ділянки та ухилення від її повернення у розпорядження законного власника.
Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання повернути земельну ділянку.
За таких обставин, в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Козелецької селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;
4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5) невикористання сервітут протягом трьох років підряд;
6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
У відповідності з ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст.317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.ч. 1,2 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено виключно до компетенції міських рад.
Статтею 116 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом ст. 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно пункту "б" ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Пунктом «г» ч. 1 ст. 102 Земельного кодексу України установлено, що дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут.
Як вбачається зі змісту договору про встановлення земельного сервітуту від 25.10.2016 № 49, сторони узгодили усі істотні умови, у тому числі умови повернення земельної ділянки у разі припинення договору про встановлення земельного сервітуту.
Враховуючи, що після 25.10.2017 додаткова угода до договору про встановлення земельного сервітуту не укладалась, термін дії договору сторонами не продовжено, отже договір про встановлення земельного сервітуту від 25.10.2016 № 49 припинив дію.
З огляду на викладене, договір від 25.10.2016 № 49 є припиненим з підстав, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України, договір не поновлено за згодою сторін чи за рішенням суду, а припинено в силу імперативної норми закону, у зв'язку з закінченням строку його дії.
У той же час, після закінчення договору земельна ділянка Відповідачем не повернута.
Відповідно до статті 112 Земельного кодексу України (діючої на час виникнення спірних правовідносин) охоронні зони створюються, зокрема, уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Відповідно до статті 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів, а уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Статтею 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання тощо.
Згідно зі частиною 1 статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів зобов'язані дотримуватися особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів незалежно від внутрішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки. Частиною 4 цієї ж статті визначено, що до особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить заборона будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, громадські будівлі; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, дачні і садові будинки та господарські споруди; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов'язані з масовим скупченням людей тощо.
Згідно з пунктом 1.12 Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерство енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.2015 № 285 з метою забезпечення безпечних умов експлуатації та виключення можливості пошкодження газорозподільної системи вздовж її траси в межах охоронної зони шириною 2 м з обох боків від зовнішньої стінки газопроводу в плані не допускаються: обмеження доступу обслуговуючого персоналу у світлу пору доби, а при аварійній ситуації - цілодобово; складування матеріалів і устаткування; ведення земляних та будівельно-монтажних робіт; садіння дерев; улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових.
Отже, Відповідач з 25.10.2017 по теперішній час використовує спірну земельну ділянку комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства та умов договору поза межами строку дії договору про встановлення земельного сервітуту. Крім того, тимчасова споруда з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка належить Відповідачу, розміщена на спірній земельній ділянці у межах охоронної зони підземного газопроводу низького тиску, що є порушенням вимог земельного законодавства та законодавства про трубопровідний транспорт.
Спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади в особі Козелецької селищної ради.
За таких обставин, враховуючи, що після 25.10.2017, тобто після припинення дії договору, Відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення земельної ділянки у стані не гіршому порівняно з тим, у якому одержав її в користування, унаслідок чого подальше її використання для потреб суспільства та держави є неможливим, тому вбачаються правові підстави для повернення земельної ділянки у судовому порядку.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 684 грн 00 коп. судового збору.
Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути в попередньому стані Козелецькій селищній раді Чернігівського району Чернігівської області (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Соборності, 27, код 04412419) земельну ділянку площею 0,0027 га на якій розташована тимчасова споруда з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 2 684 грн 00 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024.
Суддя А.С.Сидоренко