вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" січня 2024 р. Справа №910/6595/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Луцюк А.В.
представники учасників справи:
від позивача: Рознін В.А.
від відповідача-1: Норець В.М.
від відповідача-2: Пальчик В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії "BIO COSMETICS UA LTD"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 (повний текст складено 30.10.2023)
у справі №910/6595/23 (суддя Щербаков С.О)
за позовом Компанії "BIO COSMETICS UA LTD"
до 1) Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків,
2) Державної казначейської служби України
про стягнення 112 484 979,55 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Компанія "BIO COSMETICS UA LTD" (далі - Компанія) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Державної казначейської служби України заборгованості у розмірі 112 484 979,55 грн, з яких: 93 693 161, 83 грн - інфляційні втрати, 18 791 817, 72 грн - три проценти річних в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є відповідач-1.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Компанія посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі №910/17195/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021, стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України на користь Компанії грошові кошти у розмірі 85 272 000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ, який фактично виконано у 2023 році. Позивач вказує, що обов'язок відповідача-1 з повернення арештованого товару перетворилося на грошове зобов'язання з відшкодування його вартості у сумі 85 272 000,00 грн, у зв'язку з чим Компанією заявлено до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача грошових коштів у розмірі 112 484 979,55 грн, з яких: 93 693 161, 83 грн - інфляційні втрати за період з 12.05.2015 до 01.02.2023, 18 791 817, 72 грн - три проценти річних за період з 12.05.2015 по 01.02.2023 в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Компанія звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Компанія посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що за весь час неправомірного неповернення майна, його вартість знецінювалась внаслідок інфляційних процесів, а отже таке знецінення підлягає компенсації у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Кампанія стверджує, що місцевим господарським судом не враховані правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, в яких суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також позивач вказує, що інфляційні втрати та три проценти річних є невід'ємною складовою частиною основного боргу (шкоди), а не окремим чи альтернативним видом стягнення боргу (шкоди), які можуть стягуватись одночасно зі стягненням основного боргу (шкоди), або окремо за весь час прострочення сплати боргу (шкоди). Таким чином, позивач не заявляв повторно вимогу про стягнення (шкоди) за одне й те саме правопорушення.
Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення Компанії строку на подання апеляційної скарги.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 апеляційну скаргу Компанії у справі №910/6595/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6595/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/6595/23.
27.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6595/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
06.12.2023, через систему "Електронний суд", представником позивача подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6595/23. Розгляд апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 призначено на 10.01.2024. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень - до 02.01.2024.
У судовому засіданні 10.01.2024 оголошено перерву до 31.01.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 задоволено клопотання представника позивача адвоката Розніна В.А. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалено провести судове засідання у справі №910/6595/23, призначене на 31.01.2024, в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EasyCon".
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
29.12.2023, через систему "Електронний суд", відповідачем-1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Компанії залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Так, у своєму відзиві відповідач-1 зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому останній вважає, що апеляційна скарга Компанії не підлягає задоволенню.
Також, відповідач-1 звертає увагу на те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача.
Крім того, відповідач-1 вважає, що є вірним висновок, який полягає в тому, що частина 5 статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень урегульовано Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли, на думку позивача, у зв'язку з невиконанням судового рішення, то до них можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
01.01.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем-2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Компанії про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з Державного бюджету України, у зв'язку з його безпідставністю.
Так, на думку відповідача-2, в обрахований позивачем період з 12.05.2014 до 08.02.2021 у правовідносинах між податковим органом (відповідач-1) та позивачем було відсутнє грошове зобов'язання, у зв'язку з чим застосування до таких правовідносин приписів частини 2 статті 625 ЦК України є неможливим.
Також, Казначейство стверджує, що вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду на користь позивача у порядку та спосіб, визначені законодавством України, не допускаючи порушення прав і законних інтересів Компанії.
Крім того, відповідач-2 просить розглянути та задовольнити його заяву про застосування позовної давності щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з Державного бюджету України за період з травня 2015 року до травня 2023 року як таких, що заявлені зі спливом позовної давності.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 31.01.2024 з'явились представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі №910/17195/16, позов Компанії до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Головного управління ДФС у м. Києві та Державного казначейства України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Каптур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "РА Логістик", про стягнення 85 272 000,00 грн задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України на користь Компанії грошові кошти в розмірі 85 272 000,00 грн, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. В іншій частині позову відмовлено.
Судом у справі №910/17195/16 встановлено наступні обставини:
- 13.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каптур" (продавець) та Компанією (покупець) укладено контракт №FS/102, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю, а покупець - оплатити товар (сировину тваринну для косметичної промисловості). Ціна та обсяг поставки якої визначається погодженими сторонами специфікаціями, які є невід'ємною частиною контракту. Відповідно до специфікації №3 від 12.12.2014 до контракту продавець зобов'язався поставити сировину тваринну для косметичної промисловості (сперма биків) у кількості 836000 гранул заморожених загальною вартістю 85 272 000,00 грн. Поставка здійснюється на умовах СРТ (Грузія, м. Поті) відповідно до умов ІНКОТЕРМС-2010;
- позивачем здійснені часткові оплати за товар міжнародними переведеннями від 30.04.2015 №19 на суму 9 974 760,00 грн, від 06.05.2015 №20 на суму 5 297 240,00 грн, від 06.05.2015 №21 на суму 35 049 200,00 грн та від 13.05.2015 №22 на суму 34 950 800,00 грн, що разом складає заявлену позивачем вимогу про солідарне стягнення шкоди, завданої втратою товару - сировини тваринної у сумі 85 272 000,00 грн;
- 13.02.2015 Миколаївською митницею оформлено вантажно-митну декларацію ЕК10АА №504060000/2015/000635 на вантаж: сировина тваринна для косметичної промисловості ТУ У 01.4-38752105.001:2014 (сперма биків) в кількості 836000 шт. гранул в контейнерах (сосудах Дьюара) з рідким азотом, на загальну суму 85 272 000,00 грн (автомобіль LLS078/DF142В).
- у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження відносно СП ТОВ "Оптима Фарм ЛТД" 26.02.2015 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2015 №760/3766/15-к старшим слідчим з ОВС СУФР міжрегіонального ГУ ДФС ЦО з ОВС - Польща О.С. в присутності водія автомобіля №LLS078/DF142В проведено обшук автомобіля, в ході якого вилучено 11 сосудів з переміщуваними товарами №№25, 58, 22, 59, 51, 08, 23, 26, 30, 31, 23, оформленими Миколаївською митницею за МД від 13.02.2015 №504060000/2015/000635. Вказане підтверджується листом Одеської митниці ДФС України від 20.03.2015 №767/10/15-70-62, протоколом обшуку від 26.02.2015 та не заперечується представниками сторін;
- ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 02.03.2015 у справі №760/4174/15-к накладено арешт на тваринну сировину для косметичної промисловості, а саме сосуди №№25, 58, 22, 59, 51, 08, 23, 26, 30, 31, 23;
- постановою від 16.04.2015 слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві кримінальне провадження №32015100110000040 від 13.02.2014 закрито у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення;
- ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2015 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 02.03.2015 на майно позивача - сировину тваринну для косметичної промисловості, яке є речовими доказами, а саме сосуди Дьюара №№25, 58, 22, 59, 51, 08, 23, 26, 30, 31, 23;
- позивач звертався до СДПІ з ОВП у м. Одеса з заявою про повернення вилученого майна, проте листами від 09.06.2015 та від 24.06.2015 надано відповіді, що працівниками ОУ СДПІ з ОВП у м. Одеса товар не вилучався та на зберігання не передавався;
- позивач також звертався з відповідними листами на адреси старшого слідчого з ОВС СУ ФР МГУ ДФС - ЦО з ОВП Польщі О.С. та слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУФР ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Левченка В.В. та СДПІ з ОВП у м. Одесі, однак листи-відповіді в матеріалах справи №910/17195/16 відсутні;
- в порушення Порядку №1104 та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27.08.2010, відповідачі не забезпечили передання для зберігання товару (об'єкту біологічного походження, який потребує спеціальних умов зберігання) до спеціалізованої державної установи, що здійснює судово-експертну діяльність. Враховуючі специфіку товару, не передання його на зберігання до спеціалізованої експертної установи, та нездійснення відповідачами дозаправки сосудів Дьюара рідким азотом з 26.02.2015 - знаходження властивостей та якості товару у первісному стані є неможливим з весни 2015 року, що означає повне псування та втрату товару;
- судом у справі №910/17195/16 визнано встановленою обставину, що сировину тваринну для косметичної промисловості ТУ У 01.4-38752105.001:2014 (сперма биків) в кількості 836000 шт. гранул по 0,2 мл в кріобіологічних сосудах (сосудах Дьюара) моделі "Х-40СКП" №№25, 58, 22, 59, 51, 08, 23, 26, 30, 31, 23 було втрачено відповідачами;
- матеріали справи №910/17195/16 не містять доказів повернення вилученого майна позивачу, що є порушенням статті 169 Кримінального процесуального кодексу України та така неправомірна поведінка відповідача-1 призвела до завдання позивачу збитків у вигляді вартості неповернутого майна;
- суд у справі №910/17195/16 дійшов висновку, що позивачем правомірно визначено розмір майнової шкоди, як вартість вилученого майна у розмірі 85 272 000,00 грн;
23.03.2021 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі №910/17195/16 видано наказ.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі №910/17195/16, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Так, позивач зазначає, що 26.03.2021 він звернувся до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві з заявою, в якій просив прийняти до виконання наказ про примусове виконання рішення у справі №910/17195/16, виданий Господарським судом міста Києва 23.03.2021 у справі №910/17195/16 про стягнення з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України на користь Компанії грошових коштів в розмірі 85 272 000,00 грн, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.
Листом від 20.04.2021 №05-01.5-08/5470 Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві повідомило позивача про направлення оригіналу наказу Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 у справі №910/17195/16 для виконання до Державної казначейської служби України.
Починаючи з 26.04.2021 вказаний наказ обліковувався на виконанні в Державній казначейській службі України.
Позивач вказує, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби заборгованість не сплачував взагалі, а Державна казначейська служба України почала виконувати наказ лише 04.07.2022 та остаточно виконала його 01.02.2023 (дата останнього платежу).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що з моменту скасування ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2015 арешту накладеного на майно позивача та не здійснення негайного повернення такого майна (товару) обов'язок відповідача-1 з повернення арештованого товару, починаючи з 12.05.2015 перетворився у грошове зобов'язання з відшкодування його вартості у сумі 85 272 000, 00 грн. У зв'язку з чим просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 93 693 161,83 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.05.2015 до 01.02.2023, та 18 791 817,72 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 12.05.2015 до 01.02.2023, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За приписами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків/шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі №910/17195/16, позов Компанії до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Головного управління ДФС у м. Києві та Державного казначейства України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Каптур" та Товариство з обмеженою відповідальністю "РА Логістик", про стягнення 85 272 000,00 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України на користь Компанії грошові кошти в розмірі 85 272 000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. В іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 23.03.2021 видано відповідний наказ, який з 26.04.2021 перебував на виконанні в Державний казначейський службі України та у період з 04.07.2022 по 01.02.2023 рішення суду остаточно виконано.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що з моменту скасування ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2015 арешту накладеного на майно позивача та не здійснення негайного повернення такого майна (товару) обов'язок відповідача-1 з повернення арештованого товару, починаючи з 12.05.2015 перетворився у грошове зобов'язання з відшкодування його вартості у сумі 85 272 000,00 грн, у зв'язку з чим просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача грошові кошти у розмірі 112 484 979,55 грн., з яких: 93 693 161,83 грн - інфляційні втрати за період з 12.05.2015 до 01.02.2023 та 18 791 817,72 грн - три проценти річних за період з 12.05.2015 до 01.02.2023, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог не посилається на приписи Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки в рамках даної справи ним стягуються інфляційні втрати та річні відсотки за невідшкодування шкоди Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, завданої втратою майна, а не за несвоєчасне виконання рішення суду від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача грошових коштів у розмірі 112 484 979, 55 грн, з яких: 93 693 161, 83 грн - інфляційні втрати за період з 12.05.2015 по 01.02.2023 та 18 791 817,72 грн - три проценти річних за період з 12.05.2015 по 01.02.2023, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів з Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави три проценти річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України). Ні Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", ні Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині 2 статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"). З огляду на цей припис, прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини 2 статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21.
Компанія просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України три проценти річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, за період з 12.05.2015 (дата скасування ухвали про арешт товару) до 01.02.2023 включно (день виконання рішення).
Колегія суддів дійшла висновку про застосування припису частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Однак стягнення на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду слід нараховувати не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу Державної казначейської служби України виконавчого документа (частина 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень") і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Як зазначалось вище, починаючи з 26.04.2021 вказаний наказ обліковувався на виконанні в Державній казначейській службі України, а отже три місяці для виконання рішення суду у справі №686/21941/15 сплинули 26.07.2021. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних й індексу інфляції, за частиною 2 статті 625 ЦК України, є 27.07.2021, а днем завершення - 31.01.2023 (переддень повного виконання рішення суду у справі №910/17195/16).
Здійснивши власний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача-2 на користь позивача підлягають 20 831 763,02 грн інфляційних втрат та 2 939 680,89 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 27.07.2021 до 31.01.2023.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Компанії підлягають частковому задоволенню.
Доводи відповідача-1 про те, що він є неналежним відповідачем у справі відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до положення про Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643, Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків є правонаступником майна, прав та обов'язків Офісу великих платників податків ДПС (ЄДРПОУ 43141471) у відповідних сферах діяльності.
Відповідач-2 заперечуючи проти позову просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами частини 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна заява подана до суду - 27.04.2023.
Враховуючи те, що судовою колегією визначено вірний період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з 27.07.2021 по 31.01.2023, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на момент звернення Компанії з позовом до суду позивачем не пропущено строк позовної давності для нарахування вказаних компенсаційних виплат за вищенаведений період.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Компанії підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Компанії "BIO COSMETICS UA LTD" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6595/23 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. Позов Компанії "BIO COSMETICS UA LTD" до Державної казначейської служби України задовольнити частково.
5. Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Компанії "BIO COSMETICS UA LTD" (ідентифікаційний код 9214583, офіс 361, Реджико Офісез, Олд Банк, 153 Парад Хай Стріт, Уотфорд, Великобританія, WD17 1NA) 20 831 763 (двадцять мільйонів вісімсот тридцять одна тисяча сімсот шістдесят три) грн 02 коп інфляційних втрат, 2 939 680 (два мільйона дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят) грн 89 коп трьох процентів річних, а також 356 571 (триста п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн 66 коп судового збору.
6. Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Компанії "BIO COSMETICS UA LTD" (ідентифікаційний код 9214583, офіс 361, Реджико Офісез, Олд Банк, 153 Парад Хай Стріт, Уотфорд, Великобританія, WD17 1NA) 534 857 (п'ятсот тридцять чотири тисячі вісімсот п'ятдесят сім) грн 49 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Відмовити у задоволенні позову Компанії "BIO COSMETICS UA LTD" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
8. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.
9. Матеріали справи №910/6595/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 12.02.2024.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран