ун. № 758/8348/23
пр. № 2/759/558/24
02 лютого 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства,
І. Позиція сторін у справі
у липні 2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд ???встановити факт батьківства ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_5 та з?обов?язати Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни в актовому записі стосовно його сина ОСОБА_5 , а саме: у графі «Відомості про батька» записати батьком дитини « ОСОБА_3 ».
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак в подальшому стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 погіршились. Відповідач, будучи вагітною, переїхала до своїх батьків, яка після народження сина зареєструвала його в органах реєстрації актів цивільного стану за відсутності позивача, у зв'язку із його зайнятістю, а також не вказала ОСОБА_3 батьком ОСОБА_5 , про що одразу його повідомила. Оскільки на прохання ОСОБА_3 про визнання його батьком ОСОБА_5 відповідач відмовила, у свою чергу, Подільський районний орган державної реєстрації актів цивільного стану усно відмовив внести відомості про батька в актовий запис сина, позивач змушений звернутися до суду.
18.12.2023 від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволені позовної заяви, так як вважає, що ОСОБА_3 не є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а додані до позову докази жодним чином не підтверджують його батьківство, окрім того, на момент реєстрації народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у 2017 році ОСОБА_6 знав, що ОСОБА_4 народила сина ОСОБА_7 , але не вживав заходів для визнання свого батьківства протягом року з дня його народження, а тому є факт пропущення ним строку позовної давності, відповідно до вимог ч. 2 ст. 129 Сімейного кодексу України, у зв?язку з чим це є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_6 (а.с. 143-147).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
у серпні 2023 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла зазначена позовна заява з Подільського районного суду м. Києва за підсудністю на підставі ухвали суду від 25.07.2023 (а.с. 83, 84).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 90-31).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.08.2023 відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження (а.с. 97, 98).
Ухвалою судді від 27.09.2023 призначено судову молекулярно-генетичну експертизу. Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи (а.с. 113, 114).
24.10.2023 ухвалою суду виправлено описку в ухвалі про призначення експертизи Святошинського районного суду м. Києва від 27.09.2023 (а.с. 121, 122).
07.12.2023 на адресу суду надійшли матеріали цивільної справи №759/8348/23 без виконання (а.с. 133, 134).
Ухвалою судді віл 07.12.2023 провадження по цивільній справі поновлено, справу призначено до розгляду (а.с. 135).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.02.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 165).
Позивач у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, 31.01.2024 надійшла заява про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 164).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, підтримала клопотання про застосування строків позовної давності від 18.12.2023 (а.с. 151-153).
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що згідно заповіту серії НСТ917104 від 01.03.2023 року ОСОБА_6 заповів своєму синові ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 все своє рухоме та нерухоме майно (а.с. 81).
Відповідно до копій виписок з карти універсальної НОМЕР_1 на карту для виплат НОМЕР_2 були здійснені перекази коштів одержувачу ОСОБА_4 від платника ОСОБА_8 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 - 502 грн 51 коп.; 03.02.2018 року - 1005 грн 03 коп.; 27.01.2018 - 502 грн 51 коп.; 1005 грн 03 коп.; 27.03.2018 - 502 грн 03 коп. (а.с. 56-58).
Згідно платіжної інструкції P24A897936167D10762 від 01.03.2023 було здійснено переказ коштів одержувачу ОСОБА_4 від платника ОСОБА_8 у розмірі 2010 грн 05 коп. (а.с. 60).
Згідно платіжної інструкції P24A897928100D37825 від 01.03.2023 був здійснений переказ коштів одержувачу ОСОБА_4 від платника ОСОБА_8 у розмірі 2010 грн 05 коп. (а.с. 61).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Відповідно до ч. 4 до ст. 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.
За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у ст.ст. 126 та 127 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
Згідно ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 СК України, відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2020 у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок що застосування ст. 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи.
Проте, як вбачається з повідомлення про неможливість проведення експертизи №СЕ-19/111-23/55163-БД від 30.11.2023 відбір порівняльних зразків не проводився, у зв'язку з неявкою 29.11.2023 ОСОБА_4 та дитини ОСОБА_5 до лабораторії біологічних досліджень Київського НДЕКЦ МВС (а.с. 134).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2023 у справі № 756/4688/19 (провадження №61-10666св23) зазначено, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи один із доказів, які суд повинен оцінювати разом з іншими доказами, і є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2009, заява № 3451/05).
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
У відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження встановлення батьківства.
Частиною 2 ст. 129 СК України визначено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 9 ППВСУ "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 №3, відповідно до ст.ст. 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Європейський суд у своєму рішенні у справі "Гаазе проти Німеччини" (заява №11057/02 від 08.04.2004) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.
Європейський суд у своєму рішенні у справі "Гронмарк проти Фінляндії" вказав, що він не може прийняти той факт, що національні органи влади дозволили юридичній реальності суперечити біологічній реальності, покладаючись на абсолютну природу строку позовної давності. Суд встановив, що навіть звертаючи увагу на межі розсуду Держави, суд вважає, що застосування негнучкого строку позовної давності щодо справ встановлення батьківства, незважаючи на обставини конкретної справи і, особливо, обов'язок позивача вчинити певні дії у межах цього строку позовної давності, порушує основу права на повагу до особистого життя особи, закріпленого статтею 8 Конвенції.
У справі "Роман проти Фінляндії" (заява №13072/05 від 29.01.2013) суд встановив, що негнучкі строки позовної давності або інші перешкоди щодо позовів оскарження батьківства, які застосовуються без винятків, порушують статтю 8 Конвенції.
Отже, обставини встановлені в ході судового розгляду свідчать про те, що позивачеві у 2017 році стало відомо про реєстрацію сина в органах реєстрації актів цивільного стану, а також про те, що його не вказано батьком ОСОБА_5 у свідоцтві про народження, а тому початком перебігу строку позовної давності для звернення з позовом про визнання батьківства є грудень 2017 року, однак із позовом про визнання батьківства позивач звернувся лише у липні 2023 року.
Будь-яких конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску, передбаченого ч. 2 ст. 129 СК України річного строку позовної давності, сторона позивача суду не надала.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що відповідачем під час розгляду справи заявлено про застосування позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з пропуском строку позовної давності, відповідно до ч. 2 ст. 129 СК України та керуючись ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України.
V. Розподіл судових витрат
судові витрати, згідно ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.
У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 126-128, 129, 134, 135 СК України, ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України,-
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст рішення складено 09.02.2024.