"12" лютого 2024 р.
м. Київ
справа № 755/366/24
провадження № 2/755/1094/24
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення порядку користування квартирою, -
Позивач ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звертаючись з позовом до суду, просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування позивачу ОСОБА_1 та його малолітній доньці ОСОБА_2 житлову кімнату площею 13,7 кв.м, а відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 виділити у користування житлові кімнати площею 18,3 кв.м., та площею 10,3 кв.м., залишивши у спільному користуванні місця загального користування (кухня, ванна, вбиральня, шафа, коридор.
Позивач мотивує заявлені вимоги тим, що сторони спірних правовідносин перебуваючи у родинних відносинах, не дійшли згоди щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.06.2020 року у справі № 755/16965/19 було визнано позивача ОСОБА_1 , малолітню ОСОБА_2 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування спірною квартирою. Однак постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2023 року вказане рішення суду скасовано в частині втрати права користування квартирою позивача ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 та відмовлено в позові в цій частині вимог, реєстрацію позивача та його доньки поновлено. Позивач ОСОБА_8 разом з його малолітньою донькою займають в квартирі кімнату площею 13,7 кв.м., а відповідачі займають житлові кімнати площею 18,3 кв.м., та площею 10,3 кв.м. Таким чином, позивач вважає, що запропонований ним порядок користування квартирою не призведе до порушення прав відповідачів. Однак, задля попередження виникнення спору щодо подальшого користування спірною квартирою, позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.
10 січня 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення порядку користування квартирою та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12 лютого 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва клопотання представника відповідачів ОСОБА_9 та клопотання представника позивача ОСОБА_10 про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін - залишено без задоволення.
12 лютого 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву повернуто відповідачам.
Відповідачі, отримавши копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, скористались процесуальним правом подачі відзиву, відповідно до якого проти позову заперечили в повному обсязі, вказуючи на те, що заявлений позивачем порядок користування квартирою порушує права інших мешканців квартири.
Третя особа не скористалась процесуальним правом подачі письмових пояснень щодо заявленого позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конституція України у ст. 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2023 року у справі № 755/16965/19 заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року в частині визнання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 , 2015 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 відмовлено. (а.с. 20-28)
Станом на 09.01.2024 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 16.07.1985 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 01.07.2004 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - з 09.12.2004 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 08.05.2008 року; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - з 25.02.2010 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - з ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 08.12.2015 року, - що підтверджено Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 09.01.2024 року. (а.с. 51)
За даними технічного паспорту спірна квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат: суміжна 18,3 кв.м. (прохідна), окрема кімната 13,7 кв.м., та окрема кімната 10,3 кв.м., загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 42,3кв.м., а також місць загального користування: кухня 7,5 кв.м., вбиральня 1,0 кв.м., ванна кімната 2,2 кв.м., шафа - 1,1 кв.м., коридор 5,7 кв.м. (а.с. 11)
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Житлового кодексу України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Стаття 65 Житлового кодексу України передбачає, що наймач може за письмовою згодою всіх членів родини, які з ним проживають всилити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей вищевказаної згоди не потрібно. Особи яких вселили в житлове приміщення як членів сім'ї наймача набувають таких же прав на користування житловим приміщенням, як і інші члени сім'ї якщо не було письмової домовленості про інше.
Таким чином вселення у неприватизовану квартиру дружини, дітей, батьків, а також інших осіб можливе лише за наявності письмової згоди інших членів родини, які проживають у квартирі до якої відбувається вселення. Винятком є вселення неповнолітніх дітей до батьків, згода на таке вселення інших співмешканців непотрібна.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Житлового кодексу України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Статтею 63 Житлового кодексу України встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Згідно зі статтею 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Відповідно до частини першої статті 48 Житлового кодексу України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
Положеннями частин першої, другої статті 104 Житлового кодексу України визначено, що член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмови членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 роз'яснено, що в силу статті 104 Житлового кодексу України суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
Так, судом встановлено та не оспорено сторонами спірних правовідносин, що позивач ОСОБА_1 та його малолітня донька ОСОБА_2 є наймачами неприватизованої квартири АДРЕСА_1 . Окрім позивача, його малолітньої доньки в даному житлі проживають та зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 16.07.1985 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - з 09.12.2004 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 08.05.2008 року; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - з 25.02.2010 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - з ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування квартирою має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд.
Оскільки у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Як убачається з матеріалів справи, позивач просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування позивачу ОСОБА_1 та його малолітній доньці ОСОБА_2 житлову кімнату площею 13,7 кв.м, а відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 виділити у користування житлові кімнати площею 18,3 кв.м., та площею 10,3 кв.м., залишивши у спільному користуванні місця загального користування (кухня, ванна, вбиральня, шафа, коридор, вказуючи на те, що між сторонами спірних правовідносин, які є користувачами квартири, не досягнуто згоди з приводу порядку користування житловим приміщенням, тому порушене право підлягає до відновлення у судовому порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого житлового законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у задоволенні вимог позивача щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , - оскільки запропонований позивачем варіант порядку користування нерухомим майном відповідно до фактичного користування, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки матиме місце відступлення від розміру житлової площі, що припадає на сторони спірних правовідносин, в сторону зменшення, що є порушенням прав всіх мешканців спірної квартири.
При цьому вищенаведений висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16-ц.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення порядку користування квартирою, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає в повному обсязі.
В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Ураховуючи наведене та керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 47, 48, 61, 63-65, 104 Житлового кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення порядку користування квартирою, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 12 лютого 2024 року.
Суддя: В.І. Галаган