Номер провадження 2/754/606/24
Справа №754/12130/23
Іменем України
06 лютого 2024 року еснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зотько Т.А.,
за участі секретаря судового засідання Нагорної М.В.,
представника позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
Позивачка в особі свого представника - адвоката Яресько Т.В. звернудася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину, яка проживає з матір'ю. У зв'язку з тим, що останнім часом вони мають різний погляд на життя, шлюбних стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть, шлюб носить лише формальний характер, а тому позивачка змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2023 було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 06.12.2023, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання, було закрито підготовний розгляд справи та призначено справу в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Представник позивачки - адвокат Яресько Т.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд про їх задоволення.
Відповідач в судовому засіданні позовні визнав частково, разом з тим заперечував щодо стягнення з нього на користь позивачки витрат на правову допомогу, посилаючи на те, що позивачка є фахівцем у галузі права, а тому у неї не було потреби звертатися до адвоката за правовою допомогою.
Заслухавши пояснення представника позивачки та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що між сторонами укладено шлюб, зареєстрований 21.10.2017 року Подільським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві (а/з № 891), що підтверджується відповідною копією свідоцтва про шлюб.
Сторони мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а/з № 2280), що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження.
Відповідно до вимог ст.ст.21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Як свідчить викладене позивачкою в заяві, сторони не ведуть спільного господарства та припинили шлюбно-сімейні відносини. Відповідач подав суду заяву, в якій зазначено про визнання позовних вимог.
Згідно ч.2 ст.112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що сім'я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім'ї призведе до порушення інтересів кожного зі сторін, тому є всі наявні підстави для задоволення позову щодо розірвання шлюбу.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до вимог ст. 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
За таких обставин, суд вважає можливим після розірвання шлюбу відновити дошлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_3 ».
Одночасно, що стосується вимоги визначення місця проживання дитини суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У відповідності до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Принцип загальної і рівної відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини закріплений і нормами міжнародного права. Ст. 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із вимогами ст.ст. 150, 153, 155 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як вбачається з Висновку №100/13835 від 16.11.2023 року, наданого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 01.11.2023 року № 21) вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_3
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Крім того, судом враховано статтю 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.
Зважаючи на те, що дитина проживає разом з матір'ю, останньою створені належні умови проживання та виховання для малолітньої діитини, батько - відповідач у справі не заперечує проти проживання дитини з позивачкою, а тому в інтересах дитини, суд, приходить до висновку про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , разом із матір'ю.
Що стосується вимог позивачки щодо відшкодування понесених судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Частиною першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації, суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги.
На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачкою надано суду копію Договору №23132 про надання правничої (правової) допомоги від 25.08.2023 року; Додаток №1 до Договору №23132 про надання правничої (правової) допомоги від 25.08.2023 року; Акт приймання-передачі №1 від 30.08.2023; розрахункова квитанція №30/08/23 про отримання гонорару до Договору №23132 про надання правничої (правової) допомоги від 25.08.2023 року у розмірі 3 000 грн..
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що завлений позивачкою розмір понесених судових витрат на правову допомогу є обгрунтованим та відповідає складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а відтак підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати понесені на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.
Відповідно до вимог ст.ст.141, 142 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн., сплачені позивачкою при зверненні до суду з вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, підлягають стягненню на користь позивачки з відповідача.
У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст. 7, 24, 110-112, 114, 141, 153, 157 159, 160, 161 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10,12, 13, 76-81, 89, 131, 137, 141, 142, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,, Законом України "Про охорону дитинства", Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (з послід. змінами), суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини- задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 21.10.2017 року Подільським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві (а/з № 891) між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - розірвати.
Відновити ОСОБА_3 дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 з матір'ю - ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1073,60 гривень, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.
Повернути ОСОБА_3 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого нею при поданні позову, а саме у розмірі 1073,60 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дані позивачки: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дані відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Код ЄДРПОУ 37413735, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 58.
Повний текст рішення суду виготовлено 12.02.2024.
Суддя: