09 лютого 2024 р. Справа № 520/21051/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 25.10.23 по справі № 520/21051/23
за позовом ОСОБА_1
до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (далі - ХНУПС ім. І. Кожедуба, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2014 року по 28.07.2023 року;
- зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2014 року по 28.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на час звільнення з військової служби (12.12.2014), відповідач не вірно здійснив нарахування одноразової грошової допомоги та не виплатив її ОСОБА_1 у належному розмірі, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі № 520/17981/2020, на виконання якого ХНУПС ім. І. Кожедуба 28.07.2023 було перераховано кошти на банківський рахунок позивача, тобто проведено повний розрахунок при звільненні, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був.
За викладених обставин вважає, що наявні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2014 по 28.07.2023 відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі № 520/21051/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, 61023) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2023 року по 28.07.2023 року у розмірі 20543,59 грн.
Зобов'язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2023 року по 28.07.2023 року у розмірі 20543,59 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі № 520/21051/23 заяву представника ОСОБА_1 про виправлення судової описки в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі №520/21051/23 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Виправлено описку в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 520/21051/23 шляхом зазначення у абзаці п'ятому описової частини рішення вірних відомостей стосовно позивача, а саме після слів "а також довідку про середньоденне грошове забезпечення" зазначити вірно " ОСОБА_1 " замість невірного " ОСОБА_2 ".
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дослідження судом матеріалів справи, судової практики у подібних правовідносинах, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 520/21051/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у в задоволенні його позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, пославшись на п.3.9 п.3 «Інші виплати, що не входять до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 року № 5, стверджував, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати, а його виплата носить компенсаторний характер.
На переконання відповідача, приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини у військовій сфері, оскільки всі без виключення питання проходження військової служби та звільнення з неї врегульовано нормами спеціального законодавством щодо проходження військової служби.
Зауважив, що Верховний Суд у справі № 400/3017/19, визначив випадки, коли середній заробіток не підлягає стягненню. Крім того, згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та 12.12.2014 року був звільнений у запас та виключений зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.
Позивачем у позовній заяві вказано, що відповідач розрахував розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатив позивачу останню без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (зі змінами внесення постановою КМУ від 13.03.2013 року № 161.
Відповідачем було відмовлено у проведенні перерахунку за заявою позивача.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду для вирішення спору.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 року у справі №520/17981/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (вул. Сумська 77/79, м. Харків, 61023) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба, здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позовних вимог відмовлено; стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799, вул. Сумська 77/79, м. Харків, 61023) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 року апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені І.Кожедуба - залишено без задоволення; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 по справі № 520/17981/2020 - залишено без змін.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача із запитом про виконання зазначеного рішення суду та надання доказів на підтвердження виконання рішення суду.
Листом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 10.05.2023 року №350/176/100-713/626 позивачу було надано довідку-розрахунок від 10.05.2023 року № 626-1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
На виконання вказаного судового рішення, 28 липня 2023 року відповідачем здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, що підтверджується випискою руху коштів по картковому рахунку позивача за 28.07.2023.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено у повному обсязі одноразову грошову допомогу при звільненні, протиправність чого встановлено Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 18.02.2021 року у справі №520/17981/2020, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діє з 19.07.2022.
При визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд зазначив, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч.1 ст.117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 181 календарний день.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 20543,59 грн. (36,56% від 56191,45 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, а відтак належним способом захисту порушених прав позивача обрав зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2023 року по 28.07.2023 року у розмірі 20543,59 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами по справі, що 12.12.2014 позивач був звільнений та виключений зі списку особового складу ХНУПС ім. І. Кожедуба.
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 року у справі №520/17981/2020 проведено лише 28.07.2023, а саме виплачено позивачу недоотриману суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 52780,97 грн, що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_1 за 28.07.2023 (а.с. 8).
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Посилання відповідача на те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, колегія суддів вважає хибними, так як порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби не врегульовано жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ХНУПС ум. І. Кожедуба, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 12.12.2014, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є листопад 2014 року (30 календарних днів) та жовтень 2014 року (31 календарний день).
Так, з наявної в матеріалах справи довідки, виданої уповноваженими особами ХНУПС ім. І. Кожедуба, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем за період жовтень 2014 року - листопад 2014 року було отримано грошове забезпечення у загальному розмірі 18937,24 грн (за жовтень 2014 року грошове забезпечення - 9535,20 грн, за листопад 2014 року грошове забезпечення - 9402,04 грн).
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 310,45 грн (18937,24 грн/61 к.д.).
Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу та дату проведення остаточного розрахунку, період затримки розрахунку при звільненні становить з 13.12.2014 по 28.07.2023.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 56501,9 грн (310,45 грн. х 182 дні (6 місяців за період з 13.12.2014 до 12.06.2015).
Разом з цим, судом першої інстанції було неправильно визначено 6-ти місячний період, передбачений ст. 117 КЗпП України, який, враховуючи, що виплата всіх сум, що належать працівнику провадиться в день звільнення, починає свій відлік з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 13.12.2014 та обмежується 6 місяцями, тобто по 12.06.2015, а не з 28.01.2023 по 28.07.2023, як визначено судом, що в свою чергу вплинуло на правильність розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме обраховано 181 календарний день, замість 182, які припадають на період затримки.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку ХНУПС ім. І. Кожедуба про розміри нарахованих та виплачених в грудні 2014 року сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби (а.с. 43) колегією суддів встановлено, що при звільненні у грудні 2014 року позивачу було виплачено 93083,57 грн, при цьому, недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні, виплачена на виконання судового рішення у справі № 520/17981/2020, складає 53635,50 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 146719,07 грн (93083,57 грн + 53635,50 грн).
Таким чином, недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні 53635,50 грн у процентному виразі дорівнює 36,5 % від 146719,07 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми одноразової грошової допомоги при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 182 дні затримки виплати одноразової грошової допомоги складає 56501,9 грн, та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача підлягають кошти в сумі 20623,19 грн (36,5 % від 56501,9 грн), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Варто зазначити, що судом першої інстанції було враховано принципи справедливості та співмірності, а також розмір майнових втрат позивача, тривалий час після звільнення з військової служби зі спливом якого позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо неправильного обчислення одноразової грошової допомоги, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, а тому, вважав за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку до 20543,59 грн.
Таким чином, враховуючи, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а сума середнього заробітку, що підлягає виплаті на його користь, за висновком суду першої інстанції, є меншою, ніж розрахована судом апеляційної інстанції, у колегії суддів, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, відсутні підстави для додаткового її зменшення.
Під час апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі відповідач не спростовує висновки суду першої інстанції щодо розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а зазначає лише про відсутність такого права в позивача, що не знайшло свого підтвердження з урахуванням вищенаведеного обґрунтування.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання ХНУПС ім. І. Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015 у сумі 20543,59 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно визначив період затримки розрахунку при звільненні, за який позивач має право на відшкодування в порядку ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 520/21051/23 в частині задоволення позову підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015 у розмірі 20543,59 грн.
Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015 у розмірі 20543,59 грн».
В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 520/21051/23 - змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015 у розмірі 20543,59 грн.
Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 по 12.06.2015 у розмірі 20543,59 грн».
В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 520/21051/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій