09 лютого 2024 р. Справа № 520/18813/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 26.09.23 по справі № 520/18813/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 року по 23.06.2023 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 року по 23.06.2023 року у сумі 420582 гривень 74 копійок включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення в день звільнення з військової служби ОСОБА_1 повного розрахунку, зокрема, не виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, які в подальшому (24.06.2023 та 23.08.2022 відповідно) на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі № 160/18725/21 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 у справі № 160/18724/21 були виплачені позивачу, стверджував про наявність підстав, передбачених ст. 117 КЗпП України, для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 23.06.2023 року (1579 днів) у сумі 420582 грн 74 коп. Вказану суму позивачем розраховано із застосуванням формули, наведеної у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 09.03.2023 у справі № 520/899/21.
Вважає, що норми ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, не підлягають застосуванню, оскільки на момент звільнення позивача були чинні положення згідно з якими виплата середнього заробітку повинна здійснюватись за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження 6 місяцями.
При цьому, просив врахувати, що застосування алгоритму розрахунку частки заборгованості, наведеного у вищевказаних постановах суду касаційної інстанції, з одночасним зменшенням періоду розрахунку середнього заробітку до 6 місяців є взаємовиключним, оскільки вказані судові рішення були винесені у період дії ч. 1 ст. 117 КЗпП України до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/18813/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 23.06.2023 року включно у розмірі 38253,84 грн.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 23.06.2023 року у сумі 38253,84 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 «про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії» в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на пропущенні позивачем строку звернення до суду з позовами у справах № 160/18724/21 та № 160/18725/21, оскільки станом на момент видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2019 року № 41 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не заперечував проти розмірів всіх основних та додаткових виплат, які він отримував за час проходження військової служби. В свою чергу, з адміністративними позовами до суду ОСОБА_1 звернувся тільки у жовтні 2021 року, тобто більше ніж через 2 роки і 7 місяців після виключення його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, вважає, що перебіг строку звернення до суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в сумі 19347,09 грн, розпочався одразу після отримання позивачем цієї компенсації 23.08.2022 року, відтак зважаючи на дату звернення позивача до суду (17.07.2023), строк, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції, що діє з 19.07.2022, був позивачем пропущений.
При цьому, звернув увагу, що правові висновки Верховного Суду про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (наприклад, щодо спорів у подібних правовідносинах, постанови від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20), від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 1 грудня 2019 року (справа №823/726/16), не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки з 19.07.2022 набули чинності зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, які відповідних положень не містять.
Враховуючи, що позивачем не було подано заяви про поновлення пропущеного строку з наведенням поважних причин, вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч. 3 ст. 123 КАС України щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Вважає безпідставним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції до 19.02.2022, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Однак, станом на дату звернення позивача до суду ст. 233 КЗпП України не містила положень щодо не обмеження будь-яким строком права звернення до суду із вимогами про стягнення заробітної плати (вирішення трудового спору).
Крім того, просив врахувати, що позивач звернувся до суду з даним позовом 17.07.2023, а дію карантину на території України було припинено з 01.07.2023, а відтак строки, які продовжували свою дію на період існування карантину вже почали спливати.
Також, на думку Військової частини НОМЕР_1 , розрахований та стягнутий судом першої інстанції розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38253,84 (тридцять вісім тисяч двісті п'ятдесят три) грн. 84 коп. є занадто великим, а обсяг відповідальності - нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Враховуючи очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром та характером несвоєчасно виплачених сум, а також з огляду на те, що звернення до суду позивача відбулось лише у липні 2023 року, стверджує про несправедливість, непропорційність, невідповідність обставинам цієї справи та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, середнього заробітку в сумі 38253,84 грн, який було визначено судом першої інстанції та присуджено до виплати позивачу.
Наголосив, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15.04.2016 по 25.02.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2019 3-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2019 № 41 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного ТЦК та СП (Шевченківський РВК) м. Дніпро.
У позовній заяві позивачем вказано, що у період проходження військової служби йому не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку.
З огляду на вказані обставини, позивач 14 липня 2021 року звернувся з заявою до відповідача з проханням провести дані виплати, але відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Для вирішення спорів позивач звернувся до суду.
Рiшенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року по справі № 160/18724/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що судове рішення у вказаній справі не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили.
23.08.2022 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року по справі № 160/18724/21 Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 у сумі 19347,09 грн.
Також, рiшенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року по справі № 160/18725/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.04.2016 року по 30.11.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 30.11.2018 року включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022 року у справі №160/18725/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі № 160/18725/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийнято нове судове рішення.
Позов в цій частині задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позовних вимог відмовлено; в іншій частині Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі №160/18725/21 залишено без змін.
З метою виконання рішення суду позивачем 22.03.2023 направлено виконавчий лист до Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків), за яким відкрито виконавче провадження № 71177739.
24.06.2023 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2022 року у справі № 160/18725/21 відповідачем було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року у сумі 74315,19 грн із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Як зазначено позивачем, повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з ним при звільненні за період з 15.06.2019 року по 23.06.2023 року.
Отже, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 25.02.2019 року, а останню належну ОСОБА_1 виплату відповідачем здійснено 24.06.2023 року, відповідачем затримано розрахунок з 26.02.2019 року по 23.06.2023 року на 1579 днів, відтак на його користь відповідачем мала б бути виплачена сума середнього заробітку за весь час затримки, виходячи із середньоденної заробітної плати, а саме 420582,74 грн.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення, протиправність чого встановлено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 28.09.2022 року у справі №160/18725/21, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діє з 19.07.2022.
При визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд зазначив, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч.1 ст.117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 181 календарний день.
Пославшись на висновки суду касаційної інстанції щодо права суду зменшити розмір середнього грошового забезпечення шляхом застосування формули, визначеної у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації позивач звернувся зі спливом тривалого часу після звільненні з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд вважав за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Належним способом захисту порушених прав позивача суд обрав зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 23.06.2023 року у сумі 38253,84 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до статті 117 КЗпП України.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв'язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), відповідно до частин 1-2 якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України, відповідно до частин 1-2 якої (у новій редакції) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) відступив від висновків, зроблених у його численних постановах, та визначився із застосуванням положень статей 233 Кодексу законів про працю України, статті 122 КАС України, а саме - про обмеження права на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини пов'язані зі звільненням позивача з публічної служби, до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 КАС України.
З огляду на вказане, посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 233 КЗпП України, в редакції від 19.07.2022, якою врегульовано строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, підлягають відхиленню.
Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 520/12661/19 та постанові від 31.10.2023 у справі № 240/15141/22.
Колегія суддів враховує, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем лише 24.06.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою з карткового рахунку позивача (а. с. 19), саме з цієї дати слід рахувати місячний строк для подання позову.
При цьому, враховуючи, що остаточний розрахунок передбачає виплату всіх сум, які належали позивачу при звільненні, часткова їх виплата до 24.06.2023, зокрема нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 23.08.2022, не змінює початок перебігу строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки у вказану дату за відповідачем ще рахувалась заборгованість з остаточного розрахунку.
Отже, враховуючи, що з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Харківського окружного адміністративного суду 17.07.2023, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки звернення відбулось із дотриманням вимог частини 5 статті 122 КАС України.
Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на недотримання позивачем строків звернення до суду з позовами у справах № 160/18724/21 та № 160/18725/21, оскільки відповідним обставинам мала бути надана оцінка судами під час ухвалення рішень у вказаних справах.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону №2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2019 № 41 було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у ВЧ НОМЕР_1 припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 24.06.2023 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі № 160/18725/21, а саме виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 74315,19 грн. Крім того, 23.08.2022 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 у справі № 160/18724/21 відповідачем нараховано позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 19347,09 грн.
Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 25.02.2019, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є січень 2019 року (31 календарний день) та грудень 2018 року (31 календарний день).
Так, з наявних в матеріалах справи довідок Військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2021 року № 218/86/805фс та № 225/50/806фс, судом встановлено, що позивачем за період грудень 2018 року - січень 2019 року було отримано грошове забезпечення у загальному розмірі 18171,75 грн (за грудень 2018 року грошове забезпечення - 7621,20 грн, за січень 2019 року грошове забезпечення - 10550,55 грн).
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 293,09 грн (18171,75 грн/62 к.д.).
Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу та дату проведення остаточного розрахунку, період затримки розрахунку при звільненні становить з 26.02.2019 по 24.06.2023.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 53331,46 грн (293,03 грн. х 182 дні (6 місяців за період з 26.02.2019 до 26.08.2019).
Разом з цим, судом першої інстанції було неправильно визначено 6-ти місячний період, передбачений ст. 117 КЗпП України, який, враховуючи, що виплата всіх сум, що належать працівнику провадиться в день звільнення, починає свій відлік з дня, наступного за днем звільнення та обмежується 6 місяцями, тобто з 26.02.2019 до 26.08.2019, а не з 25.12.2022 по 23.06.2023, як визначено судом.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявної в матеріалах справи довідки ВЧ НОМЕР_1 від 18.08.2021 № 225/56/806фс колегією суддів встановлено, що при звільненні у лютому 2019 року позивачу було виплачено 9394,95 грн, при цьому, недоплачена сума грошового забезпечення (індексація - 74315,19 грн та компенсація - 19347,09 грн) складає 93662,28 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 103057,23 грн (9394,95 грн + 93662,28 грн).
Таким чином, недоплачена сума грошового забезпечення 93662,28 грн у процентному виразі дорівнює 90,8% від 103057,23 грн.
Однак, суд першої інстанції, визначаючи відсоток недоплаченого своєчасно позивачу грошового забезпечення врахував лише індексацію, залишивши поза увагою, що відповідачем було несвоєчасно виплачено ще компенсацію за додаткові дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій, внаслідок чого вважав, що частка заборгованості складає 72,11 %, а не 90,8 %, як встановлено судом апеляційної інстанції. Таким чином, судом першої інстанції фактично було відмовлено позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині невиплати вищевказаної компенсації.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпусти, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
Так, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні складає 53331,46 грн, та враховуючи принцип справедливості та співмірності, застосовуючи формулу критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, передбачену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшено до 48424,96 грн (90,8 % від 53331,46 грн), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України.
Варто зазначити, що судом першої інстанції було враховано принципи справедливості та співмірності, а також розмір майнових втрат позивача, тривалий час після звільненні з військової служби зі спливом якого позивач звернувся до суду з позовами про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, а тому, вважав за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку до 38253,84 грн.
Таким чином, враховуючи, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а сума середнього заробітку, що підлягає виплаті на його користь є меншою, ніж розрахована судом апеляційної інстанції, у колегії суддів, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, відсутні підстави для додаткового її зменшення.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 25.08.2019, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 25.08.2019 у сумі 38253,84 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно визначив період затримки розрахунку при звільненні, за який позивач має право на відшкодування в порядку ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 в частині задоволення позову підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 25.08.2019 у розмірі 38253,84 грн.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 до 25.08.2019 у розмірі 38253,84 грн».
В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 в частині задоволення позову - змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 до 25.08.2019 у розмірі 38253,84 грн.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 до 25.08.2019 у розмірі 38253,84 грн».
В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18813/23 залишити без змін..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова