м. Вінниця
08 лютого 2024 р. Справа № 120/12494/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови
У Вінницький окружний адміністративний суд звернулася з адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправною та скасування постанови.
Предметом спору є протиправна, на думку позивача, постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 в розмірі 67000,00 грн.
Відтак, з метою скасування вищевказаної постанови, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 21.08.2023 позовну заяву залишено без руху, з підстав того, що позивачем не сплачено суму судового збору в повному обсязі.
22.08.2023 представник позивача подав заяву про усунення недоліків з доданою квитанцією про сплату судового збору.
Ухвалою від 24.08.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
06.09.2023 відповідач подав відзив, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що 22.06.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області по виявленню фактів праці неоформлених працівників на адресу Управління направлено матеріали фактичної перевірки від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/ НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_1 .
В ході перевірки встановлено факт використання праці одного найманого працівника без належного оформлення трудових відносин, а саме ОСОБА_2 .
Згідно з п.п. 2.2.5 Акту перевірки встановлено, що громадянка ОСОБА_2 , виконувала роботу в інтересах ФОП ОСОБА_1 у магазині-кафе. Разом з цим, ФОП ОСОБА_1 здійснила допуск працівника ( ОСОБА_2 ) до роботи без належного оформлення, в тому числі, без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки, час проведення перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області 09.06.2023 о 16 год.14 хв., а повідомлення про прийнятого працівника подано - 05.04.2023 о 14 год. 08 хв.
Таким чином, за наслідками розгляду матеріалів перевірки 26.07.2023 уповноваженою особою, враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 є платником податку загальної групи, було застосовано штраф, що передбачений абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.
Відповідач зазначив, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 в порядку, визначеному Законом № 877 Міжрегіональним управлінням не проводилася, а винесена постанова на підставі матеріалів фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області відповідно до Порядку № 509.
Із посиланням на правові висновки Верховного Суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 260/586/20 та від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20, відповідач зауважив, що акт перевірки ДПС є самостійними підставами для винесення постанови про застосування штрафу; у разі наявності акта ДПС немає необхідності в проведенні органами Держпраці додаткових заходів державного нагляду (контролю); положення ч.8 ст.265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком.
У зв'язку із наведеним, відповідач вважає, що оскаржувана постанова №Ц3-79/ВІ/а-2 від 26.07.2023 про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення винесена правомірно із дотриманням норм матеріального та процесуального права та скасуванню не підлягає.
11.09.2023 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечує проти висловлених відповідачем аргументів, вважаючи позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
15.09.2023 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.
29.01.2024 представником позивача подано заяву про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Управління, в свою чергу, заявою від 31.01.2024 просило відмовити у присудженні таких витрат.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 11.11.2022 здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець за КВЕД: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) (а.с. 6).
З 09.06.2023 по 16.06.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами перевірки складено Акт фактичної перевірки від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано встановлене під час перевірки порушення: ст. 2, ст. 3, ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту", а саме використання без належного оформлення трудових відносин, а також не повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу (а.с. 7-8).
22.06.2023 матеріали фактичної перевірки направлено до Управління для відповідного реагування.
21.07.2023 позивач надала письмові пояснення щодо акту перевірку та зазначила, що відповідно до квитанції № 2 повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від ФОП ОСОБА_1 про прийняття громадянки ОСОБА_2 на посаду продавця продовольчих товарів з 12.06.2023 отримане ГУ ДПС у Вінницькій області 09.06.2023 о 14:08, тобто через 2 години 13 хвилин після виявлення порушення.
Відтак, позивач зазначила, що нею в повній мірі усунені порушення, виявлені під час здійснення перевірки. Усунення виявлених порушень трудового законодавства відбулося невідкладно, що зафіксовано Актом перевірки від 16.06.2023 (а.с. 12).
Однак, 26.07.2023 заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-79/ВІ/а-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить із такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Згідно із ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Однак постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною Постанову № 823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021.
Згідно з приписами ст. 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, слід розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України 30.09.2010 ухвалив рішення № 20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку Постанови № 823 впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми Постанови № 823 не належали застосуванню.
Відповідно, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою №823. Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
Види документальних перевірок, підстави їх проведення, допуск посадових осіб до перевірки врегульовані главою 8 Податкового кодексу України.
Зокрема п. 75.1 ст. 75 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Отже, законодавцем чітко розмежовані види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх, які проводяться контролюючим органом в межах повноважень та виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України.
В розумінні вимог статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Тобто, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/3459611265 як і сам акт фактичної перевірки є недопустимими доказами у спірних правовідносинах.
Отже враховуючи те, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 був акт фактичної перевірки, який не міг бути належним та допустимим доказом порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, тому накладення на позивача штрафу на підставі акта фактичної перевірки від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/3459611265 не може вважатись правомірним.
Оскільки вищенаведені мотиви безпосередньо свідчать про неправомірність прийнятого відповідачем рішення та дають самостійні підстави для його скасування, суд не вдається до перевірки інших підстав позову, в тому числі по суті зафіксованих фактичною перевіркою порушень вимог законодавства про працю, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, що відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 30.06.2019 у справі №825/1747/17, від 21.01.2021 у справі № 821/845/18, від 21.01.2021 у справі № 826/3200/14.
Водночас посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 21.04.2021 у справі № 260/586/20 та від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20, суд вважає нерелевантними з огляду на те, що спірні правовідносини в зазначених справах виникли до скасування судом Постанови №823, а тому застосуванню підлягали норми Порядку № 509 в редакції зі змінами, внесеними Постановою № 823.
Натомість у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли після прийняття постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, якою суд скасував Постанову № 823.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26.07.2023 № Ц3-79/ВІ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000,00 грн.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, судові витрати понесені позивачем у розмірі 2684,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що між адвокатом Сопрун В.В. (далі - Адвокат) та ФОП ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги від 07.08.2023 № 654/10 (далі - Договір).
Згідно п. 1.1 Договору Адвокат зобов'язується надавати професійну правничу (правову, юридичну) допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний оплатити послуги у порядку та строки обумовлені сторонами.
За пунктом 1.2 Договору, сторони узгодили, що надаючи Клієнту правничу допомогу Адвокат здійснює наступну діяльність:
- надає консультацію та роз'яснення з правових питань;
- в інтересах Клієнта складає та подає заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру;
- представляє інтереси Клієнта у судах під час здійснення судочинства, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, а також перед державними та приватними виконавцями, як представник сторони у виконавчому провадженні;
- здійснює захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта, вв тому числі як особи, яка притягається до адміністративної та/або кримінальної відповідальності (Клієнт).
За правничу допомогу, передбачену цим Договором, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар).
Розмір винагороди (гонорару) визначається часом, витраченим адвокатом на надання клієнту професійної правничої допомоги, вартість однієї години допомоги становить 1500,00грн.
Винагорода (гонорар) Адвокату сплачується Клієнтом за вимогою Адвоката (п. 3.1 Договору).
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно Детального опису робіт (наданих послуг) Адвокатом Сопруном В.В. на виконання умов Договору про надання правничої допомоги від 07.08.2023 № 654/10 в період з 07.08.2023 по 29.01.2024 надано Клієнту наступні послуги:
- консультування, попереднє вивчення матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, вивчення судової практики, формування позиції (1 год);
- підготовка та подання позовної заяви (7 год);
- опрацювання відзиву відповідача, підготовка та подання відповіді на відзив (2 год).
Загальна вартість виконаних робіт становить 15000,00 грн.
Згідно з Актом передачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт) від 29.01.2024, в період з 07.08.2023 по 29.01.2024 Адвокат надав Клієнту наступні полуги: консультування, попереднє вивчення матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, вивчення судової практики, формування позиції (1 год); підготовка та подання позовної заяви (7 год); опрацювання відзиву відповідача, підготовка та подання відповіді на відзив (2 год).
Враховуючи витрачений Адвокатом час на надання Клієнту професійної правничої допомоги та вартість однієї години допомоги, яка становить 1500,00 грн, загальна вартість виконаних робіт становить 15000,00 грн.
Відповідно до квитанції від 07.08.2023 № 6892-2258-0472-3342 позивач сплатила гонорар за правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
В той же час, відповідач заперечує щодо відшкодування витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що заявлений розмір судових витрат є неспівмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт. Тому просить відмовити у поданій заяві в повному обсязі.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що вказує на її малозначність; виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, суд вважає розмір вартості наданих послуг є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
З огляду на викладене, враховуючи предмет спору, обсяг адвокатських послуг, враховуючи заперечення відповідача, беручи до уваги категорію та складність справи, суд дійшов висновку, про наявність підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 5000,00 грн. що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73 -77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );
Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ - 44791105, вул. Шевченка, 18-а, м. Житомир, Житомирська область, 10008).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна