м. Вінниця
09 лютого 2024 р. Справа № 120/8470/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 18.04.2023 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області. Однак, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.04.2023 №262240019921 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період навчання згідно атестата № 1324 від 22.04.1981, оскільки відсутня дата початку навчання. Також, як зазначено в листі ГУ ПФУ в м. Києві від 22.05.2023 №2600-0202-8/101080 до трудового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (не придатні для сприйняття).
Проте позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вважає, що страхований стаж його роботи підтверджується трудовою книжкою з усіма належними записами. При цьому зазначає, що працівник не може нести відповідальність за ведення трудової книжки, а тому не може бути позбавлений конституційного права на призначення пенсії за віком.
Отже, позивач переконаний, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою від 20.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
13.07.2023 представником ГУ ПФУ в м. Києві подано до суду відзив на позовну заяву, в якій останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно наданих документів, та даними індивідуальні відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж позивача складає 17 років 1 місяць 21 день, що є недостатнім для права на призначення пенсії за віком.
Вважає, що приймаючи спірне рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачено чинним законодавством.
25.08.2023 представником ГУ ПФУ у Вінницькій області подано до суду відзив на позовну заяву, в якій останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 18.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону №1058. Розгляд заяви здійснювався Головним управління за принципом екстериторіальності. За наслідками розгляду вказаної заяви було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 262240019921 від 25.04.2023. Страховий стаж становить 17 років 1 місяць 21 день. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно атестата №1324 від 22.04.1981, оскільки відсутня дата початку навчання. Також, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.10.1984 року, оскільки сканкопія документу непридатна для сприйняття його змісту. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 19.10.1987 по 11.04.1988, оскільки наявне виправлення в номерів наказу про звільняння; з 20.04.1988 по 30.04.1988, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення. Таким чином, відповідач вважає, що Головним управлінням прийняте законне та обгрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - - 30 років.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що ОСОБА_1 18.04.2023 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, згідно з ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду такої заяви рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.04.2023 №262240019921 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - не менше 30 років). Мотивами прийняття такого рішення слугувало те, що згідно поданих документів, страховий стаж заявника складає 17 років 1 місяць 21 день, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком.
До страхового стажу не зараховано період навчання згідно атестата № 1324 від 22.04.1981, оскільки відсутня дата початку навчання. Також, як зазначено в листі ГУ ПФУ в м. Києві від 22.05.2023 №2600-0202-8/101080 до трудового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (не придатні для сприйняття).
Вважаючи, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу зазначені періоди його роботи, у зв'язку з чим незаконно відмовив йому у призначені пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Частиною першою ст. 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV зокрема, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.
Також відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком, враховуючи, що до страхового стажу не зараховано період навчання згідно атестата № 1324 від 22.04.1981, оскільки відсутня дата початку навчання. Також, як зазначено в листі ГУ ПФУ в м. Києві від 22.05.2023 №2600-0202-8/101080 до трудового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (не придатні для сприйняття).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії позивачеві.
Щодо відмови зарахувати до стажу позивача період навчання з 01.09.1978 по 17.07.1980, суд зазначає наступне.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що позивач з 01.09.1978 по 17.07.1980 навчався в ПТУ №23. Підстава внесення запису - атестат ;1324. Відповідач відмовив позивачу у зарахуванні періодів навчання, оскільки період, зазначений у атестаті, потребує уточнення.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до Порядку № 637 основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до п. 2.16 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58 для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на ленних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про навчання на денній формі навчання у період з 01.09.1978 по 17.07.1980 у Професійно-технічному училищі №.23 смт. Іванопіль Житомирської області, а саме в трудовій книжці йдеться посилання на відповідний атестат як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачеві у зарахуванні стажу періодів, які внесено до його трудової книжки. Відтак, рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області від 25.04.2023 №262240019921, яким відмовлено позивачеві у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 18.04.2023 про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у цьому рішенні та прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
При зверненні до суду з цією позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн. При цьому, оскільки позов містив одну вимогу немайнового характеру та похідну від неї вимогу зобов'язального характеру, що хоч і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Відтак, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах підлягає сума у розмірі 858,88 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №262240019921 від 25.04.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 та період навчання з 01.09.1978 по 17.07.1980.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у цьому рішенні та прийняти відповідне рішення.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 429,44 грн (чотириста двадцять дев'ять гривень сорок чотири копійки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 429,44 грн (чотириста двадцять дев'ять гривень сорок чотири копійки).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368 )
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович