Головуючий І інстанції: Кузіна Ж.В.
09 лютого 2024 р. Справа № 552/3447/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави, по справі № 552/3447/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№23)” про зобов'язання уповноваженої особи державної установи виконання покарань УДПтС України в Полтавській області (23) вчинити певні дії,
До Київського районного суду м. Полтави звернувся ОСОБА_1 зі скаргою про зобов'язання уповноваженої особи державної установи виконання покарань УДПтС України в Полтавської області (№ 23) додержання прав обвинуваченого ОСОБА_1 на отримання належної медичної допомоги.
22.06.2023 ухвалою Київського районного суду м. Полтави скарга залишена без руху, наданий строк для усунення недоліків.
17 липня 2023 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави скаргу залишено без руху, продовжено строк для усунення недоліків, повторно звернуто увагу заявника на недоліки зазначені в ухвалі Київського районного суду м. Полтави від 22.06.2023, що підлягають виправленню.
23.08.2023 ухвалою Київського районного суду м. Полтави скаргу ОСОБА_1 про зобов'язання уповноваженої особи державної установи виконання покарань УДПтС України в Полтавській області (23) вчинити певні дії повернуто.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що повернувши його скаргу, суд відмовив у доступі до правосуддя. Зазначає, що не має можливості усунути недоліки вказані суддею в ухвалі про залишення позову без руху, з огляду на те, що в бібліотеці та спецчастині відсутній Кодекс адміністративного судочинства України, а він є юридично необізнаним. На думку скаржника, саме через неупереджене ставлення до нього суддя вирішив відмовити у доступі до правосуддя. Також ОСОБА_1 подав до суду клопотання від 20.11.2023, в якому додатково пояснив, що не має можливості в умовах тримання під вартою усунути недоліки зазначені в ухвалах Київського районного суду м. Полтави від 22.056.2023 та 17.07.2023. Крім того, 05.01.2023 ОСОБА_1 заявив клопотання про необхідність надання йому безоплатної правової допомоги при розгляді даної справи.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не є суб'єктом надання вторинної правової допомоги в розумінні приписів Закону України "Про безоплатну правову допомогу", в той час як Кодекс адміністративного судочинства України не регулює питання залучення адвоката судом, що розглядає справу.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження по цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Стаття 24 КПК України визначає забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Так, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Таким чином, у рамках кримінального процесу особі надається право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, тобто учасників кримінального та/або судового провадження.
За визначеннями, наведеними у статті 3 КПК України, учасники кримінального провадження це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник; учасники судового провадження це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
Слід звернутись також і до визначення понять кримінального та судового проваджень, наведених у пунктах 10 та 24 частини першої статті 3 КПК України відповідно.
Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Статтею 303 КПК України унормовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів досудового розслідування слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб'єктів під час підготовчого провадження.
Такі суб'єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
При цьому якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу, КПК не містить, то коло суб'єктів досудового розслідування та підготовчого провадження, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.
Серед суб'єктів досудового розслідування та підготовчого провадження особи, які здійснюють конвоювання, відсутні, як відсутнє і регламентування у КПК дій таких осіб при конвоюванні підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого з місця тримання під вартою/відбування покарання до суду для забезпечення участі в розгляді кримінальної справи.
Зі змісту статей 537 та 539 КПК України, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, вбачається, що процесуальний закон виокремлює таких суб'єктів як адміністрації установ виконання покарань.
Так, пунктом 13-1частини першої статті 537 КПК України визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Водночас відповідно до частини дев'ятої статті 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
При цьому серед переліку питань, визначених частиною першою статті 537 КПК України, питання, пов'язані з організацією та здійсненням конвоювання підозрюваних або засуджених осіб також відсутні.
Частиною другою статті 537 КПК України визначено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув'язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.
Як убачається зі змісту позову, предметом спору в цій справі є оскарження дій уповноваженої особи державної установи виконання покарань УДПтС України в Полтавської області (№ 23) щодо не додержання прав обвинуваченого ОСОБА_1 на отримання належної медичної допомоги.
Відповідач має статус суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС, а характер правовідносин, що виникли між позивачем та УДПтС України в Полтавської області в деякій мірі можна розцінювати як правовідносини підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивач, вчинені відповідачем під час виконання ним своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.
У контексті закріпленого Конвенцією та Конституцією України безумовного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого владного суб'єкта реалізацією позивачем визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є оскарження дій відповідача як суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір має розглядатися саме у порядку адміністративного судочинства.
Вказана позиція узгоджується з висновками щодо застосування приписів п. 13-1 ч. 1 ст. 537, та ч. 9 ст. 539 КПК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №440/3831/18.
В межах розгляду цієї справи колегія суддів вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства місцевим судом в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:
оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;
уточнення списку виборців;
оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум;
оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:
примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;
примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;
5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Відповідно до ч. 3 ст. 20 КАС України Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".
Згідно з ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Аналіз наведених приписів ст. 20 КАС України та матеріалів справи дає підстави для висновку, що цей спір має розглядати саме Полтавський окружний адміністративний суд, оскільки приписи ч. 1 та 3 ст. 20 КАС України не передбачають можливості розглядати справи за позовами, поданими з підстав, визначених п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України (ч. 9 ст. 539 КПК України) ані місцевим загальним судом як адміністративним, ані Вищим антикорупційним судом.
Положеннями ст. 29 КАС України визначено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не мав законних підстав для постановлення ухвали про повернення скарги ОСОБА_1 , а повинен був направити справу для розгляду питання щодо відкриття провадження до відповідного окружного адміністративного суду, в даному випадку до Полтавського окружного адміністративного суду.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про закриття провадження у справі, дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду.
Щодо вимог апелянта щодо розгляду спору по суті, то колегія суддів вказує, що в контексті вимог ч. 3 ст. 312 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Оскільки справа не належить до підсудності Київського районного суду м. Полтави, провадження у справі ще не відкрито, тому справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 20, 29, 30, 308, 312 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 23.08.2023 по справі № 552/3447/23 скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№23)” про зобов'язання уповноваженої особи державної установи виконання покарань УДПтС України в Полтавській області (23) вчинити певні дії направити до Київського районного суду м. Полтави для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов