Дата документу 07.02.2024
Справа № 334/409/24
Провадження № 1-кп/334/417/24
07 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
за участі секретаря ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202308200002514 від 15.12.2023 року
за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, який має вищу освіту, працевлаштований на посаді слюсара-ремонтника в ПрАТ «Запорізький кабельний завод», одруженого, який на утриманні малолітніх/неповнолітніх дітей не має, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України
за участі: прокурора - ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_3 (особисто), захисника - адвоката ОСОБА_5 (діє на підставі Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №028-280007681 від 27.12.2023), потерпілої ОСОБА_6 (особисто)
14.12.2023, приблизно о 16:30, ОСОБА_3 , діючи в умовах воєнного стану, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, знаходячись на зупинці громадського транспорту «Кільцева Осіпенківського р-н» по вул.Звенигородській в м. Запоріжжя, побачив, що потерпіла ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 залишила на лавці своє майно, а саме рюкзак та пішла.
Переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_3 таємно викрав рюкзак в якому знаходився мобільний телефон «Infinix Smart 6 X6511» IMEI1: НОМЕР_1 IMEI2: НОМЕР_2 в корпусі блакитного кольору, вартістю 4007 гривень 70 копійок, в якому знаходились сім - карти оператора мобільного зв'язку «Водафон» за № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , які не представляють матеріальної шкоди, який належить потерпілій ОСОБА_6 .
Після чого покинув місце вчинення злочину з викраденим майном, тим самим розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 4007 гривень 70 копійок.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.
Правова кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 185 КК України відповідає суті обвинувачення, викладеному в обвинувальному акті, і умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.
Обвинувальний акт надійшов суду з угодою про визнання винуватості від 15.01.2024, укладеною між прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_4 , якій на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12023082050002514 з одного боку, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у присутності захисника останнього - адвоката - ОСОБА_5 (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 111 від 27.01.1994 року), з іншого боку.
Згідно з угодою сторони повністю погодились із формулюванням фактичних обставин вказаних кримінальних правопорушень та їх правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 185 КК України. Підозрюваний ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю та беззастережно визнав свою провину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що відповідно до ст 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, активно сприяв встановленню всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні щиро покаявся у вчиненому (п.3) та зобов'язався: беззастережно визнавати обвинувачення в повному обсязі підозри у судовому провадженні.
Сторони, погодились на призначення ОСОБА_3 покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі;
- застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання, з іспитовим строком (п. 4).
В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'ясненні сторонам угоди (п. 5).
Прокурор ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_3 підтвердили суду, що угода про визнання винуватості ними укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, та просили її затвердити, призначивши узгоджену в ній міру покарання.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні просила суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити покарання, узгоджене сторонами. Підтвердила добровільність укладення угоди з боку сторони захисту та той факт, що нею у повному обсязі роз'яснено обвинуваченому наслідки укладення угоди.
Потерпіла ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні не заперечувала проти затвердження судом угоди між прокурором та обвинуваченим.
На виконання вимог ст. 474 КПК України, судом з'ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, наслідки укладення і затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до нього застосовано, а також усвідомлює наслідки невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України.
Таким чином, суд, заслухавши обвинуваченого, думку прокурора і захисника, дослідивши матеріали провадження, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України дійшов до такого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У п. 113 рішення ЄСПЛ у справі «Коваль проти України» від 19 жовтня 2006 року, суд наголосив, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення».
Стаття 6 Конвенції гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роу і Дейвіс проти Сполученого Королівства»). А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28 жовтня 2010 року та «Боротюк проти України» від 16 грудня 2010 року, у пунктах 52 та 80 яких, відповідно, зазначено, що «… ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (рішення у справі «Сейдович проти Італії»).
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Частиною 2 статті 469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена за ініціативою прокурора чи обвинуваченого.
Згідно з ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Також, судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє: що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кожного злочину, у вчиненні яких він обвинувачується, а обвинувачений має права, визначені п.1 ч.4 ст.474 КПК України; наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, зокрема, про характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до обвинуваченого у разі затвердження угоди судом; права, передбачені ч. 5 ст. 474 КПК України.
Зі змісту угоди з обвинуваченим ОСОБА_3 про визнання винуватості від 15.01.2024 року вбачається, що вона відповідає вимогам, встановленим в ст. 472 КПК України, так як містить усі необхідні реквізити. Зокрема, у вказаній угоді зазначені: її сторони; формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням частини статті Кримінального Кодексу України; істотні для даного кримінального провадження обставини; узгоджене покарання та згода сторін на його призначення; наслідки укладення та затвердження угоди; наслідки невиконання угоди. Угода містить зазначення дати укладення та скріплена підписами сторін.
Крім того, судом встановлено, що укладення угоди про визнання винуватості між сторонами є добровільним, не є наслідком застосування насильства,примусу,погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, обвинувачений ОСОБА_3 зможе виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.
Судом встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працює, повернув викрадене потерпілій та відшкодував завдані збитки, і обставини, що пом'якшують його покарання, а саме: його щире каяття, відшкодування завданого збитку.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Зважаючи на те, що умови даної угоди відповідають вимогам ст. 472 КПК України та КК України, враховуючи, що обвинуваченому роз'яснені та зрозумілі наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав та необхідність затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 і призначення останньому узгоджених сторонами виду та міри покарання.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст.100, 124, 370,373,374,468,469,472 - 476 КПК України, суд, -
Угоду від 15 січня 2024 року у кримінальному провадженні №12023082050002514 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2023 року, укладену між прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_4 , якій на підставі ст.37 КПК України, надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні за №12023082050002514 від 15.12.2023, з одного боку, та підозрюваним у провадженні ОСОБА_3 , у присутності захисника останнього - адвоката - ОСОБА_5 (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 111 від 27.01.1994 року), з іншого боку - затвердити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити покарання - у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі статті 75 Кримінального кодексу України, звільнити ОСОБА_3 від відбування остаточного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої, пункту 2 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази:
- мобільний телефон «Infinix smart 6» модель «Х6511» в корпусі блакитного кольору, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_6 - залишити останній за належністю.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд міста Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку вручається обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Роз'яснити учасникам провадження, що згідно з положеннями статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Суддя: ОСОБА_1