Справа № 420/15026/23
07 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за правилами загального позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення вирішив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
(1). Визнати протиправними дії командування Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові надання направлення ОСОБА_1 на обстеження, лікування та в подальшому проходження Військово-лікувальної комісії (ВЛК).
(2). Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 на обстеження, лікування та в подальшому на проходження ВЛК в Одеському військовому госпіталі, що розташований у АДРЕСА_1 ;
(3). Визнати протиправними дії командування Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у ненарахуванні на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за січень 2023 року в сумі 116 000 (сто шістнадцять тисяч),00 грн.
(4). Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за січень 2023 року в сумі 116 000 (сто шістнадцять тисяч),00 грн.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач стверджує, що після отримання бойової травми відповідач надав йому щорічну основну відпустку. Одразу після закінчення відпустки у зв'язку з продовженням лікування він офіційно про це повідомив відповідача та просив надати йому направлення на ВЛК. Проте відповідач всупереч законним вимогами не надав відповідного направлення.
Також позивач зазначав, що відповідач протиправно позбавив його додаткової винагороди за січень 2023 року та вважає, що вона належить до стягнення на користь позивача.
Позивач вважає ствердження відповідача про самовільного залишення ним військової служби безпідставним. Відповідно - позбавлення його грошової винагороди та ненадання направлення на лікування та подальше проходження ВЛК позивач вважає протиправними.
(б) Позиція відповідача
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідач стверджував, що позивач не звертався до нього з рапортом про надання направлення на лікування.
В обґрунтування своїх заперечень зазначав, що позивач самовільно залишив військову частину, неповернувшись з щорічної основної відпустки. Докази поважності причин залишення служби не надав. Вина позивача у самовільному залишенні військової служби характеризується прямим умислом ухилитися від служби, таким чином, у відповідача існували законні підстави для позбавлення позивача грошової винагороди.
Також відповідач зазначав, що оскільки позивач є таким, що самовільно залишив місце служби, його військова служба призупинена, йому неможливо надати направлення на проходження лікування та медичного огляду військово-лікарською комісією.
Позовну вимогу про стягнення позивач вважає помилковою та передчасною.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
03.07.2023 суд ухвалив залишити позовну заяву без руху.
19.07.2023 суд ухвалив продовжити строк позивачу для усунення недоліків.
04.09.2023 суд ухвалив відкрити загальне провадження у справі.
13.09.2023 суд ухвалив відкласти підготовче судове засідання через відсутність доказів належного повідомлення відповідача.
22.09.2023 суд ухвалив відкласти підготовче засідання через неприбуття сторін.
04.10.2023 суд ухвалив відкласти підготовче засідання через неприбуття сторін.
18.10.2023 суд ухвалив прийняти уточнення позовних вимог, задовольнити клопотання позивача відкласти судове засідання для надання йому можливості реалізувати його право на участь представника у справі.
13.11.2023 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.
28.11.2023 сторони на судове засідання не з'явилися, суд ухвалив продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.
IV. Обставини, встановлені судом
21.11.2022 позивач мобілізований та зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 на посаду бойового медика 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону.
28.01.2023 позивач отримав бойову травму (забій правого коліна) у м. Новоділіївка Бахмутського району Донецької області.
Відповідно до наказу командира військової частини №32 від 31.01.2023 позивач вибув у щорічну основну відпустку на 10 діб. Дві доби надано для проїзду до місця проведення відпустки та в зворотньому напрямку з 01 по 12 лютого 2023 року. У відпускному квитку зазначено, що позивач зобов'язаний з'явитися 13.02.2023.
13.02.2023 позивач знаходився на клінічному амбулаторному обстеженні в Одеській обласній клінічній лікарні через скарги на болі в правому колінному суглобі.
В матеріалах справи міститься довідка центру первинної медико-санітарної допомоги №3 про тимчасову непрацездатність позивача з 02.03. по 09.03 2023 через гіпертонічну хворобу.
Наказом командира військової частини №46 від 14.02.2023 позивач визнаний таким, що самовільно залишив військову частину з 13.02.2023. Відповідач зняв з нього грошове та речове забезпечення.
В подальшому відповідач провів службове розслідування. У висновку службового розслідування відповідач встановив, що позивач не повернувся з основної відпустки до району зосередження 2 механізованого батальйону поблизу міста Костянтинівка Краматорського району Донецької області. На телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме.
Даний факт випливає із пояснень майора ОСОБА_2 , старшого лейтенанта ОСОБА_3 та молодшого лейтенанта ОСОБА_4 .
За результатами службового розслідування відповідач застосував до позивача дисциплінарне стягнення “догану” та наказав не виплачувати в повному обсязі премію та додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168 від 28. 02.2022 за лютий 2023 року.
Матеріали службового розслідування відповідач направив до органів досудового розслідування, відкрито кримінальне провадження за ч.4 ст.408 КК України (дезертирство).
Наказом командира від 31.07.2023 №133-РС позивачу призупинено військову службу з 13.02.2023.
13.02.2023 позивач звертався до спеціалізованої прокуратури з скаргою на комбата батальона через блокування йому виплат. Зазначав, що проходить обстеження, копії документів надсилав начмеду. Просив розібратися по цьому факту.
Вказане звернення Одеська спеціалізована прокуратура надіслала до Південного територіального управління Військової служби правопорядку, яке пізніше було переадресоване до Східного територіального управління Військової служби правопорядку.
Позивач звертався з скаргою до Уповноваженого ВРУ з прав людини про порушення командуванням військової частини права на охорону здоров'я та медичне забезпечення, ненадання довідки про травмування, порушення права на отримання грошового забезпечення, отримання статусу учасника бойових дій.
11.04.2023 секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини надав позивачу відповідь про перенаправлення його скарги до Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗСУ з вимогою про проведення перевірки.
Результати перевірки в матеріалах справи відсутні.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення.
Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на протиправну відмову відповідача надати направлення на обстеження, лікування та проходження ВЛК через травму в коліні за місцем його перебування (м.Одеса) під час щорічної оплачуваної відпустки та позбавлення грошової допомоги. Позивач вважає, що таким чином відбулося порушення його права на охорону здоров'я, отримання медичної допомоги, соціальне забезпечення .
Отже зміст спірних правовідносин становить вирішення питання існування у відповідача достатніх підстав для виконання обов'язку - надати направлення позивачу на продовження лікування з подальшим проходженням ВЛК за межами розташування місця, де позивач проходив службу.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ гарантує військовослужбовцям охорону здоров'я, медичну допомогу, достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п.18 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 №548-XIV (надалі - Статут): “Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України”.
Згідно з п.58 Статуту: “Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за [...] збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу [...]”.
Збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовця регулюється Розділом 6 Статуту.
Відповідно до п.261 цього Розділу:“Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки”.
Пункт 262 Статуту встановлює обов'язок для начальника військового закладу охорони здоров'я за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються в електронному вигляді до військової частини військовим закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Визначення ступеня придатності здоров'я до військової служби регулюється Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 (далі- Положення).
Відповідно до п.п. 1.1 Положення: “Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям”.
В п.п. 6.4. Положення встановлено: “ У разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби [...] у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.
Згідно з п.п. 6.5. Положення : “ Для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров'я або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником відділення або профільним головним (провідним) фахівцем військового лікувального закладу, у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи”.
З процитованих вище нормативних актів випливає, якщо лікування відбувається поза межами проходження служби, зокрема за обставинами цієї справи - за місцем перебування у щорічній оплачуваній відпустці, позивач, по-перше, повинен проходити лікування не у будь-якому, а саме у військовому закладі охорони здоров'я (госпіталі). Тобто позивач зобов'язаний був звернутися за медичною допомогою в військовий госпіталь та одночасно до управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за направленням на таке лікування.
По-друге, направлення на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби в цьому випадку видається за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення.
Звертаючись до фактичних обставин справи, оскільки стан здоров'я у позивача погіршився під час перебування у щорічній оплачуваній відпустці поза межами знаходження військової частини, суд вважає, що відповідач не є уповноваженим суб'єктом на видачу направлення для подальшого лікування та проходження ВЛК в Одеському військовому госпіталі.
Позивач на підтвердження викладених обставин у позові надає консультативні заключення Одеської обласної клінічної лікарні, виписку з медичної карти стаціонарного хворого некомунального медичного комерційного підприємства, а також довідки про тимчасову непрацездатність центру первинної медично-санітарної допомоги, які видані невійськовими закладами охорони здоров'я. Суд не бере їх до уваги, оскільки позивач не надав докази, що він намагався звернутися до належного військового медичного закладу за медичною допомогою та проходженням ним лікування та не вказав на існування перешкод звернення до госпіталю по медичну допомогу. Зокрема відсутні будь-які посилання та докази на підтвердження звернення позивача з проханням надати направлення на стаціонарне лікування у військовому госпіталі до начальника відповідного органу управління Служби правопорядку в гарнізоні або до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем фактичного перебування позивача.
Крім того, з огляду на ці медичні документи, позивач звертався в медустанови з різними скаргами на здоров'я через місяць і більше після спливу терміну перебування у щорічній оплачуваній відпустці. Тобто уповноваженою особою на надання направлення після закінчення терміну відпустки є відповідач. Проте в матеріалах справи відсутній доказ звернення з рапортом до відповідача з проханням надати направлення на лікування. Ні в позовній заяві, ні в судовому засідання на запитання суду позивач не надав чіткої відповіді коли саме він звертався з таким рапортом безпосередньо до відповідача.
На підставі викладених обставин суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про протиправність відмови відповідача через недоведення вказаного факту позивачем.
Суд звертає увагу, що наказами командира військової частини позивач визнаний таким, що самовільно залишив військову частину з 13.02.2023, а його військова служба призупинена з 13.02.2023. Накази на час розгляду цієї справи є чинними, що унеможливлює зобов'язання відповідача надати позивачу направлення на лікування. суд наголошує, що факт встановлення самовільного залишення служби не є предметом розгляду цієї справи.
Що стосується посилань позивача на протиправне нарахування йому грошового забезпечення за січень 2023 року.
Відповідач впродовж розгляду справи, 21.09.2023, сплатив позивачу грошове забезпечення та додаткову винагороду за січень у сумі 112 769,22 грн. Цей факт підтверджується: копією відомості про зарахування заробітної плати, копією картки особового рахунку військовослужбовця. Також відповідач надав розрахунок та складові вказаного розміру грошового забезпечення. Позивач жодним чином не довів суду, що розмір грошового забезпечення за січень 2023 року становить суму 116 000 грн.
Таким чином, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО
.