06 лютого 2024 рокусправа № 380/8974/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього грошового забезпечення
Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому заявлено позовні вимоги: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 143 362 (сто сорок три тисячі триста шістдесят дві) грн. 86 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.04.2021 № 80 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, звільнений з військової служби за станом здоров'я. Позивач вказує, що відповідач протиправно не здійснив повний розрахунок при звільненні позивача 27.04.2021 та не виплатив у день звільнення індексацію грошового забезпечення та інші види грошового забезпечення. Загальна невиплачена сума індексації та грошового забезпечення при звільненні складає (156650,66+262996,11+21152,30+2807,25+2526,52+1319,90+28207,18+56431,77) = 532 091,69 грн. Враховуючи несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву у якому вказав, що позивач претензій до Військової частини НОМЕР_1 при звільненні не мав та не висловив бажання продовжити військову службу, а отже, позивач не скористався своїм правом, передбаченим абз.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Відповідач стверджує, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.04.2021 № 80 позивач виключений зі списків особового складу з 27.04.2021.
На день звільнення з військової служби позивач не отримав у повному обсязі індексацію грошового забезпечення.
Загальна невиплачена сума індексації та грошового забезпечення при звільненні складає (156650,66+262996,11+21152,30+2807,25+2526,52+1319,90+28207,18+56431,77) = 532 091,69 грн.
Позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби та звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно статті 117 КЗпП України у чинній редакції у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 зазначав, що аналіз статей 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 27.04.2021, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу в повному розмірі грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення.
Загальна невиплачена сума індексації та грошового забезпечення при звільненні складає (156650,66+262996,11+21152,30+2807,25+2526,52+1319,90+28207,18+56431,77) = 532 091,69 грн.
Затримка виплати зазначеної суми заробітної плати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Обчислюючи період затримки розрахунку індексації грошового забезпечення суд враховує, що ВЧ НОМЕР_1 провела повний розрахунок при звільненні 18.04.2023.
Згідно вимог ст. 117 КЗпП у чинній редакції відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні, за який підлягає стягненню середній заробіток становить з 28.04.2021 до 28.10.2021 - 184 кал.дні.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ВЧ НОМЕР_1 про доходи ОСОБА_1 позивачу у лютому 2021 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 21691,51 грн., у березні 2021 року - 21691,51 грн.
Кількість календарних днів у лютому-березні 2021 року - становить 59 дні.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 735,31 грн (43383,02 грн/59 календарних дні).
Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 135297,04 грн (735,31грн х 184 календарних днів).
З цього приводу суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 сформулювала правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивача повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому суд, встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму штрафних санкцій, а не зобов'язувати відповідача самому нараховувати собі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 135297,04грн. Суд враховує, що розмір середнього заробітку, який підлягає до виплати позивачу не перевищує суму невиплачених коштів та зменшенню не підлягає.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 135297,04грн. Суд зауважує, що розрахунок середнього грошового забезпечення, наведений позивачем у позовній заяві, не ґрунтується на первинних документах. Натомість, суд прийняв до уваги інформацію про нараховане грошове забезпечення за розрахунковий період згідно довідки відповідача.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звільнений від сплати судового забору, не надав доказів понесення інших судових витрат, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 135297,04 грн (сто тридцять п'ять тисяч двісті дев'яносто сім грн. 04 коп) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна