8 лютого 2024 року м. Мукачево Справа № 303/9688/23
2/303/1489/23
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретаря судового засідання Чухайло К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в м. Мукачево цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача ОСОБА_2
про розірвання договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей,
За участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.
Позивач посилається на те, що 9 вересня 2022 року між нею та відповідачем було укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Томпак Н.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №1274 (надалі - Договір), однак внаслідок істотного порушення його умов відповідачем, позивач просить суд розірвати його в судовому порядку.
Необхідність задоволення позову також обґрунтовується також тим, що відповідач вчиняє перешкоди позивачу в можливості зустрічатися та спілкуватися з їх донькою - ОСОБА_5 , яка наразі проживає з ним за кордоном. Крім того, відповідач не проживає в Україні, відтак не бере участь у вихованні та утриманні їх спільного з позивачем сина - ОСОБА_5 , який проживає з матір'ю.
Представником відповідача у поданому суду відзиві на позов висловлено незгоду із заявленими позовними вимогами з огляду на те, що саме позивач була ініціатором укладення Договору та особисто зверталася до нотаріуса з цього приводу, а тому її твердження що відповідач змусив її укласти зазначений Договір є безпідставними.
Крім того, за доводами представника відповідача, ОСОБА_2 виконував умови Договору та повідомляв позивача про зміну адреси місця проживання Дітей, ніколи не перешкоджав їх спілкуванню з матір'ю.
У зв'язку з наведеним, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки він є безпідставним та необґрунтованим, а судові витрати залишити за позивачем.
23 листопада 2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він звернув увагу на те, що істотним порушенням укладеного Договору між сторонами є те, що відповідач не проживає за адресою свого постійного місця проживання в м. Мукачево, інформації про зміну зареєстрованого або задекларованого місця свого проживання він не надав, у зв'язку з чим, зазнали порушення інтереси дітей та права позивача як одного з батьків.
За таких обставин, позивач вважає свій позов обґрунтованим та просить суд задоволити позовні вимоги.
05.12.2023 року представником відповідача було подано заперечення щодо відповіді на відзив, які не можуть бути взяті судом до уваги, адже такі подані після закінчення процесуального строку визначеного ухвалою суду про відкриття провадження у справі.
На підставі ухвали суду від 18.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про збільшення позовних вимог.
Позивач у судовому засіданні повідомила, що підтримує позовні вимоги та просить їх задоволити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задоволити з підстав викладених у позові. Додатково зазначив, що відповідач порушив п.п. 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 4.4 Договору, а тому такий правочин слід розірвати на підставі ст.ст. 651, 652 Цивільного процесуального кодексу України.
На переконання представника позивача, місцем проживання відповідача відповідно до умов укладеного Договору мала бути адреса його місця реєстрації зазначена в Договорі, а саме АДРЕСА_1 .
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Прийнявши участь в розгляді справи, представник відповідача в задоволенні позову просила відмовити, оскільки відповідач не порушував умов укладеного Договору. Діти та відповідач мають посвідки на проживання в Німеччині. Крім того, в Договорі не зазначене конкретне місце проживання батька, яке може змінюватися.
Заслухавши доводи та заперечення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об'єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов'язані з виконанням укладеного між сторонами договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.
В контексті хронології існуванням спірних правовідносин між сторонами справи, суд наводить наступні обставини справи.
Сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 8 липня 2010 року) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане повторно 23 серпня 2023 року) (надалі - Діти).
Не заперечується сторонами, той факт, що позивач разом з Дітьми навесні 2022 року виїхала до Німеччини.
На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2022 року (справа №303/3119/22) шлюб між сторонами було розірвано.
17.08.2022 року позивачем подано заяву до Управління поліції Ройтлінген відділ кримінальної поліції про вчинення кримінального правопорушення, відносно того, що батько вилучив дітей у матері і вивіз їх в Україну.
В подальшому, 09.09.2022 року між сторонами було укладено Договір, посвідчений приватним нотаріусом Тромпак Н.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №1274, відповідно до умов якого батьки домовились про місце проживання Дітей та про порядок здійснення батьківських прав.
Місцем проживання Дітей батьки визначили місце проживання батька.
У разі зміни місця проживання Дітей, батько зобов'язаний попереджувати матір письмово (на електронну адресу/смс/листом) із «вказанням» точного місця проживання Дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання ( пункт 1.3 Договору).
Після укладення Договору відповідач виїхав з Дітьми за кордон.
В подальшому, внаслідок суперечок між сторонами, позивач із сином виїхали в Україну, а донька залишилася проживати з батьком у Німеччині.
Також в матеріалах справи міститься запит про надання інформації про аліментні зобов'язання Муніципалітету міста Ерфурт, земля Тюрінгія Управління у справах молоді адресований позивачу про надання авансових платежів (виплата аліментів) на утримання дитини - ОСОБА_6 (а.с.27).
2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктом першим та другим статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Конвенцією про права дитини також передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України застосовується судом як джерело права. Так, ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
За змістом статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Положеннями статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно із частинами першою, другою статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Тлумачення наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що той з батьків, який проживає окремо від дітей має право на особисте спілкування з ними, а інший не має права перешкоджати йому спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дітей. При цьому визначальним у вихованні дитини є врахування її найкращих інтересів.
В свою чергу, у відповідності до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду висловлених у постанові від 02.11.2021 року по справі № 917/1338/18 «справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні правовідносини так, що кожен із учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права та інтереси інших учасників, зокрема, передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших учасників».
В свою чергу, у цивільному законодавстві закріплено цивільно - правову конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
Згідно з положеннями частини першої та другої ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору..
Відповідно до частин другої та третьої ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності вищенаведеним положенням законодавства та судової практики суд констатує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 Цивільного процесуального кодексу України).
Як вбачається з фактичного аналізу положень укладеного Договору, сторони при його укладанні підтвердили, що усвідомлюють його суть, значення своїх дій та спроможність керувати ними, без будь якого примусу, як фізичного так і психічного, насильства або погроз, попередньо були ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, та згідно вільного волевиявлення, котре відповідало їх внутрішній волі як учасників правочину, усвідомлюючи свої права та обов'язки за Договором, уклали такий, маючи намір урегулювати на майбутнє відносини між собою.
Судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що незважаючи на те, що в пункті 1.3 Договору, місцем проживання Дітей батьки визначили місце проживання батька, фактично на час розгляду справи судом, син ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю в Україні, а дочка ОСОБА_5 - з батьком за кордоном.
При цьому, укладений між сторонами Договір не містить застережень стосовно того, що місце проживання батька має бути саме в Україні і не може змінюватись.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 27 травня 2021 року по справі №664/2854/17-ц (провадження N 61-607св21) «особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».
Фактично на даний час, між батьками дітей склались стійкі неприязні відносини.
Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 року по справі №520/21178/18-ц звертає увагу на те, що «у більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки».
Поряд з цим, жодних належних чи допустимих доказів, які б свідчили про неможливість матері спілкуватися із дочкою, чи обставин, які б свідчили про перешкоди у спілкуванні батька з сином, судом не встановлено.
Позивачу відома адреса місця проживання відповідача та доньки за кордоном, про що вона зазначила у позовній заяві. В свою чергу, доказів того, що позивач намагалася за вказаною адресою відвідати та побачитись з донькою, а відповідач чинив їй перешкоду в цьому матеріали справи не містять.
Варто зазначити, що обставини викладені позивачем в позовній заяві щодо можливого викрадення Дітей ОСОБА_2 у серпні 2022 року, не можуть оцінюватися судом в контексті порушення відповідачем оспорюваного за предметом спору Договору, адже фактично відбувалися до його укладення (09.09.2022), а тому не мають доказового значення.
Поряд з цим, суд не бере до уваги подані представником відповідача до відзиву докази: лист Відомства у справах молоді від 08.08.2023, лист дільничого суду м.Ерфурт від 17.10.2023, оскільки до таких не додається засвідчений належним чином переклад з німецької мови.
Не знайшли свого доказово підтвердження в ході судового розгляду справи обставини стосовно того, що відповідач порушив умови Договору (п.1.3) відповідно до якого, батько зобов'язувався попереджувати матір письмово (на електронну адресу/смс/листом) про зміну місця проживання із зазначенням точного місця проживання не пізніше одного місяця.
Так, Договір укладено між сторонами 09.09.2022 року, позивач не заперечує у змісті позовної заяви, що до 18.10.2022 їй було відомо про місце проживання дітей. Наступні повідомлення про зміну місця проживання позивачем були отримані від відповідача менше ніж за місяць 31.10.2022 (а.с. 17), 03.11.2022 (а.с.87), 24.11.2022 (а.с.86).
Натомість має місце факт порушення саме позивачем п.1.3 Договору, оскільки матір забрала сина він батька і він зараз проживає з нею, а не з батьком як це було визначено у Договорі.
Таким чином, з'ясувавши повно та всебічно обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов'язками батьків, суд дійшов до висновку, що в ході судового розгляду справи судом не було встановлено порушення відповідачем істотних умов укладеного між сторонами Договору.
Також суд звертає увагу на те, що кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21).
Поряд з цим, відповідно до заключних положень Договору, по досягненню кожною дитиною чотирнадцятирічного віку - місце проживання дитини буде визначено бажанням самої дитини (п 5.2.2).
Враховуючи наведене, донька сторін, через чотири місяці досягне чотирнадцятирічного віку та буде мати змогу самостійно приймати для себе оптимальне рішення, визначившись з ким в подальшому з батьків вона хоче проживати.
3. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частинами першою та третьою статті 133 Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Поряд з цим, відповідно до приписів частини восьмої ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України).
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
У змісті позовної заяви позивачем наведено орієнтовний розрахунок судових витрат (судового збору, витрат на правову допомогу) в розмірі 10000,00 гривень.
Представником відповідача у відзиві зазначено, що відповідач також очікує понести судові витрати, які пов'язані з розглядом справи у сумі 10000,00 гривень.
Однак, сторонами не було зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів про долучення відповідних доказів після ухвалення рішення суду, як того вимагає частина восьма ст. 141 та частина перша ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення витрат на професійну правову допомогу відсутні.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. У задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору залишити за позивачем.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
5. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя В.В. Кость