номер провадження справи 19/158/23
08.02.2024 Справа № 908/3407/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, вул. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789)
про стягнення суми
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 2021 від 07.11.2023) Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” про стягнення 97 481,96 грн, з яких: 65 000,00 грн основного боргу, 2 425,25 грн втрат від інфляції 1 795,07 грн 3 % річних, 28 261,64 грн штрафних санкцій.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем щодо зобов'язання компенсування страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023, позовна заява передана на розгляд судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 20.11.2023 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” залишено без руху, надано Товариству з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” строк для усунення недоліків в термін до 04.12.2023 включно.
04.12.2023 від позивача в підсистемі “Електронний суд” сформовано заяву про усунення недоліків, з доками оплати судового збору.
Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 97 481,96 грн, вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже, справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 08.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3407/23, присвоєно справі номер провадження 19/158/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 08.12.2023 було запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем в його електронний кабінет 08.12.2023, про що свідчить відповідна довідка, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі № 908/3407/23.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій сплив. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому, суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відзив на адресу суду від відповідача, у встановлений в ухвалі суду від 08.12.2023 у справі № 908/3407/23 процесуальний строк для подачі відзиву, не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно зі ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3407/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 08.02.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, 06.02.2022 року водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Jeep Renegade», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 » здійснив зіткнення з автомобілем “VOLVO V50”, д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом марки «Burg BPO 1224» д.н.з. НОМЕР_4 , що призвело до спричинення пошкоджень транспортних засобів.
Згідно зі спільним повідомленням учасників ДТП, а також згідно постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.02.2022 по справі № 359/1696/22, дорожньо-транспортна пригода сталась у зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована в 2-х страхових компаніях за полісом № 204499986 в ТДВ СК “Альфа-Гарант” та полісом № 204134430 в ТДВ СК “КРЕДО”.
Відповідно до угоди про розмір страхового відшкодування від 26.05.2022 та страхового акту № ЦВ/22/1071 від 06.06.2022, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля “VOLVO V50”, д.н.з. НОМЕР_3 становить 100 000,00 грн; відповідно до страхового акту № ЦВ/22/1071/1 від 03.08.2022, 04.08.2022 вартість матеріального збитку завданого власнику напівпричепу марки «Burg BPO 1224» д.н.з. НОМЕР_4 становить 30 000,00 грн.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 130 000,00 грн, а саме: 100 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 28816 від 06.06.2022 та 30 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 30245 від 17.08.2022.
Позивач посилався на те, що оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 застрахована в 2-х страхових компаніях відповідач несе рівнозначну відповідальність разом із позивачем за спричинену потерпілій особі шкоду, в зв'яжу з чим, у відповідача виник обов'язок компенсувати позивачу 50 % сплаченого ним страхового відшкодування.
Позивач 21.11.2022 надіслав відповідачу заяву вих. № 03/3050 від 21.11.2022 на виплату страхового відшкодування, якою просив компенсувати йому суму страхового відшкодування.
Матеріали справи не містять відповіді Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” на вказану вище заяву.
Невиконання відповідачем зобов'язання з оплати позивачу відшкодування страхової виплати стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування”, за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Стаття 989 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
З метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020 був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Порядок).
Пунктом 2.1 статті 2 Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України та п. 17.3 ст. 17 Закону України “Про обов'язковестрахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Отже, з наведеного вище вбачається, що чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування щодо одного об'єкта страхування з різними страховиками.
Як вбачається з витягу з бази МТСБУ, наявної у матеріалах справи, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди діяло два Поліси страхування цивільно-правової відповідальності винної у ДТП.
Відповідно до п. 5.1 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право ь х отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори -урахування.
Отже, позивач та відповідач є особами, відповідальними за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” вони мають відповідати за вимогами потерпілої особи в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Відповідно до п. 5.2 Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив оплату страхового відшкодування, від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу визначаються з огляду на положення статті 540 ЦК України у залежності від розміру шкоди за формулою: Ск=Св/Кс-Ф, де Кс- кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку; Св - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку; Ф-розмір франшизи.
Пунктом 5.3 Порядку, страховик за внутрішнім договором страхування якого настала подія, що має ознаки страхового випадку, але проведення виплати страхового відшкодування здійснено згідно з цим Порядком іншим страховиком і розмір шкоди не перевищує загального розміру страхових сум за відповідну за усіма чинними на момент настання страхового випадку внутрішніми договорами страхування зобов'язаний здійснити страхове відшкодування такому іншому страховику протягом 15 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 14.12.2020 № 910/6013/20 зробив висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Також суд враховує положення статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, за якою страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, відповідно до п.п. 5.2, 5.3 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, сума страхового відшкодування, яка підлягала відшкодуванню позивачу, склала 65 000,00 грн (130 000,00 грн/2).
Відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 65 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 07.12.2022 по 07.11.2023 суму 28 261,64 грн пені, за період з 07.12.2022 по 07.11.2023 суму 1 795,07 грн - 3% річних та за період з грудня 2022 по вересень 2023 суму 2 425,25 грн інфляційних втрат.
Встановивши, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 15 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача від 21.11.2022 надіслано відповідача поштою 21.11.2022, отже з урахуванням поштового перебігу, 15 денний строк з дня отримання заяви спливає 11.12.2022.
Простроченням оплати 65 000,00 грн грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування виникло з 12.12.2022.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 230 та ч.ч. 1, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування” передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, у даному випадку - позивача.
Суд встановив, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахуванням шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України та період прострочення починається з 12.12.2022.
Здійснивши перерахунок суми пені за період прострочення з 12.12.2022 по 12.06.2023, за допомогою інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 16 294,52 грн. В решті заявленої до стягнення суми пені - 11 967,12 грн суд відмовляє.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” надані позивачем розрахунки, суд встановив, що розрахунок втрат від інфляції в розмірі 2 424,25 грн виконаний вірно та підлягає задоволенню. Натомість, розрахунок 3% річних здійснений невірно, стягненню підлягає сума 3 % річних в розмірі 1 768,36 грн, в частині стягнення 26,71 грн - 3 % річних, судом відмовлено.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Також позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” та Адвокатським бюро “Грідін і Партнери” було укладено Договір про надання правничої допомоги від 14.05.2019, відповідно до якого, адвокатське бюро зобов'язується надавати правову допомогу позивачеві, а позивач оплачувати правничу допомогу на умовах договору.
Договір підписаний з боку обох сторін та містить всі суттєві умови, передбачені для даного виду договору.
На виконання умов Договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, завдання-доручення № 212 від 02.02.2023, детального розрахунку та опису робіт від 07.11.2023, акту приймання-передачі правничої допомоги від 07.11.2023, адвокатським об'єднанням надано позивачеві правничу допомогу на суму 10 000 грн 00 коп. (кількість 5 годин) за консультацію та підготовчі дії.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч. 1 ст.1); адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4).
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
На підтвердження повноважень адвоката Білинова А.В. на представництво в суді доданий ордер АІ № 1319795 від 12.12.2022, з зазначенням в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» - Господарський суд Запорізької області.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18, ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 6. ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, позивач та адвокат можуть вільно встановлювати в договорі про надання правової допомоги розмір гонорару адвоката. Це відповідає принципам вільного волевиявлення, свободи договору.
Слід зазначити, що витрати за надану правничу допомогу в разі підтвердження обсягів наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справ незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03.120.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та Інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні критерії застосовані Європейським судом з прав людини у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі Тімайдуліна І інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що відповідачем не подавалось клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на ступінь складності справи, кількість та обсяг підготовлених документів і наданих сторонами доказів, час витрачений адвокатом, категорію справи та суму предмету спору, враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги є підтвердженими та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 8 769,64 грн.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) 65 000 (шістдесят п'ять тисяч) грн 00 коп. - боргу, 16 294 (шістнадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн 52 коп. - пені, 1 768 (одну тисячу сімсот шістдесят вісім) грн 36 коп. - 3 % річних, 2 425 (дві тисячі чотириста двадцять п'ять) грн 25 коп. - інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) 2 353 (дві тисячі триста п'ятдесят три) грн 77 коп. витрат зі сплати судового збору та 8 769 (вісім тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн 64 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 08.02.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.