06 лютого 2024 рокуСправа №160/32925/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Куликова А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій позивач просить:
1. Визнати протиправними рішення Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відмову у видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, оформлене листом від 18.10.2023 року №7/22521/8;
2. Зобов'язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення щодо видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбачених постановою КМУ «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 року № 379.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 21 березня 2022 року у зв'язку початком військової агресії російської федерації проти України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було мобілізовано другим відділом Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 08.07.2022 наказом командира 762 полку охорони №23 РС/ДСК солдата ОСОБА_2 , призначено на посаду снайпера (2 категорії) 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , 13.02.2023 позивачу від Індустріального РТЦК та СП надійшло повідомлення на зниклого безвісті, відповідно до якого ОСОБА_2 , 1978 р.н., снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 11 лютого 2023 під час участі в бойових діях в смт. Красна Гора Бахмутського району Донецької області зник безвісті. По даному факту 14.02.2023 відділенням поліції №2 (м. Дніпро) Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області відкрите кримінальне провадження №12023041660000144. 26.05.2023 позивач звернулась до Індустріального ТРЦК та СП з заявою про надання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби. 30.05.2023 позивач отримала відповідь від Індустріального ТРЦК та СП, в якій вказане, що Індустріальним ТРЦК та СП не отримано документів від військової частини НОМЕР_1 . 09.10.2023 позивач повторно звернулась до Індустріального ТРЦК та СП з заявою про надання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби. 18.10.2023 від Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на адресу позивача надійшла відповідь, відповідно до якої їй відмовлено у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби на підставі не надання витягу з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини як такого, що визнаний судом безвісно відсутнім; рішення суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; сповіщення територіального центру комплектування ті соціальної підтримки за формою згідно з додатком 37 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
11.01.2024 року відповідачем було надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що в листі від 18.10.2023 №7/22521/8 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивачку про необхідність надання додаткових документів для видачі посвідчення членам сім'ї військовослужбовця, який зник безвісти. Зокрема, треба було надати витяг з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Листом від 30.05.2023 №1341 Індустріальний РТЦК повідомив позивачку, що документи від військової частини НОМЕР_1 , де проходив службу зниклий безвісти чоловік позивачки, були запитані. З урахуванням відсутності вказаних вище документів позивачці було відмовлено у видачі посвідчення членам сім'ї військовослужбовця, який зник безвісти.
Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.8 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Чоловік позивачки - ОСОБА_2 , з 21.03.2022 проходив військову службу у Збройних Силах України військова частина НОМЕР_2 , снайпером 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти. У вересні 2022 року його було направлено до Бахмутського району Донецької області для виконання службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії російської федерації.
В отриманому позивачкою повідомленні на зниклого безвісті № 7/447 від 13.02.2023 зазначено, що її чоловік солдат ОСОБА_2 , 1978 року народження, снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_2 прийнятий на військову службу Індустріальним РТЦК та СП 21.03.2022, відданий військовій присязі, мужньо виконавши військовий обов'язок, 11.02.2023 під час участі в бойових діях в смт. Красна Гора Бахмутського району Донецької області зник безвісті.
14.02.2023 відділом поліції № 2 (м. Дніпро) Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області відкрите кримінальне провадження №12023041660000144.
26.05.2023 позивач звернулась до Індустріального ТРЦК та СП з заявою про надання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби.
30.05.2023 позивач отримала відповідь від Індустріального ТРЦК та СП, в якій вказане, що Індустріальним ТРЦК та СП не отримано документів від військової частини НОМЕР_1 .
09.10.2023 позивач повторно звернулась до Індустріального ТРЦК та СП з заявою про надання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби.
18.10.2023 від Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на адресу позивача надійшла відповідь, відповідно до якої їй відмовлено у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який зник безвісті під час проходження військової служби на підставі не надання витягу з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини як такого, що визнаний судом безвісно відсутнім; рішення суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; сповіщення територіального центру комплектування ті соціальної підтримки за формою згідно з додатком 37 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Статтею 10 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) визначено, що його дія поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також унаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: - утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; - батьки; - один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; - діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; - діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; - діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону № 2011-XII, особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма і порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
28 травня 1993 року Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову № 379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" (надалі Постанова № 379).
Даною Постановою № 379 установлено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом; дітям військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, посвідчення видаються після досягнення ними 7-річного віку; дітям, які не досягли цього віку, передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається одному з членів сім'ї військовослужбовця.
З аналізу викладених норм вбачається, що в разі зникнення безвісти військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.
При цьому постанова № 379 не має розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення, окрім як загибелі (смерті) чи пропажі безвісти під час проходження військової служби військовослужбовця.
Таким чином визначальним є проходження військовослужбовцем військової служби та настання в даний проміжок часу відповідної події, як то загибелі (смерті) чи пропажі безвісти.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови у видачі ОСОБА_1 , зазначеною у листі Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 18.10.2023р. за № 7/22521/8, посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби стало не подання заявником повного переліку документів, необхідних для видачі посвідчення відповідно до Постанови №379, а саме витяг про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи) як такого, що визнаний судом безвісно відсутнім чи оголошення його померлим.
Проте, як зазначено судом вище, постанова № 379 не має розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Єдиною підставою для отримання відповідного посвідчення у даному випадку є документ, який підтверджує факт пропажі безвісти військовослужбовця та проходження військовослужбовцем військової служби в даний проміжок часу.
Матеріали справи містять повідомлення №7/447 від 13.02.2023 року надане Індустріальним РТЦК та СП, у якому зазначено, що її чоловік солдат ОСОБА_2 , 1978 року народження, снайпер 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_2 прийнятий на військову службу Індустріальним РТЦК та СП 21.03.2022, відданий військовій присязі, мужньо виконавши військовий обов'язок, 11.02.2023 під час участі в бойових діях в смт. Красна Гора Бахмутського району Донецької області зник безвісті.
Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечує правове регулювання відносин, пов'язаних із встановленням та обліком, розшуком і соціальним захистом таких осіб та їхніх родичів визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті» № 2505-VIII від 12.07.2018 (далі Закон № 2505-VIII) (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону № 2505-VIII, особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, заворушеннями всередині держави або у зв'язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.
Частиною 1 статті 3 Закону № 2505-VIII встановлено, що цей Закон поширюється на суспільні правовідносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти в умовах збройного конфлікту, у зв'язку з воєнними діями, заворушеннями всередині держави, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей, а також осіб, зниклих безвісти за будь-яких інших обставин.
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону № 2505-VIII члени сім'ї особи, зниклої безвісти, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до статті 4 Закону № 2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду.
Статтею 20 Закону № 2505-VIII встановлено, що розшук особи, зниклої безвісти, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це родичів та заявника, якщо заявник не є родичем. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка у Реєстрі. Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою не є підставою для припинення її розшуку. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місця перебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.
Отже, у розумінні Закону № 2505-VIII особа вважається зниклою безвісти з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Оцінюючи надані Дніпропетровському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки документи для отримання відповідного посвідчення, суд враховує, що ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 . Згідно акту службового розслідування від 02.03.2023 року, зазначено вважати встановленим, що солдат ОСОБА_2 , снапер (2 категорії) 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти зник безвісті 10.02.2023 року в районі с. Красна Гора Бахмутського району Донецької області, під час виконання службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії російської федерації
Отже, у розумінні Закону № 2505-VIII ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти в особливий період.
Отже, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача (з підстав ненадання повного переліку документів необхідних для отримання посвідчення) у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, викладену у листі від 18.10.2023 за № 7/22521.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка має право на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 №379.
Такий спосіб захисту прав позивача суд вважає належним та доцільним для повного відновлення порушеного права позивача.
В силу положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.
Суд не здійснює розподіл судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08353525) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оформлене листом від 18.10.2023 за № 7/22521, яким відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї особи, зниклої безвісті за особливих обставин.
Зобов'язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної (код ЄДРПОУ 08353525) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби відповідно до форми і порядку, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Куликов