м. Вінниця
06 лютого 2024 р. Справа № 120/11854/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сутисківської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Сутисківської селищної ради.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 25 листопада 2021 року він звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сутисківської селищної ради.
У зв'язку із тим, що на найближчому засіданні селищної ради подана ним заява не була розглянута 13 грудня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив розглянути його заяву щодо надання відповідного дозволу.
Проте листом від 23 грудня 2021 року Сутисківська селищна рада повідомила позивача про те, що 13 грудня 2021 року його заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розглядалася на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, будівництва та благоустрою. Постійна комісія рекомендувала селищній раді відмовити в задоволенні поданої заяви. В подальшому, 15 грудня 2021 року заява ОСОБА_1 розглядалася на засіданні селищної ради, проте рішення з цього питання не було прийнято.
За таких обставин позивач звернувся до суду із цим позовом та просить визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді заяви про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Сутисківської селищної ради за межами населеного пункту за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0524555700:01:001:0231, а також зобов'язати відповідача на найближчому засіданні прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Сутисківської селищної ради за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0524555700:01:001:0231.
Ухвалою від 09 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
25 серпня 2023 року на виконання вимог ухвали від 09 серпня 2023 року позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій зокрема йшлося про те, що позивач є діючим працівником поліції та з початку повномасштабного вторгнення виконує свої обов'язки в посиленому режимі, зокрема неодноразово відбував у відрядження на території, де ведуться активні бойові дії. При цьому жодних доказів, які б підтверджували такі обставини позивачем до суду не надано.
Ухвалою суду від 01 вересня 2023 року продовжено позивачеві строк до 22 вересня 2023 року для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом подання до суду доказів, якими б підтверджувався факт відрядження позивача до зони активних бойових дій.
На виконання вимог ухвали від 01 вересня 2023 року позивачем до суду подано довідку Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Ухвалою від 20 вересня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та поновлено строк звернення до адміністративного суду.
16 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Такий, окрім іншого, обґрунтований тим, що 23 лютого 2022 року відбулося засідання комісії з земельних відносин Сутисківської селищної ради, на якому розглядалася заява позивача. Однак станом на 03 жовтня 2023 року відповідна заява на сесії Сутисківської селищної ради розглянута не була. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона щодо надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність.. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
25 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Сутисківської селищної ради із заявою, у якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Сутисківської селищної ради (за межами населеного пункту). До клопотання позивач долучив графічні матеріли, копію паспорту, копію посвідчення учасника бойових дій та копію реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Листом від 23 грудня 2021 року вих. № 289 відділ комунальної власності, земельних відносин, містобудування, житлово-комунального господарства та благоустрою Сутисківської селищної ради повідомив позивача про те, що 13 грудня 2021 року заява розглядалася на засіданні постійної комісії Сутисківської селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, будівництва та благоустрою. Постійна комісія рекомендувала селищній раді відмовити в задоволенні заяви, оскільки вирішується питання про дозаліснення земельної ділянки, на яку претендує позивач, для вирішення господарських потреб Сутисківської територіальної громади.
Також відповідач повідомив, що в порядок денний Х сесії селищної ради, яка відбулася 15 грудня 2021 року, включено питання "Про звернення громадян щодо виділення земельної ділянки". За результатами поіменного голосування рішення з цього питання не прийнято. Відтак заява позивача буде повторно виноситися на розгляд сесії селищної ради. Крім того, позивача повідомлено про те, що станом на 23 грудня 2021 року у територіальній громаді налічується 132 учасники бойових дій, які мають право на першочергове забезпечення земельними ділянками.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать і землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Порядок набуття права на землю визначається главою 19 розділу IV ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Водночас, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, частиною 6 цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині 7 статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (технічної документації із землеустрою): прийняти рішення про надання такого дозволу або про відмову в наданні дозволу.
При цьому ЗК України встановлено місячний строк для розгляду органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Водночас варто врахувати й те, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування вирішуються питання щодо земельних відносин, зокрема й щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність.
При цьому за наслідком розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою обов'язковим є прийняття рішення про його надання або рішення про відмову у його наданні.
Водночас судом установлено, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Сутисківською селищною радою не прийнято жодного із передбачених ЗК України рішень (або рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або рішення про відмову в його наданні), що суперечить вимогам статті 118 ЗК України.
Окрім того, суд враховує й те, що Верховним Судом у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 454/160/17 сформовано правовий висновок, згідно із яким протокол сесії селищної ради як і витяг з протоколу засідання ради відображають лише результати голосування, однак мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, такі документи не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматися від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування не містять чіткого та однозначного рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а отже не можуть вважатися відмовою у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, що свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності, що полягає у неприйнятті одного з передбачених ЗК України рішень за результатами розгляду поданого позивачем клопотання.
Таким чином, в цій частині заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, доводи відповідача, наведені ним у відзиві на позов, про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з огляду на встановлену під час дії воєнного стану заборону не спростовують наявності обов'язку в органу місцевого самоврядування розглянути подану заяву (клопотання) про надання відповідного дозволу.
Водночас така обставина (встановлена заборона під час дії воєнного стану надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земель державної та комунальної власності у приватну власність) може бути врахована під час прийняття селищною радою відповідного рішення.
Оцінюючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача на найближчому засіданні прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зауважує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Відтак дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18, від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18 та ряду інших.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь громадянина, у даному випадку - про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, оскільки відповідач не розглянув по суті клопотання позивача, тому суд вважає, що покладення на відповідача обов'язку прийняти конкретне рішення матиме ознаки втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Встановивши протиправну бездіяльність Сутисківської селищної ради щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача його порушені права підлягають захисту у спосіб зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, пунктом 4.1 розділу 4 договору про надання правничої допомоги від 15 липня 2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Грабіком М.С., передбачено, що за надання послуги з правової допомоги у вигляді підготовки адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії клієнт сплачує адвокату плату в розмірі 10000 гривень.
Згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15 липня 2023 року адвокат надав клієнту послуги у вигляді підготовки та подання адміністративного позову, оцінивши вартість таких у 10000 гривень.
Квитанцією № 12-ц/23 від 15 липня 2023 підтверджується сплата позивачем адвокату коштів в сумі 10000 гривень.
Водночас, на переконання суду, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 10000 гривень є досить завищеними.
Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21, згідно з якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На думку суду, надані адвокатом послуги не можуть свідчити про понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень, адже обсяг виконаної адвокатом роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
При цьому обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та не потребував значних зусиль адвоката.
Адміністративна справа № 120/11854/23 розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.
Відтак, на думку суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 2000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Водночас правила розподілу усіх судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми понесених витрат на професійну правничу допомогу і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Сутисківської селищної ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Сутисківської селищної ради за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0524555700:01:001:0231.
Зобов'язати Сутисківську селищну раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Сутисківської селищної ради за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0524555700:01:001:0231 та за результатами розгляду такої прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сутисківської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: Сутисківська селищна рада (місцезнаходження: 23320, Вінницька обл., смт Сутиски, пр-т Перемоги, буд. 21; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04326282)
Повний текст рішення суду складено 06.02.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович