79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.11.07 Справа№ 13/325А
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: ДПІ у Франківському районі м.Львова, м.Львів
до відповідача-1: приватного підприємства «Рабат», м.Львів
до відповідача-2: ТзОВ «Компанія «Селіон», м.Київ
про визнання недійсним господарського зобов»язання та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України
Представники сторін:
Від позивача: Сивак В.М. -гол.держ.под.інсп.юр.від.
Від відповідача-1: Босак О.Є. -представник
Від відповідача-2: не з»явився
Суть спору: Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова подано позов до ПП “Рабат» та ТзОВ “Компанія Селіон» про визнання недійсним господарського зобов'язання на загальну суму 2549999,77 грн. і застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України - стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням в розмірі 2549999,77 грн.
Попередній розгляд справи викладено в ухвалах суду від 31.10.07р. та від 13.11.07р.
Представником позивача в судовому засіданні позов підтримано, виражено прохання про задоволення позову і визнання недійсним господарського зобов'язання між ПП «Рабат»та ТзОВ «Компанія Селіон»у зв'язку із його нікчемністю та застосування наслідків, що передбачені ст. 208 ГК України як при наявності наміру (умислу) в однієї сторони (ТзОВ «Компанія Селіон») до господарських зобов'язань, які виникли між ПП «Рабат»та ТзОВ «Компанія Селіон», а саме: зобов'язання ТзОВ «Компанія Селіон»повернути ПП «Рабат»грошову суму в розмірі 2549999,77 грн. та стягнути з ПП «Рабат»в дохід держави 2549999,77 грн., а також вирішення в порядку ст. 216 ЦК України питання відшкодування ТзОВ «Компанія Селіон»збитків ПП «Рабат»у зв'язку із вчиненням нікчемного правочину. На думку представника позивача, вищевказане господарське зобов'язання між відповідачами вчинено з метою приховування, ухилення від сплати податків, отже є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та одночасно є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто є недійсним у зв'язку із його нікчемністю у відповідності до ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Представником відповідача-1 у судових засіданнях позовні вимоги заперечено з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема, зазначено, що позивачем не обгрунтовано в чому саме полягають навмисні дії відповідачів відносно ухилення від сплати податків або інших дій, що суперечать інтересам держави і суспільства.
Відповідачем-1 вказується на те, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первиних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Визнання недійсним установчих документів ТзОВ “Компанія Селіон»та подальше анулювання свідоцтва влатника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Направлена відповідачу-2 кореспонденція повернута органом зв»язку, оскільки ТзОВ «Компанія «Селіон» не знаходиться за юридичною адресою: м.Київ, вул.Солом»янська,5.
Судом відхилено клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони ПП «Рабат»та ТзОВ «Компанія Селіон»вчиняти будь-які дії щодо відчуженя активів, оскільки позивач не представив суду доказів в підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди прав, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів по забезпеченню позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступне:
між ТзОВ «Компанія Селіон»та ПП «Рабат»укладено договір на поставку товарів. Продавцем- ТзОВ «Компанія Селіон» передано покупцю - ПП «Рабат»товар - ковпачки пластмасові, що підтверджується відповідними накладними на загальну суму 2549999,77 грн.
Продавцем - ТзОВ «Компанія Селіон»виписано покупцю - ПП «Рабат»податкові накладні на загальну суму 2549999,77 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 424999,96 грн., а саме - податкова накладна №31 від 05.01.2006р. та податкова накладна №63 від 03.03.2006р.
В свою чергу, ПП «Рабат»здійснено оплату вартості отриманого товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок ТзОВ «Компанія Селіон», що підтверджується платіжними дорученнями про оплату вартіості отриманого товару, що знаходяться в матеріалах справи.
Відповідачем-1 проведено розрахунок з відповідачем-2 за вищевказаним господарським зобов'язанням в повному обсязі.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 12.12.2006р. визнано недійсними статут, свідоцтво про державну реєстрацію ТзОВ «Компанія Селіон»з моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
При прийнятті рішення у даній справі, господарський суд виходив з наступного:
згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що податкові органи подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 208 ГК України, передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
В свою чергу, позивач, вказуючи на укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і моральним засадам суспільства, не вказує, того, в чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладенння угоди. При цьому, позивачем не заперечується факт виконання вказаної угоди сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Беручи до уваги рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 12.12.2006р., яким визнано недійсними статут, свідоцтво про державну реєстрацію ТзОВ «Компанія Селіон» з моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, слід зазначити, що на момент вчинення спірного господарського зобов'язання ТзОВ «Компанія Селіон»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало чинне свідоцтво платника податку на додану вартість.
Визнання недійсними установчих документів ТзОВ «Компанія Селіон»та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність господарських зобов'язань, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, статтею 11 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів, а також за додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податків і зборів.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Таким чином, уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності - відповідачу-2 у справі (ТзОВ «Компанія Селіон"), оскільки статею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.
Окрім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
Ч. 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.
Статтею 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Укладення господарського зобов'язання та виписування накладних та податкових накладних мало місце в січні-березні 2006 року, а отже, вказане свідчить про прострочення самих строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Податковим органом не доведено те, що спірне господарське зобов'язання укладене саме з метою завідомо суперечною інтересам держави і моральним засадам суспільства, тому суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Судом також не встановлено, з наявних матеріалів справи, що діяльність відповідачів при укладенні спірної угоди була спрямована на ухилення від сплати податків та приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Крім того, слід зазначити, що при перевірці ПП «Рабат», податковим органом не встановлено порушення ним порядку нарахування та сплати податкового зобов»язання, чим підтверджується правомірність формування сум податкового кредиту.
Керуючись ст.ст.122-124,127,130,135,143,151-154,160,161,163,167 КАС України, суд, -
постановив:
1.В позові відмовити повністю.
2.Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюються згідно вимог ст.ст.186 та 254 КАСУ.
Суддя