05 лютого 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 688/3255/23
Провадження № 22-ц/4820/238/24
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №688/3255/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року (суддя Стаднічук Н.Л.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шепетівської міської ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого залишилось спадкове майно - земельна частка (пай) площею 1,34 в умовних кадастрових гектарах. Ця земельна частка належала бабі ОСОБА_2 , покійній ОСОБА_3 , як члену КСП «Горинь». При житті ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого заповіла усе своє майно онуку ОСОБА_2 , проте останній спадкових прав не оформив, а після смерті ОСОБА_2 позивачка вступила в управління та володіння спадковим майном.
ОСОБА_1 посилається на те, що будучи спадкоємцем першої черги за законом, звернулась до приватного нотаріуса щодо подання заяви про прийняття спадщини, однак їй було роз'яснено, що перешкодою у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) є те, що власник ОСОБА_2 , який помер, не оформив за життя права власності на це майно.
Тому, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на земельну частку (пай), що перебувала у колективній власності КСП «Горинь» Пліщинської сільської ради Шепетівського району в розмірі 1,34 в умовних кадастрових гектарах згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0383322 від 10.07.1998.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянтка посилається на те, що згідно заповіту від 18.04.1990 ОСОБА_3 заповіла своєму онукові ОСОБА_2 хату дерев'яну і все майно де б воно не було і з чого воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що по закону матиме право.
З огляду на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 норми ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року - застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року визначено, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини у встановлений законодавством термін.
Позивачка вказує, що за свого життя ОСОБА_2 був єдиною особою, який здійснював управлінням та володінням спадковим майном своєї баби ОСОБА_3 , згідно її волі викладеної у заповіті від 18.04.1990. І за життя ОСОБА_2 його право на земельну частку (пай) із земель КСП «Горинь» Пліщинської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області не було оспорено жодною особою.
Таким чином, судом першої інстанції не було взято до уваги, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 відповідно до заповіту фактично вступив у володіння і управління спадковим майном, а тому є таким, що прийняв спадщину після спадкодавця незважаючи на те, що за свого життя не оформив прав на спадкове майно. Апелянтка зазначає, що вона, будучи спадкоємцем за законом першої черги, у встановлений строк, звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.08.2020 по справі №350/1850/17, відповідно до якого «факт того, що особа за життя не оформила свого права на спадкове майно після смерті матері, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до частини 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину».
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу від Шепетівської міської ради до апеляційного суду не надходив.
Учасник справи та представник учасника справи до суду не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Кучерука Т.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість у іншому судовому процесі в Шепетівському міськрайонному суді Хмельницької області, що перешкоджає бути присутнім в Хмельницькому апеляційному суду при розгляді цієї справи.
Судова колегія вважає, що зазначене клопотання не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Так, статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, законодавець визначив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою і апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи відсутність клопотання позивачки і її позиції щодо клопотання її представника про відкладення розгляду справи та враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, а справу можна розглянути за відсутності сторін, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою. Крім того, колегія суддів враховує, що позивачкою та її адвокатом Кучеруком Т.М. в апеляційній скарзі викладено обставини та їх позицію, що стали підставою для подання скарги.
Положеннями частини 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно державного акта на право колективної власності на землю КСП «Горинь» с. Варварівка Славутського (тепер - Шепетівського) району Хмельницької області передано у колективну власність 449,4 гектарів землі в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.24).
Відповідно до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що є додатком до акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_3 була включена до членів КСП (а.с.25).
Згідно повідомлення ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №650/291-22 від 23.06.2022 ОСОБА_3 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель КСП «Горинь» Пліщинської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області серія ХМ №0383322 від 10.07.1998, розмір земельної частки складає 1,34 га в умовних кадастрових гектарах (а.с.22).
Відповідно до книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Шепетівською районною державною адміністрацією Хмельницької області, ОСОБА_3 отримала сертифікат серії ХМ №0383322 (а.с.26-27).
18.04.1990 ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Варварівської сільської ради Бродюк Г.О., зареєстрованого в реєстрі за №11, яким хату дерев'яну і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона по закону матиме право, заповіла внуку ОСОБА_2 (а.с.19).
Згідно запису акта про смерть №13 від 17.07.1998 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.43).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25.06.2021 Славутським ВДРАЦС у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №287 (а.с.17).
Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла дочка ОСОБА_1 , що підтверджується листом приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Шмигельського Ю.П. № 221/01-16 від 28.06.2022. Вказаним листом позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у спадкодавця правовстановлюючого документа на спадкове майно (а.с.30).
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належало право на земельну частку (пай) із земель КСП «Горинь» Пліщинської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області в розмірі 1,34 умовних кадастрових гектарів, проте ОСОБА_1 не довела факту переходу права в порядку спадкування на право щодо зазначеного майна від ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , до батька позивачки ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто прийняття останнім спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Статтею 534 ЦК Української РСР передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).
Відповідно до частин 1, 2 статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, а саме, копії: свідоцтва про народження ОСОБА_6 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; свідоцтва про шлюб позивачки; свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; заповіту від 18.04.1990; відповіді ГУ Держгеокадастру від 23.06.2022; державного акту на право колективної власності на землю від 24.01.1996; книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Шепетівською РДА Хмельницької області; сторінок газети від 30.06.2022, в якій зазначено про втрату сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_3 ; повідомлення приватного нотаріуса від 28.06.2022; довідки виконавчого комітету Славутської міської ради від 08.07.2022; запису акту про смерть №13 від 17.07.1998, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 в порушення вимог статті 81 ЦПК України не довела факту прийняття спадщини її батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті його баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 фактично вступив у володіння і управління спадковим майном, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї баби, незважаючи на те, що за свого життя не оформив свого права на спадкове майно, колегія суддів, вважає їх голослівними.
Так, пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; нормативно-правовий акт № 18/5 від 14 червня 1994 року наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, чинної на час смерті ОСОБА_3 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 Цивільного кодексу (1540-06). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
І суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність вступу ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в управління чи володіння спадковим майном після смерті його баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Поміж того, з заповіту, складеного ОСОБА_3 18.04.1990 і посвідченого секретарем виконавчого комітету Варварівської сільської ради народних депутатів Славутького району Хмельницької області Бродюк Г.О. вбачається, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала за адресою по АДРЕСА_1 , тоді як з довідки виконавчого комітету Славутської міської ради від 08.07.2022 слідує, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 (а.с. 19, 31).
Не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №350/1850/17 і від 20.05.2020 у справі №303/6974/16 та її твердження, що відсутність у ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 не є перешкодою для реалізації нею права на прийняття спадщини після смерті батька, адже підставою відмови у задоволенні позову є саме недоведеність факту вступу ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в управління чи володіння спадковим майном після смерті його баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не неотримання померлим ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Зазначені доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судові витрати у зв'язку з переглядом судового рішення перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2024 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай