06 лютого 2024 року м.Суми
Справа №588/1410/23
Номер провадження 22-ц/816/91/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
сторони:
позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 28 серпня 2023 року в складі судді Щербаченко М.В., ухвалене в м. Тростянець, повний текст якого складено 04 вересня 2023 року,
03 липня 2023 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 20 лютого 2019 року.
При укладення договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором, станом на 25 квітня 2023 року заборгованість становить 43843 грн 63 коп., яка складається із: 36832 грн 27 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 36832 грн 27 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 7011 грн 36 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 0 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії.
Посилаючись на вищевикладене, банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 43843 грн 63 коп.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 28 серпня 2023 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишений без задоволення.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що враховуючи положення чинного законодавства, яким передбачено, що безпроцентні кредити заборонені, передбачено право Банку нараховувати відсотки за обліковою ставкою НБУ не можна говорити, що сума використаних кредитних коштів є меншою, ніж коштів, внесених на погашення кредиту, оскільки ані відповідач, ані місцевий суд не навели розрахунку заборгованості із врахуванням відсотків, нарахованих за обліковою ставкою НБУ, а тому висновок суду першої інстанції про переплату - є передчасним.
Вказує, що суд міг відмовити у стягненні відсотків, оскільки не узгоджено розмір відсоткової ставки, але підстав говорити, що борг за кредитом погашено (а тим паче, що є наявна переплата) у суду не було, даний висновок ґрунтується на припущеннях, - є передчасним та зроблений без врахування вимог ст. ст. 1054, ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Додає, що оскаржуваним рішенням проігноровано висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 та постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 138/356/17 про те, що Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2024 року: 3028 * 100 = 302800 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11).
У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомилася та згодна з його умовами. Зі змінами Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язалася ознайомлюватись на офіційному сайті Приватбанку: www.privatbank.ua/terms/.
Відповідач отримала кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 11/22 року (а.с. 10). Початковий кредитний ліміт був установлений у сумі 31500,00 грн, який збільшувався і становив 50000 грн (а.с. 9).
З виписки про рух коштів та види транзакцій за кредитною карткою ОСОБА_1 встановлено, що з 21 лютого 2019 року по 28 листопада 2022 року відповідач користувалася кредитними коштами шляхом зняття готівки, поповнення рахунку мобільного телефону, переказу коштів на інший рахунок тощо. Також у вказаний період відповідач поповнювала картку власними коштами з метою повернення використаних кредитних коштів.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 20 лютого 2019 року станом на 25 квітня 2023 року становить 43843 грн 63 коп., яка складається із: 36832 грн 27 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 36832 грн 27 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 7011 грн 36 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 0 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сума коштів 107649 грн 75 коп., на яку відповідач поповнила картку перевищує суму витрачених нею в цей період кредитних коштів 86379 грн 85 коп., а тому прийшов до висновку, що заборгованість за тілом кредиту відсутня. Також місцевий суд зазначив, що позивачем, всупереч зазначених вимог закону, не надано належних і допустимих доказів того, що між сторонами склалися договірні відносини щодо надання банківського кредиту на заявлених умовах банку, зокрема, встановлення процентної ставки у розмірі 3,5 % (42 % на рік), а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Таким чином, підстави для сплати відповідачем відсотків, які нараховані позивачем на підставі Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг не узгоджених з відповідачем ОСОБА_1 - відсутні.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.
Підставами позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку та стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками, визначеними відповідно до вказаних Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України йдеться про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Як передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту та простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 лютого 2019 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин (20 лютого 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 липня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в анкеті-заяві від 20 лютого 2019 року відсоткова ставка за кредитом не визначена.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для сплати ОСОБА_1 відсотків, які нараховані позивачем на підставі Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг, які не узгоджені із відповідачем.
Також з виписки про рух коштів та види транзакцій за кредитною карткою ОСОБА_1 місцевим судом було встановлено, що з 21 лютого 2019 року у відповідача обліковується негативний баланс по картці. З 21 лютого 2019 року по 28 листопада 2022 року відповідач користувалася кредитними коштами шляхом зняття готівки, поповнення рахунку мобільного телефону, переказу коштів на інший рахунок тощо. Всього було використано кредитних коштів на загальну суму 86379 грн 85 коп., шляхом зняття готівки у банкоматі, переказу коштів іншим особам, оплати товарів, поповнення рахунку мобільного телефону тощо (а.с. 68-71).
Разом з тим, відповідно до вказаної виписки надходження на кредитну картку за вказаний період становлять суму 107649 грн 75 коп., що перевищує суму використаних коштів.
За встановлених обставин, місцевий суд зробив правильний висновок, що заборгованість за тілом кредиту в сумі 36832 грн 27 коп., яку просив стягнути позивач з відповідача, виходячи з виписки про рух коштів та види транзакцій за кредитною карткою ОСОБА_1 утворилась через те, що позивач суми коштів, які відповідач сплачувала спрямовував на погашення відсотків, та комісії за обслуговування в сумі 20 грн., умови сплати, обов'язок сплати та розмір яких, як вірно було встановлено судом, - не погоджено сторонами.
Таким чином, оскільки сума коштів 107649 грн 75 коп., на яку відповідач поповнила картку перевищує суму витрачених нею в цей період кредитних коштів 86379 грн 85 коп., тому відсутні підстави для стягнення з відповідача боргу за тілом кредиту в сумі 36832 грн 27 коп.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, перевіривши та проаналізувавши розрахунок заборгованості, наданий банком, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за відсотками за користування кредитом з підстав, наведених вище, і доводи апеляційної скарги про протилежне не спростовують висновків місцевого суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 28 серпня 2023 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина