ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2024Справа № 910/17796/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до 1. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"
2. Фізичної особи Лісовенко Людмили Андріївни
про стягнення заборгованості,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового району Дарницького району м. Києва" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості за спожиті протягом жовтня 2020 року-березня 2022 року (включно) послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63 718,26 грн., а також 19 509,66 грн. інфляційних втрат та 3 803,23 грн. 3 % річних.
Ухвалою від 23.11.2023 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Товариству строку та способу усунення її недоліків.
29.11.2023 року через систему "Електронний суд", а також 01.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 28.11.2023 року № 20.2/УПНюр/8103 про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 01.12.2023 господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/17796/23, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 05.12.2023 року, в якому останнє зазначило, що у період з 31.07.2018 року по 15.06.2021 року частиною нежитлового приміщення площею 28,76 м3 (із загальної площі 199,02 м3, на яку Товариством нараховано спірну в даній справі заборгованість з оплати комунальних платежів з централізованого опалення) користувалася Фізична особа-підприємець Лісовенко Людмила Андріївна на підставі укладеного 31.07.2018 року між нею та Підприємством договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 208/2018 (дію якого припинено з 15.06.2021 року включно). Відтак, споживачем фактично наданих позивачем послуг з централізованого опалення у частині спірної нежитлової площі розміром 28,76 м3 протягом зазначеного Товариством періоду був саме орендар за договором № 208/2018, тоді як з 01.10.2020 року по 14.06.2021 року вільна нежитлова (опалювальна) площа приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Юрія Литвинського, будинок 82А, за яку в Підприємства виник обов'язок оплати послуг теплопостачальної організації, становила 171,22 м3 (199,02 м3 - 28,76 м3). Крім того, відповідач звернув увагу на допущену Товариством у розрахунку суми боргу за листопад 2021 року помилку. Враховуючи наведене, Підприємство вказало про те, що вартість послуги з опалення (з урахуванням зменшення загальної площі вільних приміщень на розмір орендованої Фізичною особою-підприємцем Лісовенко Людмилою Андріївною частини приміщення) та виправлення помилки позивача в наданому ним розрахунку, складає 56 744,06 грн., тоді як обґрунтованими сумами компенсаційних виплат є 17 436,45 грн. інфляційних втрат і 3 362,75 грн. 3 % річних. За таких обставин, Підприємство просило суд відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення з нього 6 974,20 грн. основного боргу, 2 073,21 грн. інфляційних втрат і 440,48 грн. 3 % річних.
20.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства від 14.12.2023 року № 20.2/УПНюр/8787 на відзив Підприємства на позовну заяву, в якій позивач вказав, що за умовами укладеного 01.05.2015 року між ним та Підприємством договору № 35 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності, останнє було зобов'язане повідомляти виконавця послуг (позивача) про зміну орендарів нежитлових приміщень. Однак, у порушення умов договору № 35 Підприємство не повідомило Товариство про передачу 31.07.2018 року нежитлового приміщення площею 28,76 м2 в оренду Фізичній особі-підприємцю Лісовенко Людмилі Андріївні на підставі укладеного договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду 31.07.2018 року № 208/2018 (дію якого припинено з 15.06.2021 року включно). Разом із тим, орендар з метою укладення відповідного прямого договору про надання послуг з постачання теплової енергії до переданого в оренду приміщення до Товариства не звертався. Враховуючи наведені обставини, Товариство у відповіді на відзив на позовну заяву (та в окремому клопотанні від 14.12.2023 року № 20.2/УПНюр/8813) просило суд залучити в якості співвідповідача у справі Фізичну особу-підприємця Лісовенко Людмилу Андріївну, та стягнути з Підприємства на користь позивача 60 343,73 грн. заборгованості за спожиті протягом жовтня 2020 року-березня 2022 року (включно) послуги з постачання теплової енергії, 18 418,11 грн. інфляційних втрат і 3 542,69 грн. 3 % річних, а також стягнути з Фізичної особи-підприємця Лісовенко Людмили Андріївни на користь Товариства 3 374,53 грн. заборгованості за спожиті протягом жовтня 2020 року-квітня 2021 року (включно) послуги з постачання теплової енергії, 1 351,09 грн. інфляційних втрат і 214,23 грн. 3 % річних.
Ухвалою від 27.12.2023 року господарський суд міста Києва задовольнив клопотання Товариства про залучення до участі у справі № 910/17796/23 співвідповідача та залучив до участі у цій справі в якості співвідповідача (відповідача-2) Лісовенко Людмилу Андріївну .
При цьому, суд врахував, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність Фізичної особи-підприємця Лісовенко Людмили Андріївни було припинено 30.09.2021 року (номер запису: 2000650060007005728). Тобто, станом на час подання Товариством позову та залучення Лісовенко Людмили Андріївни до участі у справі в якості співвідповідача підприємницька діяльність останньої була припинена.
Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Зі змісту наведених норм вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, за якою право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Разом із тим, за наявними у матеріалах справи документами, договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду 31.07.2018 року № 208/2018, а також фактичне користування Лісовенко Людмилою Андріївною орендованим за цим правочином майном, здійснювалося Лісовенко Людмилою Андріївною протягом строку дії цього договору (зокрема, протягом жовтня 2020 року-квітня 2021 року) саме для здійснення її підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 року в справі № 127/23144/18.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 27.12.2023 року про залучення Лісовенко Людмили Андріївни до участі у справі № 910/17796/23 в якості співвідповідача була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання Лісовенко Людмили Андріївни , зазначену в клопотанні Товариства від 14.12.2023 року № 20.2/УПНюр/8813 та в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: АДРЕСА_1 .
Проте вищевказане відправлення з трек-номером 0600073659423 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу-2 не було.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення Лісовенко Людмили Андріївни про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у строк, встановлений ухвалою господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII від 10.04.2014 року виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
З 01.07.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького району у місті Києві згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, зокрема, будинок № 82-А по вулиці Юрія Литвинського (Російській) у місті Києві.
Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 року № 33 за Підприємством закріплено на праві господарського відання об'єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з додатком до цього розпорядження, зокрема, нежитлові приміщення будинку № 82-А по вулиці Юрія Литвинського (Російській) у місті Києві.
З матеріалів справи вбачається, що загальна площа нежитлових приміщень (група приміщень № 139, № 140, № 141) за адресою: місто Київ, вулиця Юрія Литвинського (Російська), будинок 82-А, становить 344,3 м2, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Докази, які свідчать про зміну площі цього нежитлового приміщення у період з жовтня 2015 року по березень 2022 року, в матеріалах справи відсутні.
Зі змісту пред'явлених до Підприємства вимог, з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву та наданого Товариством розрахунку, вбачається, що позивач посилався на те, що протягом жовтня 2020 року-березня 2022 року (включно) він надав відповідачу-1 послуги з централізованого опалення вільних площ нежитлового приміщення (розміром 170,26 м2 - у період з 01.10.2020 року по 15.06.2021 року та розміром 199,02 м2 - у період з 16.06.2021 року по 31.03.2022 року) у місті Києві на вулиці Юрія Литвинського (Російській), 82-А загальною вартістю 60 343,73 грн. Проте, незважаючи на відсутність з боку відповідача-1 претензій щодо якості отриманих послуг та повідомлень про відмову від їх отримання, вартість наданих позивачем Підприємству послуг з централізованого опалення протягом спірного періоду сплачена не була.
Крім того, Товариство вказувало, що у період з 31.07.2018 року по 15.06.2021 року частиною нежитлового приміщення площею 28,76 м3 (із загальної площі 199,02 м3, на яку Товариством нараховано спірну в даній справі заборгованість з оплати комунальних платежів з централізованого опалення) користувалася Фізична особа-підприємець Лісовенко Людмила Андріївна на підставі укладеного 31.07.2018 року між нею та Підприємством договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 208/2018 (дію якого припинено з 15.06.2021 року включно). Відтак, споживачем фактично наданих послуг з централізованого опалення у спірній нежитловій площі 28,76 м3 у період, зокрема, з 01.10.2020 року по 30.04.2021 року, був саме орендар за договором № 208/2018, а отже обов'язок з оплати послуг з централізованого опалення означеної площі нежитлового приміщення у місті Києві на вулиці Юрія Литвинського (Російській), 82-А загальною вартістю 3 374,53 грн. покладається на Лісовенко Людмилу Андріївну. Разом із тим, остання вартість фактично наданих позивачем послуг з централізованого опалення орендованого Лісовенко Людмилою Андріївною приміщення також не оплатила, заборгувавши таким чином Товариству 3 374,53 грн.
З огляду на викладені обставини, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом до відповідачів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
За умовами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживачем відповідно до вказаної статті цього Закону є індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За умовами частини 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до матеріалів справи (що не заперечувалося Товариством та Підприємством під час її розгляду) договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води між позивачем та відповідачами у заявлений період (з жовтня 2020 року по березень 2022 року) не існувало.
З матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення по вулиці Юрія Литвинського (Російській), 82-А у місті Києві перебуває на балансовому обліку та знаходиться у Підприємства на праві господарського відання.
За приписами частин 1, 3 статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 1 статті 78 ГК України).
За приписами частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 395 ЦК України передбачено, що окрім речових прав, зазначених у частині 1 даної статті, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Статтею 137 ГК України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Таким чином, як право власності, так і право господарського відання чи право оперативного управління поєднують можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
За нормами частини 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Отже, наявність у відповідача на балансі та на праві господарського відання спірного нежитлового приміщення у будинку № 82-А по вулиці Юрія Литвинського (Російській) у місті Києві не звільняє останнього від утримання такого майна.
Судом встановлено, що протягом жовтня 2020 року-березня 2022 року (включно) Товариство надало відповідачу-1 послуги з централізованого опалення вільних площ нежитлового приміщення (розміром 170,26 м2 - у період з 01.10.2020 року по 15.06.2021 року та розміром 199,02 м2 - у період з 16.06.2021 року по 31.03.2022 року) у місті Києві на вулиці Юрія Литвинського (Російській), 82-А загальною вартістю 60 343,73 грн.
Слід зазначити, що 01.05.2015 року між Товариством (виконавець) та Підприємством (балансоутримувач) було укладено Договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності № 35, за умовам якого відповідач-1 зобов'язався забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньобудинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні виконавцем (позивачем) послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг.
Згідно з пунктами 2.4.22, 2.4.23 договору про співпрацю № 35 балансоутримувач зобов'язаний у місячний термін повідомляти виконавця послуг про розірвання договору оренди з орендарем та укласти з виконавцем послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання на нежитлові приміщення житлового будинку, що є їх власністю (в тому числі на тимчасово вільні приміщення будинку комунальної форми власності).
У той же час, матеріалами справи підтверджується факт перебування в оренді відповідача-2 частини вищенаведених нежитлових площ розміром 28,76 м3 у період, зокрема, з 01.10.2020 року по 14.06.2021 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії акту від 31.07.2018 року приймання-передачі об'єкта оренди до Договору № 208/2018 від 31.07.2018 року, додаткової угоди від 15.06.2021 року про припинення дії наведеного договору від 31.07.2018 року № 208/2018 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, а також акту від 15.06.2021 року приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди до Договору № 208/2018 від 31.07.2018 року (підписаних відповідачами та орендодавцем - Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією). Разом із тим, докази на підтвердження факту повідомлення Підприємством позивача про орендаря означеної частини приміщення протягом вищезазначеного періоду в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, споживачем фактично наданих послуг з централізованого опалення загальною вартістю 3 374,53 грн. у частині спірної нежитлової площі розміром 28,76 м3 у місті Києві на вулиці Юрія Литвинського (Російській), 82-А у період, зокрема, з 01.10.2020 року по 30.04.2021 року, був орендар за договором від 31.07.2018 року № 208/2018 - Фізична особа-підприємець Лісовенко Людмила Андріївна.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Таким чином, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі № 922/4239/16, постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року в справі № 922/2790/17 та інших.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з жовтня 2020 року по березень 2022 року включно надав послуги з централізованого опалення за адресою: місто Київ, вулиця Юрія Литвинського (Російська), 82-А, що підтверджується, зокрема, копіями відомостей показників будинкового лічильника, копією акту постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача (встановлених у будинку № 82-А по вулиці Юрія Литвинського (Російській) у місті Києві), актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальні періоди 2020-2021 років та 2021-2022 років.
Фактичне отримання відповідачами послуг з опалення, що надавалися позивачем безперервно, в межах відповідних опалювальних періодів в будинку за адресою: місто Київ, вулиця Юрія Литвинського (Російська), 82-А, додатково підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами на підключення та відключення, а також звітами щодо показників засобів обліку теплової енергії.
Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань з надання протягом спірного періоду послуг з централізованого опалення за адресою: місто Київ, вулиця Юрія Литвинського (Російська), 82-А свідчить також відсутність з боку відповідачів претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов'язань.
Разом із тим, як було зазначено вище, відповідач-1 вартість наданих позивачем Підприємству послуг з централізованого опалення вільних площ нежитлового приміщення розміром 170,26 м2 - у період з 01.10.2020 року по 15.06.2021 року та розміром 199,02 м2 - у період з 16.06.2021 року по 31.03.2022 року, не оплатив, заборгувавши таким чином позивачу 60 343,73 грн.
Відповідач-2 також не виконав свого обов'язку з оплати наданих Товариством, зокрема, з 01.10.2020 року по 30.04.2021 року, послуг з централізованого опалення орендованої Фізичною особою-підприємцем Лісовенко Людмилою Андріївною частини приміщення площею 28,76 м3 (із загальної площі 199,02 м3, на яку Товариством нараховано спірну в даній справі заборгованість з оплати комунальних платежів з централізованого опалення), заборгувавши таким чином позивачу 3 374,53 грн.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 ГК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Заперечуючи проти вимог Товариства, Підприємство у відзиві на позовну заяву посилалося на допущену позивачем у розрахунку суми боргу за листопад 2021 року помилку та безпідставне нарахування протягом цього місяця завищеної вартості послуг на суму 9 364,42 грн. (замість 5 225,83 грн.).
Однак, вказані заперечення не беруться судом до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується здійснення Товариством спірних нарахувань за послуги з централізованого опалення, зокрема, за листопад 2021 року, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 року № 1209 "Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв'язку із зміною ціни природного газу".
Таким чином, факт наявності спірної у даній справі заборгованості відповідачів перед Товариством належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачами не спростований.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що строк виконання відповідачами обов'язку з оплати наданих їм протягом спірного періоду послуг з централізованого опалення настав, і Підприємство та Лісовенко Людмила Андріївна на момент прийняття рішення не надали документи, які свідчать про погашення перед позивачем спірної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до Підприємства про стягнення суми основного боргу в розмірі 60 343,73 грн., а також вимог позивача про стягнення з Лісовенко Людмили Андріївни суми основного боргу в розмірі 3 374,53 грн., у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати наданих їм протягом спірного періоду послуг, позивач просив суд стягнути з Підприємства 3 % річних у загальному розмірі 3 542,69 грн., нарахованих у період з 01.12.2010 року по 16.10.2023 року на відповідні суми заборгованості по кожному місяцю надання спірних послуг окремо (пропорційно займаній площі), а також 18 418,11 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом наведених періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.
Крім того, Товариство просило суд стягнути з Лісовенко Людмили Андріївни 214,23 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 01.12.2010 року по 16.10.2023 року на відповідні суми заборгованості по кожному місяцю надання спірних послуг окремо (пропорційно займаній площі), а також 1 351,09 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом наведених періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.
Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.
Згідно з частиною 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.
Разом із тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у розумінні положень норми статті 625 ЦК України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає їх такими, що відповідають положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 3 % річних у розмірі 3 542,69 грн. та інфляційних втрат у сумі 18 418,11 грн., а також вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 нарахованих 3 % річних у розмірі 214,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 351,09 грн., також підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу за надані позивачем послуги чи необґрунтованості здійснених Товариством нарахувань заявлених до стягнення компенсаційних виплат.
Оскільки відповідачі неналежним чином виконували обов'язки з оплати фактично наданих послуг централізованого опалення протягом спірного періоду, позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 148А; код ЄДРПОУ 39604270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 20; код ЄДРПОУ 37739041) 60 343 (шістдесят тисяч триста сорок три) грн. 73 коп. основного боргу, 3 542 (три тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 69 коп. 3 % річних, 18 418 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 11 коп. інфляційних втрат, а також 2 532 (дві тисячі п'ятсот тридцять дві) грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Стягнути з Фізичної особи Лісовенко Людмили Андріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 20; код ЄДРПОУ 37739041) 3 374 (три тисячі триста сімдесят чотири) грн. 53 коп. основного боргу, 214 (двісті чотирнадцять) грн. 23 коп. 3 % річних, 1 351 (одну тисячу триста п'ятдесят одну) грн. 09 коп. інфляційних втрат, а також 151 (сто п'ятдесят одну) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 06.02.2024 року.
Суддя В.С. Ломака