ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2024Справа № 910/16565/23
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Фізичної особи-підприємця Горбика Анатолія Сергійовича
про стягнення 53106,92 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін не викликались
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного спеціалізованого господарського товариства "Ліси України" до Фізичної особи-підприємця Горбика Анатолія Сергійовича про стягнення 53106,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 143 від 16.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень щодо відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 01042, місто Київ, вулиця Тверський тупик (нове найменування Фортечний тупик), будинок 6/8, кв. 228, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
Ухвала суду від 30.10.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.
Також Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Державним підприємством "Бердичівське лісове господарство" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Горбиком Анатолієм Сергійовичем (покупець) укладений Договір купівлі-продажу № 143 від 16.07.2019 відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця наступну продукцію: лісоматеріали круглі дуб визначеного діаметру та розміру, ціна на умовах Франко-Нижній склад продавця в тому числі ПДВ.
Асортимент та ціна продукції, за якої продавець зобов'язується її передати покупцю в межах даного договору, зазначаються у видаткових документах, які після їх заповнення стають невід'ємними частинами даного договору. Загальна кількість продукції, яку продавець зобов'язується передати покупцеві згідно даного договору становить 300 куб м. Загальна сума договору складається з загальної суми всіх партій поставок здійснених протягом терміну дії цього договору (п. 1.2, 1.3 договору).
Згідно п. 3.1 договору для отримання продукції покупець зобов'язується провести попередню оплату протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку. Можлива оплата протягом 5 календарних днів з моменту отримання продукції.
Згідно п. 6.1 договору він набуває сили з моменту підписання і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи ДП "Бердичівське лісове господарство" було поставлено ФОП Горбику Анатолію Сергійовичу круглі лісоматеріали дуб загальною вартістю 65690,72 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною при перевезенні деревини автомобільним транспортом серії ЖТА № 223500 від 01.08.2019.
Відповідач частково оплатив вартість отриманої деревини, що підтверджується меморіальними ордерами: № 5 від 04.11.2019 на суму 20000,00 грн та № 33 від 27.11.2019 на суму 20000,00 грн. Загальна сума сплачених відповідачем коштів становить 40000,00 грн.
19.04.2021 ДП "Бердичівське лісове господарство" звернулось до відповідача з претензією № 14/953, в якій просило сплатити заборгованість за отриману за договором № 143 від 16.07.2019 продукцію у сумі 25690,72 грн.
Відповідач відповіді на претензію не надав, докази оплати заборгованості до матеріалів справи не долучив.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Положення частини 1 статті 180 ГК України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається зі змісту частини 1 статті 265 ГК України та частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договором передбачено, що товар має бути оплачений протягом 5 календарних днів з моменту отримання продукції (п. 3.1). Оскільки, товар був поставлений відповідачу 01.08.2019, оплата мала бути здійснена до 06.08.2019. Отже, прострочення відповідача на суму 65690,72 грн настало з 07.08.2019.
До матеріалів справи долучено докази оплати товару на суму 40000,00 грн, з чого вбачається існування заборгованості відповідача перед ДП "Бердичівське лісове господарство" у розмірі 25690,72 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 977 від 04.11.2022 вирішено припинити Державне підприємство "Бердичівське лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 44 від 16.12.2022 затверджено Положення про філію "Бердичівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Відповідно до пункту 5.7 Положення про філію директор філії укладає, змінює та розриває договори, контракти, угоди та інші правочини, у тому числі зовнішньоекономічні, від імені Підприємства (Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" - пункт 1.1.Положення про філію) (підпункт 5.7.7.), та має право представляти інтереси Підприємства в судах, в тому числі в судах загальної юрисдикції, в господарських та адміністративних судах (підпункт 5.7.8.).
16.12.2022 філія "Бердичівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною Випискою.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 126 від 12.01.2023 затверджено передавальний акт ДП "Бердичівське лісове господарство".
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Бердичівське лісове господарство" припинено з 12.01.2024.
Згідно Передавального акту від 11.01.2023, який затверджено наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 126 від 12.01.2023, до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" перейшла дебіторська заборгованість Фізичної особи-підприємця Горбика Анатолія Сергійовича перед ДП "Бердичівське лісове господарство".
Пунктом 2 частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Частиною 1 статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань правонаступником Державного підприємства "Бердичівське лісове господарство" є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Отже, позивач є правонаступником дебіторської заборгованості ДП "Бердичівське лісове господарство" у правовідносинах з Фізичною особою-підприємцем Горбиком Анатолієм Сергійовичем у розмірі підтвердженому долученими до матеріалів справи первинним документами - 25690,72 грн.
З зазначеного вище суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу, а отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у сумі 25690,72 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 7583,23 грн за період з 07.08.2019 по 06.02.2020, 3% річних у розмірі 3563,22 грн за період з 07.08.2019 по 16.10.2023, втрат від інфляції у розмірі 13700,68 грн за період з серпня 2019 по вересень 2023.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
У разі порушення строків оплати отриманої продукції, передбачених у п. 3.1 даного договору покупець сплачує продавцеві пеню за кожен день прострочення у розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виникнення зобов'язання, від вартості продукції, з якої допущено прострочення понад 30 днів покупець додатково сплачує продавцеві штраф у розмірі 10% вартості продукції, з якої допущено прострочення (п. 5.1 договору).
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов'язку та розміру пені в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 911/1189/19.
Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань та період для їх нарахування встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.
Зі змісту пункту 5.1. договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені та штрафу, строки та порядок їх нарахування.
Сторонами визначено строк дії договору до 31.12.2019. Тому позивач має право нараховувати пеню, яка визначена договором, тільки в межах строку дії такого договору, а після припинення договору у позивача відсутнє право на нарахування пені, зокрема і тому, що нормативними актами ставка пені не визначена у правовідносинах, які склались між сторонами.
Суд здійснив перерахунок пені за період з 07.08.2019 (початок прострочення з боку відповідача) по 31.12.2019 (строк дії договору) з урахуванням сум і дат здійснених відповідачем часткових оплат. Згідно перерахунку суду з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 6906,57 грн.
Судом також встановлено, що прострочення відповідача на суму 25690,72 грн тривало більше 30 днів, а тому обгрунтованим є стягнення штрафу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, в сумі 2569,07 грн.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції за загальний період з серпня 2019 по вересень 2023, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму втрат від інфляції у розмірі 13700,68 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Суд перевірив розрахунок 3% річних за період з 07.08.2019 по 16.10.2023 (з урахуванням дат та сум часткових оплат), здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. З відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 3563,22 грн.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений належним чином ухвалою суду про відкриття провадження у справі.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись статями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Горбика Анатолія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код 44768034) суму основного боргу у розмірі 25690 (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн 72 коп. втрати від інфляції у розмірі 13700 (тринадцять тисяч сімсот) грн 68 коп., 3% річних у розмірі 3563 (три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн 22 коп., штраф у розмірі 2569 (дві тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 07 коп., пеню у розмірі 6906 (шість тисяч дев'ятсот шість) грн 57 коп., судовий збір у розмірі 2649 (дві тисячі шістсот сорок дев'ять) грн 80 коп.
3. В частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 676,66 грн - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко