Дата документу 25.01.2024Справа № 643/3888/19
Провадження № 2/554/690/2024
25 січня 2024 року м. Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого - судді Черняєвої Т.М.,
за участі секретаря - Діменко А.І.,
представника позивача - адвоката Пономаренка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну у режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Державного Реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного Реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В., АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обгрунтувала тим, що 16.06.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір №805/13/26/6-971, зареєстрований в реєстрі за №2238, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк» належну їй на праві власності двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний Іпотечний договір було укладено для забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредиту №805/16/21-1/6-288 від 16.06.2006 року, укладеного відповідно між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк». Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 29 000,00 дол. США.
Таким чином, між позивачем та Банком склались правовідносини, в яких позивач є споживачем фінансових послуг, наданих Банком.
На виконання своїх кредитних зобов'язань. Позивач, відповідно до Кредитного договору, протягом восьми років виплачувала банку тіло кредиту та суму процентів за користування кредитом.
Проте, внаслідок всесвітньої економічної кризи та стрімкого зростанням курсу долара по відношенню до гривні, позивач втратила можливість сплачувати вартість кредиту за збільшеним валютним курсом.
06.03.2019 р. ОСОБА_1 було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що АТ «Укрсоцбанк» звернулось до державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни та провело державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Державним реєстратором Литвиненко Л.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №45602827 від 19.02.2019 р., згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру ОСОБА_1 за АТ «Укрсоцбанк».
Так, відповідно до інформаційної довідки №158688533 від 06.03.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вбачається, що підставою виникнення права власності за АТ «Укрсоцбанк» є вищевказаний Іпотечний договір №805/13/26/6-971, виданий 16.06.2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., зареєстрований в реєстрі за №2238.
Позивач категорично не погоджується з діями державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації та по прийняттю рішення про реєстрацію права власності на її квартиру, вважає, що реєстрація права власності відбулась з порушенням вимог законодавства та встановлених правил і процедур.
Так, до заяви про державну реєстрацію прав подану AT «Укрсоцбанк» до державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. не було додано копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги, адже вказаний документ іпотекодавець ніколи не отримувала.
Здійснюючи реєстраційні дії, державний реєстратор Литвиненко В.В. порушив порядок їх вчинення, провівши державну реєстрацію права власності AT «Укрсоцбанк» на Квартиру за відсутності необхідних правових підстав, а саме не пересвідчився про отримання Іпотекодавцем (Заявником) письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, як цього вимагає законодавство.
Отже, державна реєстрація за AT «Укрсоцбанк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за неподання для цього документів, передбачених Законом № 834-VIII та Порядком, проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 10, 18 Закону № 834-УІІІ та п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №45602827 від 19.02.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Московського районного суду м.Харкова від 22.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 03.04.2019 року задоволено заяву позивачки та накладено арешт на квартиру загальною площею 48,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07.08.2019 року апеляційну скаргу АТ “Укрсоцбанк” залишено без задоволення, ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 03.04.2019 року залишено без змін.
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 23.01.2020 року відмовлено у задоволенні заяви АТ “Альфа банк” про зустрічне забезпечення позову.
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 31.01.2020 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача АТ “Укрсоцбанк” - АТ “Альфа-банк”.
29.04.2020 року до суду надійшов відзив АТ “Альфа-банк” на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнали з наступних підстав.
Позивача належним чином було повідомлено 06.09.2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки та надано 30-денний строк на погашення заборгованості, і тільки після спливу цього строку здійснено перереєстрацію нерухомості.
Посилання позивачки на те, що для звернення стягнення предмету іпотеки потрібен окремий договір ні на чому не грунтується та нічим не передбачено, а визначено Законом України “Про іпотеку”.
Зауважили, що на вказані правовідносини не поширюється мораторій на позасудову перереєстрацію за АТ “Альфа-банк”, оскільки у іпотечному договорі від 03.10.2007 року, укладеному між банком та позивачем, сторони обумовили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в одних із способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов?язань у порядку, встановленому ст.37 Закону України “Про іпотеку”.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м.Харкова на Октябрський районний суд м.Полтави.
Ухвалою судді Октябрського районного суду м.Полтави від 31.01.2024 року справу прийнято до провадження та постановлено проводити розгляд у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.05.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 13.12.2023 року замінено неналежного відповідача АТ “Альфа-банк” на належного відповідача - ПАТ “Сенс Банк”.
У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Представник ПАТ “Сенс Банк” у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з?явилася, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час судового розгляду.
Відповідач Державний реєстратор Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. у судове засідання не з?явилася, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час судового розгляду за останнім відомим місцем проживання, не повідомила про причину неявки.
Суд, заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 16.06.2006 року між АКБ СР “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №805/13/26/6-971. Предметом договору є двокімнатна квартира площею 48,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №158752311 від 06.03.2019 року. Також, укладено додатковий договір №1 до іпотечного договору №805/13/26/6-971 від 16.06.2006 року.
16.06.2006 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про обтяження №30364252 щодо заборони на нерухоме майно на підставі іпотечного договору від 16.06.2006 року, що підтверджується інформацією з реєстру №158752311 від 06.03.2019 року.
У квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 06.03.2019 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №158688533 від 06.03.2019 року, квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить АТ “Укрсоцбанк” з 14.02.2019 року. Підстава виникнення права власності: іпотечний договір №805/13/26/6-971, серія та номер: 2238, виданий 16.06.2006 року, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кошель Т.В.; додатковий договір №1 до іпотечного договору №805/13/26/6-971 від 16.06.2006 року, реєстр №2238, серія та номер: 2245, виданий 16.06.2006 року, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кошель Т.В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45602827 від 19.02.2019 року ОСОБА_3 , Красноградська районна державна адміністрація Харківської області.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 06.10.2016 року у справі №643/7723/16-ц, частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту №805/16/21-1/6-288 від 16.06.2006 року у сумі 572236 грн. 94 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - двокімнатну квартиру загальною площею 48.4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.06.2006року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В., за реєстровим №2235 та 16.06.2006року в Державному реєстрі правочинів за №1374425, право власності зареєстроване згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10958802, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 16.06.2006року, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Рішення суду не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судові витрати в розмірі 8583 грн. 55 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11.01.2017 року у справі №643/7723/16-ц апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилено, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2019 року у справі №643/7723/16-ц касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк», яка підписана представником Трегуб О.А., залишено без задоволення, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року в оскарженій частині залишено без змін.
Також встановлено, що 06.09.2018 року за вих.№303-805/16/21-1/6-288 ОСОБА_1 АТ “Укрсоцбанк” направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобовязанням.
У силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що Державна реєстрація прав є обов'язковою.
Частиною 1 статті 4 вказаного закону встановлено, що державній реєстрації речових прав підлягають: державній реєстрації прав підлягають: право власності; речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить: у тому числі проведення державної реєстрації прав. .
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є: громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; нотаріус; державний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 834-VIII, в редакції, яка діяла станом на 19.02.2019 року) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав: 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду/ заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Пунктами 1,2 частини третьої статті 10 Закону № 834-VIII визначено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 22 Закону №834-VIII).
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Приписами пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N? 1127 (далі - Порядок в редакції, яка діяла станом на 19.02.2019 року) передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі: 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Таким чином, пунктом 61 Порядку визначений перелік обов?язкових документів, що підлягають подачі у разі проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку про те, що обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки в разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання такої вимоги, а не лише факт спрямування її на адресу іпотекодавця та боржника. Таким чином, іпотекодержатель має довести не тільки факт надіслання, а також й отримання вимоги. А отже, AT «Укрсоцбанк», при подачі заяви про реєстрацію права власності серед необхідного комплекту документів повинно було разом із засвідченою копією вимоги про усунення порушень надати державному реєстратору також докази направлення та отримання такої вимоги боржником (іпотекодавцем).
До заяви про державну реєстрацію прав подану AT «Укрсоцбанк» до державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни не було додано копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги.
Здійснюючи реєстраційні дії, державний реєстратор Литвиненко В.В. порушив порядок їх вчинення, провівши державну реєстрацію права власності AT «Укрсоцбанк» на Квартиру за відсутності необхідних правових підстав, а саме не пересвідчився про отримання Іпотекодавцем (Заявником) письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, як цього вимагає законодавство.
У відповідності до пункту 3 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бзтги відмовлено у разі, якщо поданні документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Із заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій №32601483 від 09.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 09.02.2019 року звернулась до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з заявою про накладання заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного об'єкту нерухомого майна, квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заява була розглянута в термін 1 день - 10.02.2019 року. Отже заборона відчуження була чинна станом на 19.02.2019 року.
У відповідності до пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства. Державний реєстратор у разі наявності у нього паперових носіїв інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.
У частині 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема наявність обтяжень прав на нерухоме майно.
У пункті 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначається, що обтяження це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
У відповідності до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. У державній реєстрації прав та їх обтяжень відмовляється, якщо наявне зареєстроване обтяження речових прав на нерухоме майно.
Зокрема, Верховний суд України в Постанові від 11.11.2014 у справі № 21-357а14, Постанові від 19.05.2015 у справі № 21-121а15, Постанові від 20.10.2015 у справі №826/6017/13-а, Постанові від 09.02.2016 у справі № 21-5797а15 притримується висновків, що наявність арешту (обтяження) є перешкодою для здійснення реєстраційних дій, доки воно не буде знято.
У відповідності до пункту 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У відповідності до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Таким чином, зазначена норма права не передбачає виключень, для проведення реєстрації права власності при наявних обтяженнях (арештах), а стосується виключно заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки та інших речових прав, арешт (заборона вчинення дій) майна має іншу правову природу.
Згідно п. 4.5. Договору іпотеки, сторони досягли згоди про те, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», в редакції яка діяла на момент укладення Договору іпотеки від 16.06.2006 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції яка діяла на момент укладення Договору іпотеки від 16.06.2006 року, Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.
Позивачка стверджує, що ніякого окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя вона не укладала з жодною особою. Саме тому у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації прав на квартиру за іншою особою.
Отже, згоду ОСОБА_1 на відчуження спірної квартири не надавала, а сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
Одним із способів звернення-стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність“ за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідно до правової позиції, викладеної у висновку Великої Палати Верхового Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (надалі - ЗУ «Про мораторій»), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово Стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний закон не зупиняє дії нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, проте є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Аналогічну правову позицію зазначено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року по справі № 6-9цс15, врахування якої при здійсненні правосуддя є обов'язковим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц вказала: «Стаття 33 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання».
Отже, усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення. що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, яка забороняє примусового стягнення (відчудження без згоди власника) іпотечного майна.
Беззаперечне підтвердження цього твердження дає також правовий висновок постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц: «Аналіз наведених положень статей 17, 33. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок,! про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. 3 Закону про мораторій). Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 (реєстрація права власності на предмет іпотеки) і ст. 38 (продаж предмету іпотеки саме в позасудовому порядку) перехід права власності на предмет іпотеки (його відчуження) відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цих способів не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування таких позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки на час діє мораторію є незаконним (протиправним).
Однозначну позицію щодо вказаного вище висловлював Вищий адміністративний суд України, який, наприклад, в ухвалі від 29.03.17р. № К/800/52587/15 вказав: «Спростовується твердження нотаріуса, що оскільки позивач добровільно підписав іпотечне застереження, то Закон «Про мораторій» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя. Зазначено, що з такими доводами колегія суддів не погоджується. Навпаки, ВАСУ наголосив, що Закон «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет Іпотеки. Підписавши Іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які мав право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією Іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону «Про мораторій» право Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржника. У свою чергу, Закон «Про мораторій» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження».
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №465/1310/17.
З викладеного вбачається, що відбулося звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки - квартиру Позивача, шляхом визнання права власності на неї за іпотекодержателем - АТ «Укрсоцбанк», без згоди власника - ОСОБА_1 .
Іпотечна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті; загальна площа становить 48,40 кв. метрів та не перевищує 140 кв. метрів; використовується як місце постійного проживання позичальника; є єдиним житлом позичальника, будь-якого іншого нерухомого житлового майна у власності позичальника не знаходиться, доказом чого є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо суб'єкта №158752311 від 06.03.2019 року.
При здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» державний реєстратор наведену обставину не врахував, що призвело до вчинення реєстраційних дій з порушенням закону.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (така правова позиція висловлена постановами Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (що також підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
Зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з АТ «Сенс Банк».
Таким чином, позовна вимога про про визнання протиправним та скасування рішення не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем.
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного Реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення необхідно відмовити.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відмовити у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора.
Розподіл судових витрат здійснити, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, стягнувши із відповідача АТ “Сенс Банк” на користь позивачки сплачений нею судовий збір у сумі 768,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного Реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Людмили Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №45602827 від 19.02.2019 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством “Укрсоцбанк” (код ЄДРПОУ 00039019).
Стягнути із Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 02.02.2024 року.
Суддя Т.М.Черняєва