вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" січня 2024 р. Справа№ 910/7464/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідачів: 1. Неведомський В.О. (в залі суду);
2. не з'явився;
при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023, повний текст рішення складено 11.09.2023
у справі № 910/7464/23 (суддя Балац С.В.)
за позовом: ОСОБА_1
до 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНВІЛЬ СЕРВІС";
2. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГРІНВІЛЬ ПАРК КИЇВ"
про визнання недійсним договору та зобов'язання привести договір у відповідність до типового договору
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНВІЛЬ СЕРВІС" (далі - перший відповідач) та об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГРІНВІЛЬ ПАРК КИЇВ" (далі - другий відповідач) про визнання недійсним договору та зобов'язання привести договір у відповідність до типового договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24.12.2021 № ГС-7 суперечить положенням частини 1 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, що враховуючи приписи статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
Також позивачем заявлена вимога про зобов'язання привести оспорюваний договір у відповідність до типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою КМУ від 05.09.2018 № 712.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.Рішення мотивоване тим, що підсумовуючи викладені вище фактичні обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, оскільки позивач має здійснювати управління діяльністю ОСББ шляхом ініціювання/прийняття участі в загальних зборах та винесення на голосування тих питань, які вважає необхідними. В той же час, у разі незгоди позивача з прийнятими рішеннями, останній не позбавлений права на їх оскарження в судовому порядку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 скасувати; постановити нове рішення про задоволення позову та визнати недійсним договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком в частині; зобов'язати Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГРІНВІЛЬ ПАРК КИЇВ" привести Договір № Гс-7 від 24.12.2021 у відповідність до Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком затверджено постановою КМУ № 712 від 05.09.2018; здійснити розподіл судових витрат.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, оскаржуваний договір не відповідає вимогам нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері надання послуг з управління багатоквартирним будинком терміном на 7 років не відповідає вимогам закону, з огляду на наступне:
- згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір з надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається строком на один рік;
- згідно із ч. 6 ст.11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", договір з управителем укладається строком на один рік;
- згідно із п. 30 Типового договору: "цей договір набирає чинності з ___ та укладається строком на один рік";
- внаслідок невідповідності даної умови змісту Типового договору, дана умова є такою, що порушує публічний порядок та передбачена відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
- даний пункт договору № ГС-7 є несправедливою умовою в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є проявом нечесної підприємницької практики в розумінні ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки дана умова прямо суперечить вимогам Закону та впливає на права споживача в контексті свободу вибору контрагента.
Скаржник вказує на те, що умова п. 8.7.3 договору про те, що у разі дострокового розірвання договору за ініціативою ОСББ, ОСББ сплачує УК штраф, що дорівнює 100% ціни послуги з управління за 3 роки з площі усіх квартир та нежитлових приміщень, не відповідає вимогам закону, як не відповідає умовам закону умова п. 5.1 договору про те, що ціна послуги з управління будинком не включає: витрати на освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів, підвальних приміщень та відкачування води, те, УК має право в односторонньому порядку, без згоди ОСББ переглядати перелік робіт і послуг, що входять до складу послуги з управління будинком.
Також на думку скаржника, умова п. 7.3 договору суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ч. 1 ст. 11 Закону України "Про Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", ч. 1 ст. 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", п. 2 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а також не відповідає змісту типового договору.
Скаржник зазначає про те, що відповідачами обмежено права співвласників та виключено пункт за змістом якого співвласники мають право за вимогою отримувати від УК інформацію про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території, а п 4.1.6 договору передбачено, що УК може без згоди співвласників залучати на договірних засадах та укладати договори з іншими юридичним особами та суб'єктами підприємницької діяльності до надання послуг, передбачених договором; виключено пункт за змістом якого УК на вимогу співвласника зобов'язана інформувати його про фактичні витрати та виконані роботи з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.
Оспорюваний договір не відповідає типовому договору, а отже відповідачі не дотримались вимог щодо відповідності інтересам держави і суспільства, діяли на шкоду конституційним правам та свободам позивача; договір ГС-7 таким чином порушує публічний порядок.
Оспорювані умови договору безпосередньо порушують права позивача, а позивач є заінтересованою особою, за позовом якої договір може бути визнано недійсним, натомість судом першої інстанції, на думку скаржника, без жодної мотивації та без жодного посилання на норми права, зазначено, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права та не вказав позивачу на жоден інший спосіб судового захисту, який вважає належним та ефективним за існуючих обставин.
Так, на думку скаржника, суд першої інстанції не врахував та не надав жодних мотивів відступу від наступних позицій Верховного Суду, наведених у позовній заяві.
Також скаржник не погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у даній справі про залишення без руху та зобов'язання сплатити судовий збір у сумі 5 368,00 грн, оскільки у даній справі позов є спрямованим на захист прав споживача (позивач звертається до суду, як споживач житлової послуги та оспорює умови договору про надання йому даної послуги), керуючись п. 5, 6, 12 ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 19, 22 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та вважає, що судовий збір у сумі 5 368,00 грн підлягає поверненню.
Скаржник у апеляційній скарзі вказав на те, що очікувані судові витрати позивача у апеляційній інстанції складуть 80 000,00 грн; судові витрати позивача в суді першої інстанції склали 155 368,00 грн (5 368,00 грн судовий збір); відповідні докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду за наслідком розгляду апеляційної скарги.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, клопотання першого та другого відповідачів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що 24.12.2021 проведено Загальні збори ОСББ "Грінвіль Парк Київ", на яких, зокрема, затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком разом із додатками - кошторисом, Правилами проживання, тощо, а позивач лише 11.01.2022 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 у житловому будинку, тобто позивач набувши права власності на квартиру у будинку, став співвласником, членом об'єднання, зобов'язаний виконувати рішення прийняті об'єднанням.
Безпосередньо при набутті позивачем статусу співвласника, останньому було в повній мірі доведено, щодо створення у будинку ОСББ, призначення у будинку Управителя, встановлення тарифу на послуги з управління будинком, текст укладеного договору з управління з усіма додатками до нього, тест оскаржуваного договору з усіма додатками є доступним для усіх споживачів у будинку, копія його примірнику розміщено на стендах та ресепшені в холі будинку, будь-яких доказів щодо ненадання чи обмеження позивача в ознайомленні з текстом договору та його умовами, як матеріали апеляційної скарги не містять.
Перший відповідач звертає увагу на те, що позивач у поданій позовній заяві не вказав в чому саме полягає зокрема, порушення його прав та інтересів як кінцевого споживача, так і усіх інших співвласників у будинку взагалі, матеріали позовної заяви не містять таких обґрунтувань, доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на його особистому переконанні, припущеннях щодо допущених нібито порушень. Сама по собі невідповідність певних умов договору, встановленій КМУ формі типового договору, не може мати наслідком недійсність таких умов. Як в наведеній позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивачем не обґрунтовано та не доведено яким саме чином, певні не відповідні типовій формі умови договору підпадають під ознаки визнання недійсними через вимоги ст. 203 ЦК України, більш того, позивач не обґрунтовує яким чином невідповідні на його думку типовим умовам умови договору порушують його права та інтереси як споживача, який з моменту набуття права власності на квартиру, споживає без зауважень послуги за договором.
Позивач не обґрунтовує свої посилання на ч. 1 ст. 203, ст. 228 ЦК України, як на підставу визнання умов договору недійсними, просто застосовуючи відому позивачу норму без жодного обґрунтування її застосування до існуючих правовідносин.
Перший відповідач вважає, що укладення договору цілком та повністю відповідало дійсній волі та намірам його сторін - першого та другого відповідача, здійснювалось на підставі прийнятого Загальними зборами ОСББ рішення, було направлено на досягнення реальний наслідків - забезпечення управління та експлуатації будинком, реалізація умов договору забезпечується виконанням як споживачами, від імені яких виступає другий відповідач, так і управителем в особі першого відповідача його умов, не протирічить жодним законодавчим вимогам чи принципам, що стосуються подібних правовідносин, у зв'язку із чим умови спірного договору не підлягають визнанню недійсними.
На думку першого відповідача, поданий другим відповідачем відзив, фактично не містить жодних обґрунтувань та пояснень стосовно предмету та підстав позову, не містить доведення нібито недійсності умов діючого між першим відповідачем та другим відповідачем договору, не відповідає процесуальним вимогам передбаченим ст. 165 ГПК України, а отже не міг лягти в основу винесеного судом рішення.
Так, у постанові Верховного Суду від 18.04.20218 у справі № 922/1590/17, визначено, що в судовому порядку може бути розглянуте лише питання щодо правомірності чи неправомірності рішення загальних зборів учасників, а суд не може підміняти орган (загальні збори) товариства та приймати рішення, які належать до виключної компетенції загальних зборів. Внаслідок прийняття судом такого він діятиме не як "суд, встановлений законом", а як відповідний орган товариства, що суперечить чинному законодавству. Безумовний судовий контроль за відносинами, що складаються в корпорації, в тому числі за відносинами корпоративного управління, порушує принципи самоорганізації та саморегулювання господарської діяльності. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників) може вирішувати відповідні питання.
Перший відповідач зазначає про те, що за весь період споживання надаваних послуг, позивач у встановленому порядку з претензіями щодо обсягу та наданих йому послуг до управителя не звертався, у зв'язку із чим, надані послуги вважаються прийнятими та спожитими позивачем без зауважень, тобто, на думку першого відповідача, дійсною метою подання позову є намагання уникнення відповідальності за допущене порушення грошового зобов'язання.
Також перший відповідач вказує на те, що заявлені скаржником понесені в суді першої інстанції витрати на правничу допомогу є безпідставними та необґрунтованими, жодних доказів понесення таких витрат в суді першої інстанції скаржником не надано як на даній стадії розгляду справи, так і на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, більш того, зазначений скаржником орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, не є співмірним з предметом та підставами позову та з огляду на беззмістовність, надуманість та бездоказовість поданої апеляційної скарги не може бути задоволений, натомість зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, яку очікує понести відповідач складає 20 000,00 грн, що остаточно визначається на підставі укладених між сторонами додаткових угод та актів наданих послуг.
15.12.2023 перший відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 без змін, стягнути з позивача на користь першого відповідача понесені останнім судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
27.12.2023 від другого відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі другого відповідача та врахувати те, що судом в оскаржуваному рішенні невірно зазначено, що другий відповідач подав відзив, яким відхилив позов, що дійсності не відповідає, оскільки правління ОСББ "Грінвіль Парк Київ" дізнавшись про існування даної судової справи, ознайомилось зі змістом позовної заяви та за наслідком аналізу спірного договору виявило, що дійсно має місце невідповідність його окремих положень вимогам закону та вважає обґрунтованою правову позицію позивача у викладеній частині.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7464/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/7464/23 залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 8 052,00 грн.;
17.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано квитанцію № 1688-9039-6115-1539 від 17.10.2023, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 8 052,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23. Призначено справу № 910/7464/23 до розгляду у судовому засіданні 28.11.2023.
27.11.2023 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про залишення без розгляду відзиву ТОВ "Грінвіль Сервіс", оскільки всупереч вимогам процесуального Закону, відповідач у відзиві не зазначив відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету, а також ігнорує власний обов'язок зареєструвати електронний кабінет (скріншот з підсистеми Електронний суд додається).
28.11.2023 від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 оголошено перерву у розгляді справи № 910/7464/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 до 23.01.2024.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 22.01.2024, для розгляду справи № 910/7464/23 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 прийнято справу № 910/7464/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміну складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/7464/23 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представники позивача та другого відповідача у судове засідання не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Представник першого відповідача у судовому засіданні 23.01.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між першим відповідачем, як управителем, та другим відповідачем, як співвласниками/ОСББ, укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24.12.2021 № ГС-7 (далі - Договір/освоюваний правочин), відповідно до предмету якого перший відповідач зобов'язується надавати другому відповідачу послугу з управління багатоквартирним будинком (далі - послуга з управління), що розташований за адресою: 04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 19 (далі - будинок), а другий відповідач зобов'язується оплачувати першому відповідачу послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього Договору (п. 2.1 Договору), відповідно до якого сторонами погоджено, що перший відповідач має право:
- без погодження з другим відповідачем залучати договірних засадах та укладати договори з іншими юридичними особами та суб'єктами підприємницької діяльності до надання послуг, для виконання своїх обов'язків передбачених цим Договором, будь-яких третіх осіб. При цьому, виконавець несе перед користувачем відповідальність за якість наданих послуг (п. 4.1.6);
- укладати договори оренди, договори по встановленню сервітутів, договори щодо надання в тимчасове платне користування спільного майна Будинку для розміщення телекомунікаційного обладнання, рекламних конструкцій, рекламо носіїв у ліфтах тощо та визначати умови відповідних договорів, зокрема, в частині встановлення плати для операторів, інтернет-провайдерів, за розміщення рекламних конструкцій усіх типів та видів, рекламних вивісок на фасаді будинку та на його прибудинковій території (п. 4.1.9);
Умовами пункту 5.1 договору сторонами погоджено, що ціна послуги з управління (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) становить 33,83 грн (в тому числі ПДВ, якщо відповідач-1 є його платником) на місяць за 1 кв. м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає:
- витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) в розмірі 28,83 грн відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку № 5 до цього договору;
- винагороду першого відповідача в розмірі 5,00 грн на місяць;
Платежі здійснюються в безготівковій та готівковій формі.
Крім того, сторонами погоджено, що першому відповідачу надається право переглядати в межах діючого кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території перелік робіт та послуг, що входять до складу послуги з управління будинком та його прибудинковою територією (житлова послуга) у разі відсутності рішення другий відповідача про затвердження нового кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території, сформованого у зв'язку із підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, цін на витратні матеріали тощо.
Перший відповідач має право своїм рішенням затверджувати зміни у видатках окремих статей (окрім винагороди першого відповідачав) кошторису витрат на утримання будинку та його прибудинкової території, сформованого у зв'язку із підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, цін на витратні матеріали тощо.
Згідно із п. 7.3 договору, кожен із співвласників повідомляє першому відповідачу інформацію, пов'язану з виконанням цього договору, в один з таких способів на власний вибір, якщо інше не передбачено окремими положеннями цього договору або законодавством, а саме шляхом письмового звернення (особистого звернення, надсилання поштового відправлення) або електронного звернення на офіційну електронну адресу першого відповідача.
Відповідно до пункту 8.7.3 договору, у разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи другого відповідача, другий відповідач сплачує першому відповідачу штраф, що дорівнює 100 (ста) відсоткам ціни послуги з управління будинком за 3 (три) роки з площі всіх квартир та нежитлових приміщень будинку.
Умовами пункту 11.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з 24.12.2021 та укладається строком на 7 (сім) років.
Позивач зазначає, що окремі положення оспорюваного правочину суперечать приписам частині 3 статті 8, частині 3 статті 10, частині 1 статті 15, частині 1 статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", частині 2 статті 10, частинам 1, 6 статті 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", частині 1 статті 13, частині 3 статті 26 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", статтям 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", частини 1 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, що враховуючи приписи статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання таких положень оспорюваного правочину недійсними.
Також позивач зазначає, що окремі положення оспорюваного правочину суперечать змісту Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою КМУ від 05.09.2018 № 712.
Враховуючи викладені обставини позивач звернувся до господарського суду з вимогами про:
- визнання недійсним оспорюваного правочину в частині пунктів: 4.1.6, 4.1.9, 5.1, 7.3, 8.7.3, та 11.1;
- зобов'язання відповідачів привести оспорюваний правочин у відповідність до типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою КМУ від 05.09.2018 № 712.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 Цивільного кодексу України.
За змістом частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Частинами 1-3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
Отже правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Так, ОСББ (другий відповідач) створене відповідно до установчих зборів, затверджених протоколом від 06.12.2021 № 1.
Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 у будинку на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.2022, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мацолою Д.В., зареєстрованого в реєстрі за № 18.
Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон), зокрема, встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Представник співвласника - фізична або юридична особа, яка на підставі договору або закону має право представляти інтереси співвласника.
Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Відтак, позивач є співвласником будинку з 11.01.2022.
Приписами статті 10 Закону, зокрема, визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Статтею 12 Закону передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління.
За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний правочин укладено між відповідачами на підставі рішення загальних зборів ОСББ, затверджених протоколом від 24.12.2021 № 2 (далі - Рішення загальних зборів), відповідно до яких, зокрема:
- обрано управителем будинку - першого відповідача;
- затверджено тариф на послуги з управління;
- затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.
Враховуючи дату створення ОСББ (06.12.2021), дату набуття позивачем права бути співвласником будинку (11.01.2022) та дату проведення та прийняття Рішення загальних зборів (24.12.2021), позивач не міг бути залучений до реалізації прав ОСББ при прийнятті Рішення загальних зборів, оскільки станом на дату прийняття такого рішення не набув прав та обов'язків власника нерухомого майна у будинку.
Положеннями частини 11 статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що рішення зборів співвласників є обов'язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.
Таким чином, Рішення загальних зборів є обов'язковим і для позивача.
Статтею 13 Закону, зокрема, передбачено, що спори щодо змісту конкретного договору вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку.
Абзацом 11 частини 9 статті 10 Закону визначено, що до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації.
Натомість у матеріалах справи відсутні докази оспорювання позивачем рішення загальних зборів, як і звернення позивача до другого відповідача з пропозиціями про внесення змін до оспорюваного правочину шляхом скликання загальних зборів.
У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 19.10.2022 у справі №910/14224/20).
Враховуючи викладене та обставини справи, враховуючи також те, що позивач має здійснювати управління діяльністю ОСББ шляхом ініціювання/прийняття участі в загальних зборах та винесення на голосування тих питань, які вважає необхідними, те, що у разі незгоди з прийнятими рішеннями, позивач не позбавлений права на їх оскарження в судовому порядку, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Однак, як вже зазначалось, позивачем не надано доказів звернення до другого відповідача з метою оспорення рішення загальних зборів, на підставі якого вчинено оспорюваний правочин, чи пропозицій про внесення змін до такого правочину.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на відсутність доказів звернення до другого відповідача з метою оспорення рішення загальних зборів, на підставі якого вчинено оспорюваний правочин, чи пропозицій про внесення змін до такого правочину, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23, відсутні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Права споживачів житлово-комунальних послуг визначені у ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Кожний мешканець будинку є споживачем житлово-комунальних послуг.
Їх основний перелік є вичерпним і чітко визначеним у Законі України «Про житлово-комунальні послуги», що введено в дію у травні 2019 року ( далі - Закон).
За новим розподілом до комунальних належать: послуги з постачання та розподілу природного газу, електричної та теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, поводження з побутовими відходами, до житлових - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Однак, як вбачається із позовної заяви, позивач не оскаржує надані комунальні чи житлові послуги, тобто предметом спору не є захист прав споживачів, тому, в даному випадку позивач зобов'язаний сплачувати судовий збір.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23, відсутні.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/7464/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/7464/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови підписано 01.02.2024.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич