26 січня 2024 року м. Київ № 640/5173/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом Громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби
в м. Києві та Київській області
третя особа Служба безпеки України
про скасування рішення,-
І. Зміст позовних вимог.
Громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Служби безпеки України, в якому просить скасувати рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію від 04.06.2018.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним ніколи не порушувалось законодавство України, подано повний пакет документів для надання дозволу на імміграцію. Проте, відповідач спірним рішенням відмовив у наданні дозволу на імміграцію.
Третьою особою у поясненнях на позовну заяву зазначено про здійснення виїзду за адресою АДРЕСА_1 з метою встановлення фактичного проживання позивача. Захід здійснено у зв'язку з масовою повторністю зазначеної адреси в анкетах іноземців. В результаті виїзду з'ясовано, що позивач за вказаною адресою не проживає. В ході опитування сусіди повідомили, що за вказаною адресою проживає молодий хлопець на ім'я ОСОБА_2 , ніяких іноземців не бачили. За результатами виїзду складено довідку та проінформовано Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві про наявність інформації, яка може слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу.
З огляду на викладене, третя особа вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що спірне рішення прийняте з додержанням вимог законодавства у зв'язку з тим, що іноземцями та особами без громадянства свідомо надаються в заявах та доданих документах неправдиві відомості, що відповідно до статті 10 Закону унеможливлює отримання ними дозволів на імміграцію.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не надано роз'яснень стосовно підстави для відмови йому у наданні дозволу на імміграцію та зазначено, що під час здійснення СБУ перевірочних заходів він міг бути відсутнім за адресою проживання. Крім того, позивач зауважив про відсутність у законодавстві такого визначення як адреса масової реєстрації як і відсутні вимоги щодо кількості осіб, які можуть бути зареєстровані за однією адресою.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.
16.04.2019 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019 позивачу поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Службу безпеки України.
16.05.2019 року представником Служби безпеки України подано пояснення щодо позову.
22.06.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
07.06.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
03.01.2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/5173/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач є громадянином Ісламської Республіки Іран та посвідчений паспортом № НОМЕР_1 , виданим 22.07.2014, дійсним до 22.07.2019.
Заявою від 06.10.2017 позивач звернувся до органу державної міграційної служби про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що його дружина є іммігранткою та проживає в Україні (м. Київ).
До заяви додано посвідчену приватним нотаріусом заяву гр. ОСОБА_3 , який діє від імені гр. ОСОБА_4 , від 06.10.2017 про надання згоди на проживання та реєстрацію місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 .
Листом СБУ від 20.10.2017 №03/5428, адресованим Дарницькому РВ ГУ ДМС України в м. Києві, повідомлено, що в Головному управлінні наявна інформація, яка може слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» позивачу, а саме: вжитими перевірочними заходами встановлено, що вказана особа за адресою АДРЕСА_1 не проживає. Повідомлено, що означена адреса є місцем масової реєстрації іноземців.
За наслідками розгляду матеріалів клопотання позивача про надання йому дозволу на імміграцію в Україну складено висновок, яким рекомендовано відмовити у наданні дозволу на імміграцію позивачу у зв'язку з тим, що ним при поданні клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надано неправдиві відомості з метою легалізації на території України та отримання відповідних документів.
Рішенням Головного управління в місті Києві ДМС України від 04.06.2018 №6/143248 позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в України на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі також - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III(далі також - Закон №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В розумінні положень статті 1 Закону №2491-IІI, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 зазначеного Закону).
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини другої статті 4 Закону №2491-III).
Згідно зі статтею 6 Закону України №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України №2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (пункт 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі також - Порядок № 1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Разом з тим, Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Пунктом 11 Порядку № 1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України №2491-III, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Таким чином, Законом №2491-III та Порядком № 1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 10 Закону №2491-III визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно матеріалів справи, відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси майбутньої реєстрації та проживання позивача (пункт 4 частина перша статті 10 Закону №2491-III).
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстави, передбаченої пунктом 4 частиною першою статті 10 Закону України №2491-III, для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стала інформація, надана Служби Безпеки України №93/1 від 27.10.2017 року, яким повідомлено Державну міграційну службу України що місце реєстрації позивача є адресою масової реєстрації іноземців. Таким чином, іноземці та особи без громадянства надають свідомо неправдиві відомості, що унеможливлює отримання ними дозволів на імміграцію.
Внаслідок цього, відповідач дійшов висновку, що у заяві про надання дозволу на імміграцію заявника позивачем зазначено свідомо неправдиві відомості про місце проживання в Україні.
Суд звертає увагу, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Водночас, на підтвердження факту проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 позивачем до органів міграційної служби було надано посвідчену приватним нотаріусом заяву гр. ОСОБА_3 , який діє від імені гр. ОСОБА_4 , від 06.10.2017 про надання згоди на проживання та реєстрацію місця проживання позивача за означеною адресою.
У свою чергу за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Також суд зазначає, що інформація, надана СБУ, не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ, а носить рекомендаційний характер, а відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.
У той же час, логічний висновок відповідача, у спірному рішенні про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, зведений із загального до конкретного, оскільки СБУ зробив загальний висновок щодо певної кількості осіб, відповідач застосував його до позивача, у той час, як акти індивідуальної дії, яким є спірне рішення, за визначенням є індивідуальним і повинно ґрунтуватись на індивідуальних фактах, що досліджуються щодо кожної особи окремо.
Також суд звертає увагу, що пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону № 2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.
Проте, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним вчинено будь-які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Отже відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені ст. 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу необґрунтованим, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню як такі, що підтверджені документально та нормативно.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління в місті Києві Державної міграційної служби України від 04.06.2018 №6/143248 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Стягнути на користь Громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот сорок вісім) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.