Справа № 560/18797/23
Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
31 січня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В жовтні 2023 року позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
1. Визнати протиправним Розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 для призначення страхових виплат.
2. Визнати протиправним Розрахунок страхових виплат ОСОБА_1 (Додаток №3 до наказу ВД Фонду від 6.12.2004 р. № 1745).
3. Визнати нечинною частину 5 Постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Славутському районі від 07.02.2006 року № 181 в частині встановлення розміру щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.10.2023 року.
4. Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести Розрахунок страхових виплат ОСОБА_1 , в частині встановлення розміру щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.10.2023 року.
Ухвалою суду від 30.10.2023 позовну заяву залишено без руху, в якій вказано, що позивачу у цей строк необхідно усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску та доказів для їх підтвердження; позовної заяви в двох примірниках із зазначенням дійсних обставин щодо звернення до суду з позовом (позовами) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
На виконання ухвали суду позивач надав позовну заяву в двох примірниках з такими ж позовними вимогами та із зазначенням обставин щодо звернення до суду з позовом (позовами) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Також позивач просив поновити строк звернення до суду, без зазначення підстав для його поновлення та заяву від 02.11.2023, в якій зазначив, що є особою похилого віку ІІ гр. інвалідності. Після хірургічної операції з вересня 2023 року пересувається у інвалідній колясці.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані у заяві позивача від 02.11.2023. Позовну заяву повернуто позивачу.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, дійшов висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду визначений ст.122 КАС України, недоведеність існування поважних причин пропуску такого строку та обізнаність позивача про порушення свого права, про що свідчить неодноразове його звернення до суду з подібними позовами.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на положення ст.268 ЦК України, відповідно до п.3 ч.1 якої позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Частиною ст.121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежними від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними доказами.
Положеннями чинного процесуального законодавства, передбачено, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
При визначенні початку строку звернення суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
З матеріалів справи встановлено, що оскаржувана постанова відділення виконавчої дирекції ФСС НВ №181 прийнята 07.02.2006, а підставою для визначення відповідної частини втраченого заробітку слугували оскаржувані "Розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 для призначення страхових виплат" та "Розрахунок страхових виплат ОСОБА_1 " (Додаток №3 до наказу ВД Фонду від 6.12.2004 р. № 1745).
Водночас, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі лише в жовтні 2023 року, тобто через 17 років після призначення страхових виплат.
Позивач вказує, що звернувся до відповідача з проханням привести розрахунок страхових виплат ОСОБА_1 , що встановлені постановою № 181 від 07.02.2006, у відповідність до законодавства.
Листом від 04.10.2023 у перерахунку було відмовлено з посиланням на те, що при розрахунку у 2006 році "застосовано номінальну заробітну плату найманих працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2004 рік (за рік, що передує року призначення страхової виплати)".
Відповідач повідомив позивача, що згідно заяви ОСОБА_1 від 31.01.2006 розрахунок середньомісячної заробітної плати проведено за період роботи з 01.08.1985 по 30.09.1985 на посаді старшого контролера - ревізора фінансового управління Славутської районної державної адміністрації (за професією та місцем роботи, де стався страховий випадок) та застосовано номінальну заробітну плату найманих працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2004 рік (за рік, що передує року призначення страхової виплати).
Підстав для застосування номінальної заробітної плати найманих працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2005 рік при розрахунку середньомісячної заробітної плати для призначення щомісячних страхових виплат, немає.
Розмір щомісячної страхової виплати з 07.12.2005 склав 196,75 грн,
В подальшому щомісячна страхова виплата перераховувалась у зв'язку із змінами показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні. Станом на 01.10.2023 розмір щомісячної страхової виплати становить 2698,73 грн.
Як встановлено судом, раніше позивач також звертався до суду з позовом до Славутського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області, в якому просив: визнати нечинною частину 5 постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Славутському районі від 07.02.2006 №181, в частині встановлення розміру щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.03.2019 (справа № 679/176/19).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року по справі № 679/176/19, залишеному без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Під час розгляду зазначеної справи суд встановив, що 07.02.2006 постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Славутському районі за №181 призначено щомісячну грошову допомогу довічно в розмірі 196,75 грн.
29 жовтня 2015 року позивач звернувся до ВВД ФССНВ у Славутському районі з проханням провести перерахунок щомісячної страхової виплати у відповідності до законодавства України та нормативних документів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
12 листопада 2015 року листом №39 відповідачем відмовлено, оскільки призначення щомісячних страхових виплат здійснено на підставі заяви та документів наданих позивачем.
У лютому 2020 року позивач знову звертався в суд з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною постанову відділення виконавчої дирекції ФСС НВ від 7.02.2006 № 181 про призначення страхових виплатах потерпілому на виробництві ОСОБА_1 , в частині визначення розміру щомісячної грошової суми в разі стійкою втратою професійної працездатності;
- стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області недоплаченої щомісячної страхової виплати у зв'язку з стійкою втратою професійної працездатності за січень 2020 р. в сумі 21000,00 грн. (справа №560/1134/20).
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020, позовну заяву ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області про визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
У цій справі позивач знову оскаржує постанову відділення виконавчої дирекції ФСС НВ від 07.02.2006 № 181 про призначення страхових виплат, а також Розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 для призначення страхових виплат та Розрахунок страхових виплат ОСОБА_1 ", на підставі яких прийнята постанова від 07.02.2006 № 181.
Однак із даним позовом звернувся до суду лише у жовтні 2023 року, тобто, з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, - через більш ніж сімнадцять років після того, як йому призначили та почали виплату страхових виплат у протиправному, на думку позивача, розмірі.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказівка позивача на оскарження постанови від 07.02.2006 року № 181 в частині встановлення розміру щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.10.2023, не спростовує того факту, що предмет оскарження залишається тим же - правомірність постанови від 07.02.2006 року № 181.
При цьому отримання особою інформації (листа відповідача) у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, і цей факт не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем причини пропущення строку на звернення до суду (похилий вік, інвалідність) не дають підстав для визнання їх поважними та поновлення строку звернення до суду.
Щодо посилання позивача на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та пункт 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, згідно якого позовна давність не поширюється зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, колегія суддів не приймає їх до уваги та відхиляє у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В цій адміністративній справі не розглядається питання щодо наявності або відсутності хронічного професійного захворювання, питання про право на отримання страхових виплат та питання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Крім того, зазначені питання не відносяться до адміністративної юрисдикції, а розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що положення Цивільного кодексу України щодо строку звернення до суду не можуть застосовуватись адміністративним судом при вирішенні публічно-правового спору.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановленні статтею 123 КАС України.
Так, відповідно до частини 1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частин 2, 3 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС України щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання про його поновлення чи визнання вказаних у ньому причин неповажними, - позовна заява залишається без руху.
З аналізу положень статей 123, 171 КАС України слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з'ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.
Закріплений у частинах 1-3 статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку.
До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху із пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення цього строку.
Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.
У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку звернення із позовною заявою суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та які були визнані судом неповажними.
Водночас у цій справі суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року по справі № 160/9356/22.
Таким чином, суд першої інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку та навести інші поважні причини для його поновлення.
Втім, з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші підстави поважності пропуску строку звернення до суду .
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, дійшовши висновку про неповажність наведених позивачем в заяві про поновлення строку причин пропуску строку, не вчинив дій щодо надання позивачу можливості повідомити інші причини поважності пропуску строку звернення до суду, тобто діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернув позовну заяву позивачу, чим обмежив його право на оскарження бездіяльності відповідача.
З огляду на наведене, повернення позовної заяви з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів визнає передчасним, оскільки матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні "Мушта проти України" від 18 листопада 2010 року (заява №8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби .
На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позову, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладені обставини, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви позивачу, наявні підстави для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи викладене, ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню в зв'язку з порушенням норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.