25 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/24728/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року в адміністративній справі №160/24728/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15352-53/64У від 04.02.2021 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що спірна вимога була прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки позивач був працевлаштований та за останнього сплачувався єдиний соціальний внесок його роботодавцем.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 04.02.2021 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-15352-53/64У про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 16757,84 грн.
Зазначений борг розрахований наступним чином:
- заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:
- за 2017 рік - 8 448,00 грн., виходячи із 704,00 грн. на місяць;
- за 2018 рік - 9 828,72 грн., виходячи із 819,06 грн. на місяць;
- за 2019 рік - 11 016,72 грн., виходячи із 918,06 грн. на місяць;
- за 2020 рік - 8 495,30 грн.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведеної вимоги, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна вимога прийнята у відповідності з приписами законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з зазначеними висновками, з огляду на наступні обставини.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту зазначених правових приписів слідує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, в тому числі та, яка обрала спрощену систему оподаткування, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за вимогою про сплату недоїмки утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску а саме: за 2017 рік - 8 448,00 грн.; за 2018 рік - 9 828,72 грн.; за 2019 рік - 11 016,72 грн.; за 2020 рік - 8 495,30 грн.
Відповідно до довідки про доходи та нарахування і сплату ЄСВ від 30.06.2021 року № 30/06, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , позивач починаючи з квітня 2017 року по травень 2021 року працевлаштований у останнього та за нього сплачувався єдиний соціальний внесок.
З метою реалізації принципу офіційного з'ясування обставин справи, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 року було зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подати до Третього апеляційного адміністративного суду витяг з реєстру застрахованих осіб форми ОК-7 стосовно сплати роботодавцем ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по грудень 2020 року.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "ухвала" від 14.12.2023 року доставлено до електронного кабінету Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" 21.12.23 о 02:06.
Між тим, станом на 25.01.2024 року будь-яких документів на виконання наведеної ухвали відповідачем до суду подано не було.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відтак, з огляду на вказані правові приписи та вищенаведені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що інформація наведена в довідці про доходи та нарахування і сплату ЄСВ від 30.06.2021 року № 30/06, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , є неспростованою, а тому має враховуватись судом при вирішенні даної справи.
З огляду на вказані обставини справи та приписи чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірна вимога підлягає скасуванню на суму 14 645.84 грн. (16757.84 грн.- 2 112.00 грн.), тому як у позивача наявний обов'язок по сплаті єдиного внеску за січень-березень 2017 року у розмірі 2 112.00 грн.
Щодо доводів позивача стосовно неможливості нарахування позивачу заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з відсутністю реєстрації фізичної особи-підприємцем, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 21.05.2001 року.
В свою чергу, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 05.01.2014 року взято на облік в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області після переходу з іншої ДПІ, що свідчить про перебування позивача на відповідному обліку.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову. В решті позову слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо судового збору, колегія суддів виходить з приписів ст. 139 КАС України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року в адміністративній справі №160/24728/21 - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15352-53/64У від 04.02.2021 року в частині нарахування єдиного соціального внеску на суму 14645.84 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 908 грн. та за подання апеляційної скарги у сумі 1610,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва