Справа № 909/1068/23
26.01.2024 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., секретар судового засідання Безрука Н. К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Газтек"
(вул. Маршала Рибалка, буд. 11, м. Київ, 04116)
до відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи
"Тисменицягаз"
(вул. Озерна, буд. 3, м. Тисмениця, Івано-Франківський район,
Івано-Франківська область, 77401)
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
Aкціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
(вул. Б. Хмельницького, буд. 26, офіс 505, м. Київ, 01054)
про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів товариства,
за участі:
від позивача: ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
від відповідача: ОСОБА_2 ,
від третьої особи: ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за позовом Приватного акціонерного товариства "Газтек" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Тисменицягаз", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача AT "ДАТ "Чорноморнафтогаз", про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів товариства.
10.01.2024 за вх. № 319/24 через підсистему "Електронний суд" від представника Приватного акціонерного товариства "Газтек", адвоката Волощука П. Ю. надійшла заява про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи.
В судовому засіданні 12.01.2024 представник відповідача Аннишин С. І. та представник третьої особи Варданян А. А. заявили усні клопотання про надання часу для підготовки відповіді на заяву про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи.
В тому ж судовому засіданні 12.01.2024, протокольною ухвалою, суд задовольнив вищезазначені усні клопотання представника відповідача Аннишина С. І. та представника третьої особи Варданяна А. А. та оголосив перерву в судовому засіданні до 26.01.2024.
24.01.2024 за вх. № 1338/24 через підсистему "Електронний суд" від представника Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Тисменицягаз", адвоката Аннишина С. І. надійшли заперечення на заяву позивача про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи.
25.01.2024 за вх. № 1388/24 через підсистему "Електронний суд" від представника третьої особи Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", адвоката Варданяна А. А. надійшли заперечення на заяву позивача про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи.
Розглянувши заяву позивача про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення і зупинення розгляду справи та подані заперечення на неї, заслухавши присутніх в судовому засіданні учасників справи, суд зазначає наступне.
У поданій заяві Приватне акціонерне товариство "Газтек" просить суд звернутися до Суду Європейського Союзу із запитом про винесення попереднього рішення з питань:
- Чи втручання Держави Україна у мирне володіння майном, а саме, арешт акцій (корпоративних прав) АТ "Тисменицягаз" і передача їх в управління АРМА з подальшим визначенням управителем АТ "АТ "Чорноморнафтогаз", є позбавленням власності (абзац перший статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини) чи контролем за використанням майна (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини)?
- Чи Директива ЄС 2014/42/EU від 03 квітня 2014 року допускає автоматичне (без додаткового судового рішення) повне блокування (позбавлення власника усіх пов'язаних з ними прав) арештованих активів лише на підставі ухвали слідчого судді (яка за національним законодавством не оскаржується) про передачу арештованих доказів у кримінальному провадженні для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості?
- Яким чином Директива ЄС 2014/42/EU від 03 квітня 2014 року встановлює різницю між заморожуванням та арештом активів (freezing and seizure orders)?
- Яким чином Директива ЄС 2014/42/EU від 03 квітня 2014 року та асguis communautaire регулює проміжне використання арештованих активів (interim use of assets) урядовими установами або третьою стороною до прийняття рішення про їх остаточної конфіскації або повернення власнику?
- Чи слід вважати порушенням Директиви ЄС 2014/42/EU та статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини, якщо управління арештованими активами здійснюється з порушенням стандартів ISO 5500015 (огляд предмета управління активами, стандартні терміни та визначення), ISO 5500116 (вимоги до інтегрованої ефективної системи менеджменту для управління активами) та ISO 5500217 (керівництво щодо впровадження такої системи), або інших стандартів ISO?
- Чи в контексті Директиви ЄС 2014/42/EU, є тотожними поняття арешту та управління: "Підприємством" (Businesses) та "Акціями чи іншими цінними паперами" (Shares or other securities)?
В клопотанні, позивач зазначає про необхідність отримання Попереднього рішення Суду ЄС про тлумачення права Європейського Союзу (preliminary ruling) пов'язуючи таку необхідність з тим, що процедуру передачі арештованого в кримінальному провадженні майна до спеціалізованого агентства (АРМА) було інкорпоровано до національного правопорядку України, в тому числі, на виконання Директиви ЄС 2014/42/EU від 03.04.2014 про заморожування та конфіскацію засобів та доходів від злочинів у Європейському Союзі. Про це вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
Позивач зазначає також, що існує лише ухвала про арешт, яка блокує власникам акцій правомочність розпорядження. А також існує ухвала слідчого судді, прийнята у порядку передбаченому частиною 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України про передачу арештованих речових доказів АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості. При цьому ні стаття 100 Кримінального процесуального кодексу України, або будь-яка інша його норма, ні текст ухвали слідчого судді про передачу речових доказів в управління АРМА не містять вказівки на додаткові обмеження прав власників арештованих акцій (зокрема, - обмеження прав за акціями).
На думку позивача, автоматичне блокування прав власності без можливості судового оскарження (ухвала слідчого судді про передачу речових доказів в управління АРМА не оскаржується) неприпустимою та такою, що суперечить статті 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини, а також Директиві Європейського Союзу 2014/42/EU, а тому є необхідність у консультуванні з Судом ЄС.
Позивач вважає, що суд, країни, яка не країною-членом ЄС може звертатися з преюдиційним клопотанням до Суду ЄС. Про випадки звернення до Суду ЄС за попереднім рішенням від судів країн не членів ЄС останньому невідомо. Проте, відомо про випадок коли країна, яка не є членом ЄС, посилаючись на двосторонню угоду укладену з ЄС, звернулася до Суду ЄС з, так званим, позовом про анулювання. Суд Європейського Союзу розглянув і вирішив цю справу. Але оминув вирішення питання про прийнятність.
Посилаючись на висновки Суду ЄС, позивач вказав, що слід вважати, що в ситуації, коли, як у цій справі, Суд отримав запит про винесення попереднього рішення щодо чинності міжнародної угоди, укладеної Європейським Союзом, цей запит слід розуміти як такий, що стосується Акту ЄС, який схвалює укладення цієї міжнародної угоди, тому Суд уповноважений розглядати справу.
В цьому контексті, на думку позивача, можна стверджувати, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом теж є невід'ємною частиною правового порядку ЄС з моменту набрання нею чинності.
При цьому, позивач зазначив, що додатковою вагомою підставою сподіватися, що Суд ЄС прийме до розгляду звернення українського суду є те, що ЄС безпрецедентно підтримує Україну у нашому прагненні відстояти незалежність та долучитися до Європейського демократичного співтовариства.
Разом із тим, у поданих до суду запереченнях відповідача та третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, останні вказують що з боку судової влади України до Європейського суду з прав людини за отриманням консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї може звертатись виключно Верховний суд. Також, заявники звертають увагу, що позивач просить звернутись саме до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення, в той час, як Господарський процесуальний кодекс України не містить норм щодо врахування та прийняття до розгляду правових позицій Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ).
Згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин 1 - 5 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
У свою чергу, відповідно до Закону країни "Про ратифікацію Протоколів № 15 та № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", відповідно до статті 10 Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Україна заявляє, що найвищим судом, визначеним для цілей пункту 1 статті 1 цього Протоколу, є Верховний Суд".
Таким чином, з боку судової влади України до Європейського суду з прав людини за отриманням консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї може звертатись виключно Верховний суд.
Поряд із цим, позивач просить звернутись до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення.
Так, в даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на правовий висновок викладений у пунктах 113 - 122 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в означеній постанові вказала, що відповідно до пункту 3 статті 19 розділу ІІІ "Положення про інституції" Договору про Європейський Союз Суд ЄС ухвалює згідно із Договорами:
(а) рішення щодо заяв, поданих Державою-членом, інституцією або фізичною чи юридичною особою;
(b) попередні рішення за запитами, поданими судами чи трибуналами Держав-членів, щодо тлумачення права Союзу або дійсності актів, прийнятими інституціями;
(с) рішення в інших випадках, передбачених Договорами.
Згідно із статтею 267 Договору про функціонування Європейського Союзу Суд ЄС має юрисдикцію ухвалювати попередні рішення щодо:
(а) тлумачення Договорів;
(b) дійсності та тлумачення актів інституцій, органів, офісів чи агенцій Союзу;
У випадку, коли таке питання порушено перед будь-яким судом чи трибуналом Держави-члена, цей суд або трибунал, якщо вважає, що рішення стосовно цього питання є необхідним для надання йому можливості ухвалити рішення, може звернутися із запитом до Суду винести рішення щодо цього питання.
У випадку, коли будь-яке таке питання порушено у справі, яка перебуває на розгляді у суді чи трибуналі держави-члена, рішення яких не можна оскаржити за допомогою правових засобів національного законодавства, цей суд або трибунал має порушити таке питання перед Судом.
Якщо таке питання порушено у справі, розгляд якої триває в суді або трибуналі держави-члена стосовно особи, яка перебуває під вартою, Суд ЄС діє із мінімальною затримкою.
Крім того, в Рекомендаціях для національних судів та трибуналів щодо ініціювання провадження стосовно ухвалення попереднього рішення Суду ЄС (2019/C 380/01) підкреслюється, що такі Рекомендації були розроблені для судів чи трибуналів Держав-членів ЄС. У пункті 1 вказаних Рекомендацій зазначається, що механізм звернення із запитом про ухвалення прийняття попереднього рішення, який є фундаментальним для права ЄС, спрямований на забезпечення уніфікованого тлумачення та правозастосування права ЄС в межах ЄС шляхом надання судам та трибуналам Держав-членів засобів для порушення питань, з метою ухвалення попереднього рішення, у Суді ЄС стосовно тлумачення права ЄС або дійсності актів, прийнятих інституціями, органами, офісами чи агенціями Союзу.
Суд ЄС має юрисдикцію розглядати преюдиціальні запити від судів держав-членів або третіх держав, якщо це передбачено міжнародними угодами, в яких ЄС або держави-члени є учасниками (ст. 93 Регламенту Суду справедливості). Частина 2 статті 322 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом надає можливість арбітражній групі подавати преюдиціальні запити до Суду ЄС, якщо у неї виникає питання щодо тлумачення права ЄС.
У рішенні, ухваленому у справі Ceramika Paradyї sp. Z oo v Dyrektor Izby Skarbowej w Јodzi, від 06.03.2007 (справа C-168/06) Суд справедливості відмовив у розгляді преюдиціального запиту від адміністративного суду міста Лодзь (Польща), оскільки запит був поданий стосовно справи, яка була ініційована ще до вступу Польщі у ЄС, а отже, базувалася на праві, яке діяло до набуття членства Польщею. У справі Ceramika Paradyї польський суд звернувся із питанням щодо тлумачення Першої та Шостої Директив про ПДВ. Суд справедливості встановив, що фактичні обставини в основному провадженні стосувались періоду, який передував вступу Польщі до ЄС. Тому Суд дійшов висновку, що він не має юрисдикції ухвалювати попереднє рішення у цій справі.
У справі Rechberger (справа С-140/97) австрійський суд мав розглянути вимоги кількох покупців, що придбали комплексні тури в туристичних операторів. У цій справі постало питання тлумачення Директиви про комплексні подорожі, комплексні відпустки та комплексні тури, які Австрія вже мала імплементувати з огляду на Угоду про Європейську економічну зону, підписантом якої була Австрія перед вступом до ЄС. У деяких справах провадження було відкрито перед вступом Австрії до ЄС, тоді як в інших справах провадження було відкрито після дати вступу. Суд ЄС дійшов висновку, що він має юрисдикцію ухвалити рішення щодо імплементації Австрією Директиви стосовно періоду, який слідував після вступу Австрії до ЄС.
Отже, з огляду на зазначені вище положення установчих договорів ЄС, зміст Рекомендацій Суду ЄС та беручи до уваги висновки Суду ЄС в наведених справах, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у вищенаведеній постанові від 03.11.2023 у справі № 918/686/21, виснувала, що на сьогодні у Верховного Суду немає процесуальної можливості звертатись із запитом про ухвалення попереднього рішення до Суду ЄС.
Поряд із цим, щодо твердження позивача, що автоматичне блокування прав власності без можливості судового оскарження (ухвала слідчого судді про передачу речових доказів в управління АРМА не оскаржується) є неприпустимою та такою, що суперечить статті 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини, а також Директиві Європейського Союзу 2014/42/EU, а тому є необхідність у консультуванні з Судом ЄС, суд звертає увагу, що вказані обставини не є предметом розгляду даної справи, а мають досліджуватись під час скасування арешту, в порядку статті 174 Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи положення статей 227 - 228 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено право та обов'язок суду зупинити провадження у справі, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі № 909/1068/23.
Зважаючи на наведене, у задоволенні заяви позивача (вх. № 319/24 від 10.01.2024) про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи слід відмовити.
Керуючись статтями 227, 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви позивача (вх. № 319/24 від 10.01.2024) про звернення до Суду Європейського Союзу (European Court of Justice (ECJ)) із запитом (преюдиційним клопотанням) про винесення попереднього рішення та зупинення розгляду справи - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили 26.01.2024 та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено - 31.01.2024.
Суддя В. В. Михайлишин