номер провадження справи 19/155/23
26.01.2024 Справа № 908/3478/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ТАС” (03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243)
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 34 413,87 грн
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд” надійшла позовна заява (вх. № 3822/08-07/23) Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ТАС” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” про стягнення 23 721,30 грн - страхового відшкодування, 3 661,32 грн - інфляційних втрат, 1 019,69 грн - 3 % річних, 6 011, 56 грн - пені.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасного та повного страхового відшкодування, пов'язаного з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 22.11.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3478/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 34 413,87 грн, вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже, справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3478/23, присвоєно справі номер провадження 19/155/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
07.12.2023 до суду від відповідача, через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 26270/08-08/23), відповідно до якого останній визнав вимогу про стягнення страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн, завданої в результаті ДТП в порядку суброгації. Також зазначив про форс-мажорні обставини, які виникли внаслідок введення в Україні воєнного стану, в зв'язку з чим заперечив проти задоволення суми пені. Також зауважив, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, а проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями. З урахуванням наведених доводів просив суд відмовити у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат. Просив повернути позивачу 50% сплаченого судового збору, на підставі ст. 130 ГПК України, в зв'язку з визнанням відповідачем суми основного боргу.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3478/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 26.01.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Між Приватним акціонерним товариством “Страхова група “ТАС” (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків №AZ16-1285203 від 30.08.2021, яким було застраховано транспортний засіб Daewoo Lanos д.р.н. НОМЕР_1 .
04.02.2022 року, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м. Миколаєві по вул. Нікольська біля буд.15, в бік вул. В. Морська та при перестроюванні у правий ряд дороги не дотримався безпечної дистанції та з не уважності здійснив зіткнення з автомобілем Daewoo Lanos державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги Правил дорожнього руху України.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/1226/22 від 25.05.2022 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Страхувальник 04.02.2022 звернувся до ПАТ “Страхова група “ТАС” із заявою про настання події з ознаками страхового випадку згідно з умовами договору №AZ16-1285203 від 30.08.2021, у зв'язку із страховим випадком, що стався 04.02.2022 з транспортним засобом DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
16.02.2022 ПАТ “Страхова група “ТАС” складений Страховий Акт № 04947/0119/922 та розрахунок суми страхового відшкодування, виходячи з акту огляду транспортного засобу, калькуляції відновлювального ремонту згідно з якими вищезазначену ДТП, що сталася 04.02.2022, визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування.
На підставі дослідження з визначення ринкової вартості КТЗ та коефіцієнта фізичного зносу, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн, про що свідчить платіжна інструкція № 252526 від 17.02.2022.
Згідно з полісом серії ЕР № 207948457 (діючий станом на 04.02.2022) цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована ТДВ “Страхова компанія “Кредо”; франшиза згідно з цим полісом - 0,00 грн; ліміт за шкоду майну - 130 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав електронною поштою ТДВ “Страхова компанія “Кредо” заяву про страхове відшкодування за вих. № 000810/9222 від 11.03.2022, відповідно до якої просив здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн.
Невиконання відповідачем зобов'язання з відшкодування страхової виплати стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з положеннями статті 27 Закону України “Про страхування”, в якій зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, враховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом вище, позивач у відповідності до умов договору добровільного страхування транспортного засобу здійснив виплату страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 23 721,30 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 252526 від 17.02.2022.
Позивач 11.03.2022 надіслав на адресу ТДВ “Страхова компанія “Кредо” заяву про страхове відшкодування, відповідно до якої просив здійснити перерахування страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн.
Відповідач доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення суми 23 721,30 грн страхового відшкодування суду не надав.
Як вбачається з відзиву відповідача, останній позовні вимоги, в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн, визнав.
За змістом ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 23 721,30 грн страхового відшкодування є законними та обґрунтованими, а визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому позов в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 23 721,30 грн судом задовольняється повністю.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 11.06.2022 по 12.12.2022 суму 6 011,56 грн пені, за період з 11.06.2022 по 15.11.2023 суму 1 019,69 грн - 3% річних та за період з червня 2022 по жовтень 2023 суму 3 661,32 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку із простроченням виплати страхового відшкодування.
Частинами 1 та 3 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування за наявності відповідних правових підстав для цього є грошовим зобов'язанням страховика. Тому в разі прострочення виконання даного зобов'язання до страховика може бути застосовано відповідальність за порушення грошового зобов'язання, визначену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Правова позиція стосовно наявності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення виплати страховиком відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів наведена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16.
Відповідно до ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 230 та ч.ч. 1, 6 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування” передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, в даному випадку - позивача.
Відповідно до наданих позивачем доказів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати страхового відшкодування доведений.
Положеннями п. 36.2 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що прострочення починається після спливу 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Позивач розрахунок пені здійснює за період з 11.02.2022 по 12.12.2022 (11.03.2022 - дата отримання відповідачем претензії + 90 днів встановлених п. п. 36.2 ст. 36 Закону України ОСЦПВВНТЗ).
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, суд зазначає, що період нарахування пені має становити 6 місяців, тобто з 11.02.2022 по 11.12.2022, в зв'язку з чим, здійснивши перерахунок пені, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд задовольняє суму пені в розмірі 5 979,07 грн. В частині стягнення 32,49 грн пені судом відмовляється.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” надані позивачем розрахунки, суд встановив, що розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за вказаний позивачем період здійснені правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача за період з 11.06.2022 по 15.11.2023 суми 1 019,69 грн 3% річних та за період з червня 2022 по жовтень 2023 суми 3 661,32 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що задовольняються судом повністю.
Щодо тверджень відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, про застосування до вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” та листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, відповідно до якого військову агресію Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, визнано форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), який пролонґується на період дії воєнного стану на території України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Разом з тим, суд зазначає, що з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Втім, відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.
Таким чином, за загальним правилом, зацікавленій стороні у кожному конкретному випадку необхідно доводити факт невиконання зобов'язання саме у зв'язку з введенням воєнного стану.
Суд також зазначає, що посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, як на підставу для звільнення його від відповідальності, є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому страхового відшкодування та інших, визначених договором та законом, нарахувань як способу захисту його майнових прав, передбаченого законом.
Таким чином, посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною та звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є необґрунтованим та безпідставним.
Також, суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач просив повернути позивачу із Державного бюджету України 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України.
За змістом ч. 1 ст. 130 ГПК України, поверненню із Державного бюджету підлягає 50 % судового збору у разі визнання позову відповідачем, тобто визнання позову в цілому - усіх заявлених позовних вимог, а не часткового визнання, яке мало місце у даній справі. А отже, норма даної статті не застосовується у даній справі.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на обидні сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова Група “ТАС” (03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65, ідентифікаційний код 30115243) 23 721 (двадцять три тисячі сімсот двадцять одну) грн 30 коп. - страхового відшкодування, 5 979 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн 07 коп. - пені, 1 019 (одну тисячу дев'ятнадцять) грн 69 коп. - 3 % річних, 3 661 (три тисячі шістсот шістдесят одну) грн 32 коп. - інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова Група “ТАС” (03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65, ідентифікаційний код 30115243) 2681 (дві тисячі шістсот вісімдесят одну) грн 47 коп. витрат зі сплати судового збору.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 31.01.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.