23.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5496/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Верхогляд Т.А.- доповідач
судді: Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.
за участю представників:
від позивача: Іванова С.О., представник;
від відповідача : Мотуз О. В., представник
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року (про розгляд заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню) у справі №904/5496/18 (суддя Васильєв О.Ю.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд", м. Кривий Ріг
про стягнення 73 147 171, 91 грн., -
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у справі №904/5496/18 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Канатар Трейд" (вих. №05-07/23 від 05.07.2023 року) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала мотивована відсутністю правових підстав, передбачених ст.328 Господарського процесуального кодексу України, для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Не погодившись з ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви товариства.
Скарга обґрунтована тим, що:
- заява товариства розглядається за фактом вже розірваного договору лізингу та повернутого лізингодавцю майна, тому за змістом ч.2 ст.328 Господарського процесуального кодексу України внесення судом виправлень до судового наказу, як виконавчого документа, шляхом визнання його таким, що не підлягає виконанню, відбувається за фактом подій, які виникли пізніше ухвалення рішення;
- обов'язок лізингоодержувача (покупця) зі сплати лізингових платежів, зазначених у наказі господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2019 року по справі №904/5496/18, є припиненим відповідно до вимог ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України за фактом розірвання договору лізингу;
- на теперішній час виникли нові обставини, які не існували на час прийняття рішення у даній справі, що свідчать про припинення зобов'язання боржника, тому є підстави у розумінні ст.328 Господарського процесуального кодексу України для внесення змін (щодо їх припинення) до виконавчого документа (наказу);
- розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу, згідно з законодавством, припиняє обов'язок ТОВ "Канатар Трейд" на сплату цих лізингових платежів та припиняє право Банку на їх отримання, однак, у даному випадку, зобов'язання відповідача перед позивачем за вказаним наказом господарського суду про оплату лізингових платежів в рахунок вартості об'єктів лізингу, як попередньої оплати, у вигляді їх примусового стягнення, продовжує існувати і у боржника відсутній будь-який інший механізм захисту його прав, ніж визнання наказу таким, що не підлягає виконанню;
- оскільки рішення суду від 18.04.2019 року у даній справі не містить розподілення присудженої пені за видами основного боргу, на які вона нарахована, тому є припиненими зобов'язання зі сплати пені у розмірі 6667079,35грн, що припадає на припинене зобов'язання зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості об'єкту лізингу, як похідне від основного зобов'язання;
- суду першої інстанції товариством надані усі необхідні докази на підтвердження наявності підстав для зміни даних виконавчого документа;
- суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не застосував практику, яка існує з аналогічних відносин.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає дану скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, послаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, а обставини справи підтверджують відсутність підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
За твердженням позивача, відповідачем не виконано первісне зобов'язання зі здійснення повної оплати товару за договором до його передання продавцем, тобто першочергова умова для набуття у нього права вимагати від Банку виконання зустрічних дій (передачі товару або повернення коштів) не відбулася, тому за умови неналежного виконання зобов'язань лізингооджержувачем (покупцем) та відсутності порушення зобов'язання зі сторони лізингодавця (продавця), відсутні підстави для застосування положень ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України.
Позивач посилається на те, що зобов'язання ТОВ "Канатар Трейд" перед АТ КБ "ПриватБанк" зі сплати заборгованості з лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року не припинилися і у відповідача відсутнє право вимагати повернення сплачених лізингових платежів чи не сплачувати такі платежі, нараховані до дати розірвання договору. При цьому спірний договір лізингу недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, а згідно з додатковою угодою, укладеною сторонами, був розірваний 11.12.2019 року і за умовами цієї угоди лізингоодержувач не має право вимагати повернення того, що було виконано ним за зобов'язанням до моменту розірвання договору.
На думку позивача, відповідач не довів належними та допустимими доказами припинення обов'язку сплатити заборгованість за договором, стягнуту судом за рішенням. Натомість, звернувшись з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, боржник намагається фактично здійснити перегляд законного і обґрунтованого, винесеного з додержанням норм матеріального і процесуального права судового рішення, у не передбачений законодавством спосіб, порушуючи принцип правової визначеності.
20.11.2023 року у системі "Електронний суд" надійшла відповідь відповідача на відзив позивача, в якій він. у тому числі, зазначає, що за умовами укладеного між сторонами договору не передбачено, що у випадку розірвання за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення. У даному випадку, лізингові платежі на суму 24055250,78 грн. є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який у подальшому Банк, як лізингодавець, зобов'язався передати товариству у власність. У свою чергу розірвання договору лізингу та повернення об'єкта лізингу припиняє обов'язок товариства з оплати лізингових платежів.
Також відповідач звернув увагу на те, що пеня є додатковим зобов'язанням, яка забезпечує належне виконання основного зобов'язання і є похідною від основного зобов'язання.
Крім того відповідач просить застосувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 року у справі №559/1605/18.
В іншій частині доводи відповіді на відзив аналогічні доводами апеляційної скарги.
У додаткових поясненнях, які надійшли у системі "Електронний суд" 08.12.2023 року, відповідач посилається на висновки Центрального апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 23.11.2023 року у справі №904/5352/18 за апеляційною скаргою Банку щодо аналогічних правовідносин, згідно з якими: у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, внаслідок чого зобов'язання сторін за останнім припиняються, а саме: у лізингодавця - з поставки об'єкта лізингу, у лізингоодержувача - з оплати її вартості, тобто з внесення попередньої плати об'єкту лізингу; є обґрунтованими посилання боржника на положення ч.2 ст.693 ЦК України як на підставу відсутності свого обов'язку перед стягувачем щодо сплати на користь останнього лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу; на цей час зобов'язання лізингоодержувача не відповідають наслідкам розірвання договору та повернення об'єктів лізингу, передбачених ч.2 ст. 653 та ч.2 ст.693 ЦК України; будь-яке обмеження права лізингоодержувача на припинення сплати лізингових платежів та на повернення сплачених платежів за договором лізингу (або додатковими угодами до нього), за фактом розірвання договору лізингу та повернення об'єкту лізингу, суперечать вимогам ч.3 ст.6 ЦК України щодо обов'язковості застосування положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
На думку відповідача, постанова у справі 904/5352/18 має суттєве значення для прийняття правильного рішення у справі №904/5496/18 та стосується формування правозастосовної практики з питання правових наслідків для сторін договору лізингу у разі розірвання договору та повернення об'єкту лізингу лізингодавцю.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 року для розгляду справи №904/5496/18 визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є..
11.09.2023 року ухвалою Центрального апеляційного господарського суду скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 26.09.2023 року, у зв'язку з усуненням недоліків апеляційної скарги, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 22.11.2023 року.
У судовому засіданні 22.11.2023 року оголошено перерву до 20.12.2023 року.
20.12.2023 року розгляд справи відкладено на 23.01.2024 року.
У судовому засіданні 23.01.2024 року представники сторін надали пояснення у справі, судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 року у справі №904/5496/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача - ТОВ "Канатар Трейд" на користь позивача - АТ КБ "ПриватБанк": 28 689 331,30 грн. - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 30 665 785,69 грн. - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном; 13 792 054,92 грн. - пені за порушення грошового зобов'язання, 672 350,00 грн. - витрат на сплату судового збору.
15.05.2019 року на виконання рішення суду було видано відповідний наказ.
11.07.2023 року до канцелярії суду від ТОВ "Канатар Трейд" надійшла заява №05-07/23 від 05.07.2023 року про визнання наказу суду від 15.05.2019 року у справі №904/5496/18 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу на суму 28 689 331,30 грн. та стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна на суму 6 667 079,35 грн.
Заява обґрунтована тим, що після набрання рішенням суду законної сили сторони 11.12.2019 року уклали додаткову угоду, якою розірвали договір фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року, а лізингоодержувач зобов'язався протягом 8 днів з моменту розірвання договору повернути банку майно, зазначене у додатку №1 до договору за актом приймання-передачі. На виконання умов цієї додаткової угоди відповідач за актами від 11.12.2019 року, 17.12.2019 року та 18.12.2019 року повернув позивачу (лізингодавцю) об'єкти нерухомого майна, які були предметом фінансового лізингу за вищенаведеним договором фінансового лізингу. Зазначені обставини. на переконання заявника, є достатньою правовою підставою для визнання наказу частково таким, що не підлягає виконанню.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача, суд першої інстанції послався на те, що станом на цей час судове рішення не виконано відповідачем ані добровільно, ані в порядку примусового виконання. На виконання умов додаткової угоди від 11.12.2019 року про розірвання договору фінансового лізингу відповідач повернув позивачу об'єкти нерухомого майна, які були предметом фінансового лізингу за вищенаведеним договором. Між тим, у п.3 цієї додаткової угоди сторони вказали, що у зв'язку із розірванням договору лізингоодержувач не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язаннями до моменту розірвання договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав, передбачених ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та про відмову у задоволенні заяви відповідача.
Колегія апеляційного суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року у справі "Півень проти України" вказано, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (параграф 35).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012 Конституційного Суду України).
Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі ст. 326 цього Кодексу, зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Розділом V Господарського процесуального кодексу України врегулювані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду, є виконавчими документами.
Частиною 1, 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, даною нормою права передбачено дві підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Перша, коли виконавчий документ виданий помилково, тобто не повинен був видаватися і, друга, коли зобов'язання боржника за виконавчим документом припинилося з будь-яких причин, тобто, боржник перестав бути зобов'язаним.
Враховуючи імперативні приписи ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення ст. 328 Господарського процесуального кодексу України визначають можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.
Отже, дослідженню, у даному випадку, підлягають обставини наявності визначених процесуальним законодавством підстав визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.07.2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" (банком) та ТОВ "Канатар Трейд" (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу №4К16029ЛИ, відповідно до умов якого: банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку №1 до договору, та передає його лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає це майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (пункт 1.1 договору).
З посиланням на порушення відповідачем умов вищезазначеного договору в частині своєчасного внесення лізингових платежів АТ КБ "Приватбанк", з урахуванням уточнень позовних вимог, звернувся з позовом до ТОВ "Канатар Трейд" про стягнення 73 147 171, 91 грн., з яких: 28 689 331,30 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 30 665 785,69 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 13 792 054,92 грн. - пеня за порушення грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року.
Як зазначено вище, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 року стягнуто з ТОВ "Канатар Трейд" на користь АТ КБ "Приватбанк" : 28 689 331,30 грн. - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 30 665785,69 грн. - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 13 792 054,92 грн. - пені за порушення грошового зобов'язання.
На час прийняття господарським судом вищенаведеного рішення по цій справі, судове рішення відповідало фактичним обставинам, що на той час існували між сторонами, а саме відповідало вимогам діючого договору фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року та перебуванню предмету лізингу (нерухомого майна) у володінні лізингоодержувача (ТОВ "Канатар Трейд".
Між тим, на теперішній час фактичні обставини, що існували на час прийняття рішення та видачі наказу, суттєво змінилися.
Фактичними обставинами, що є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає частковому виконанню, є факт розірвання договору фінансового лізингу, яке відбулося на підставі додаткової угоди від 11.12.2019 року до вказаного вище договору фінансового лізингу, наслідком якого є звернення стягнення на предмет лізингу за договором фінлізингу та фактичне передання (повернення) об"єктів лізингу АТ КБ "ПриватБанк" на підставі актів прийому-передачі від 11.12.2019 року, 17.12.2019 року та 18.12.2019 року.
Колегія суддів зауважує, що за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 року сторони погодили наступні види лізингових платежів: платіж у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу та лізинговий платіж як винагороду лізингодавця за отримане у лізинг майно. Про сплату саме цих видів платежів вказано сторонами у п. 1.4, та п.п. 2.1-2.3 договору фінансового лізингу.
При цьому будь-яких інших призначень цим видам лізингових платежів, ані ж ті, що зазначені у Законі України "Про фінансовий лізинг", цим договором окремо не надано. Цей договір також не передбачає трансформацію цих видів лізингових платежів у інші види платежів за договором при настанні якихось подій (у тому числі таких, як розірвання договору), або перетворення їх у вид відповідальності за порушення лізингоодержувачем умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції Закону, діючій на момент укладання цього договору) відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, керуючись Законом України "Про фінансовий лізинг" та Цивільним кодексом України, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує у собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.
На правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі щодо одержання АТ КБ "ПриватБанк" як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність ТОВ "Канатар Трейд", поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі №904/5726/19 зазначено, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (п. 6.24, 6.25).
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За суттю договору лізингу, на підставі Закону України "Про фінансовий лізинг" та самих умов цього договору, лізингові платежі як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу як складової частини договору лізингу.
Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняється.
Таким чином, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу як складова частина змішаного договору лізингу. Внаслідок чого зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) - з поставки об'єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) - з оплати його вартості, тобто, з внесенням попередньої оплати вартості об'єкту лізингу.
Аналогічних висновків щодо природи договору лізингу і лізингових платежів за ним та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 року по справі № 904/2357/20, зазначивши наступне: "Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній." (п.8.4).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів (п. 6.28).
Щодо досліджуваної справи №904/5496/18, то здійснивши аналіз умов договору та структури лізингових платежів, колегія суддів дійшла висновку, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 року не передбачено, що у випадку розірвання договору лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
У даному випадку, стягнуті за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 року у справі № 904/5496/18 лізингові платежі, як частина відшкодування вартості предмету лізингу за договором фінансового лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередньою оплатою), який в подальшому АТ КБ "ПриватБанк" як лізингодавець, зобов'язувався передати ТОВ "Канатар Трейд" (лізингоодержувачу) у власність.
Розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняє обов'язок відповідача на сплату цих лізингових платежів та припиняє право Банку на їх отримання.
Отже, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу законними та обґрунтованими є лише лізингові платежі, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за своєю правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу) як орендна плата за користування (оренду) об'єктом лізингу.
У свою чергу, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у сумі 28 689 331,30 грн., яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняється, а вимога щодо сплати цього виду лізингового платежу вже є безпідставною.
Крім того, у поданій до суду заяві відповідачем заявлено також вимогу про визнання наказу господарського суду від 15.05.2019 року у справі №904/5496/18 таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 року на суму 6 667 079,35 грн.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 цього Кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Згідно з п.7.1 договору лізингу сторони узгодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань 1) по сплаті лізнгових платежів, 2) по сплаті винагороди останній сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Тобто, пеня нараховується окремо за кожним видом прострочення основного зобов'язання.
Враховуючи, що до складу пені у сумі 13 792 054,92 грн., зазначеної у рішенні суду, входить і пеня за прострочення заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, а з підстав, зазначених у заяві цей вид заборгованості є припиненим, тому і пеня, як зобов'язання, що похідне від основного, є також припиненим у відповідній частині. У даному випадку розмір пені, що припадає на зобов'язання зі сплати лізингових платежів, складає 6 667 079,35 грн.
Наведене підтверджується розрахунком пені (том 1 а.с.177-178).
Як зазначено вище, за приписами ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу у разі відсутності відповідного обов'язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню.
При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у численних постановах виходив з того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком обставин, а пов'язується з наявністю самого обов'язку (постанови від 23.01.2018 року у справі № 914/3131/15, від 14.06.20218 року у справі № 914/4134/15, від 06.07.2018 року у справі № 918/882/15, від 18.07.2022 року у справі № 917/313/18).
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу лізингодавцю у боржника - ТОВ "Канатар Трейд" припинився обов'язок сплачувати АТ КБ "ПриватБанк" присуджену до стягнення за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 року у даній справі прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 року у вказаній вище сумі та сплачувати пеню за прострочення по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, яка становить розмір 6 667 079,35 грн.
Однак, на цей час зобов'язання лізингоодержувача (покупця) - ТОВ "Канатар Трейд" перед лізингодавцем (продавцем) - АТ КБ "ПриватБанк" за наказом про примусове виконання рішення № 904/5496/18 від 15.05.2019 року (про оплату лізингових платежів в рахунок вартості об'єкті лізингу, як попередньої оплати, у вигляді їх примусового стягнення) не відповідають наслідкам розірвання договору та повернення об'єктів лізингу, передбачених ч. 2 ст. 653, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Тобто, незважаючи на припинення у подальшому зобов'язання лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів (попередньої оплати), таке зобов'язання залишається існувати за вищенаведеним наказом.
У цьому зв'язку слід враховувати, що у боржника відсутній будь-який інший дієвий правовий механізм захисту його прав, зокрема вимагати стягнення з позивача присудженої, але не стягнутої фактично суми у судовому порядку, окрім як визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, задля приведення сторін у їх правомірний стан після розірвання договору лізингу та повернення об'єктів лізингу лізингодавцю.
Застосування цього інституту господарсько-процесуального законодавства усуне подальші зайві процесуальні дії цих сторін (щодо зустрічного переміщення цінностей (коштів)) для досягнення правомірного стану сторін, який відразу можна досягти за цією заявою боржника. Рішення господарського суду, що призводить до уникнення інших позовних проваджень між сторонами одного провадження буде вважатися оптимальним та таким, що дотримується принципу "процесуальної економії".
Таким чином, виконавчий документ - наказ господарського суду Дніпропетровської області № 904/5496/18 від 15.05.2019 року має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 року у сумі 28689331,30 грн. та пені у сумі 6667079,35грн.
Стосовно посилань Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на відсутність підстав для застосування у даному випадку ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України та на положення додаткової угоди, укладеної сторонами, згідно з якою сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, то колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 року у справі № 559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто, законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
Частиною 4 ст. 653 Цивільного кодексу України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положення ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
З огляду на це, колегія суддів не приймає до уваги названі положення додаткової угоди, оскільки вони не враховують вище наведені положення ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України в контексті встановлених фактичних обставин справи, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю.
За наведених вище обставин колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
За приписами п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У даній справі судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі, фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків суду.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у даній справі слід скасувати і прийняти нове рішення про задоволення заявлених ТОВ "Канатар Трейд" вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням даної ухвали, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року у справі №904/5496/18 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд" №05-07/23 від 05.07.2023 року про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати наказ господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2019 року у справі №904/5496/18 про примусове виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 року таким, що не підлягає виконанню в частині:
- стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року на суму 28 689 331,30 грн. (двадцять вісім мільйонів шістсот вісімдесят дев'ять тисяч триста тридцять одна гривня тридцять копійок);
- стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16029ЛИ від 01.07.2016 року на суму 6 667 079,35 грн.(шість мільйонів шістсот шістдесят сім тисяч сімдесят дев'ять гривень тридцять п'ять копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд" 2 684,00 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказу, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 31.01.2024 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є.Чередко