Справа № 2-8840/10
07 жовтня 2010 р. Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Науменко А.В.,
при секретарі - Коваленко Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом та зустрічними позовами ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання договору поруки, -
Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне дострокове стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором по сумі кредиту, процентам та пені. Позов ґрунтується на тому, що відповідач ОСОБА_1 отримавши гроші в розмірі 110 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна не виконує зобов'язання по кредитному договору № 11096318000 про надання споживчого кредиту від 15 грудня 2006 року, тобто не повертає їх позивачеві та не сплачує процент за їх користування, а відповідач ОСОБА_2 не виконує перед позивачем обов'язки поручителя з солідарною відповідальністю.
В попередньому судовому засіданні 20 липня 2010 року судом ухвалено прийняти подані зустрічні позови від боржника ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору та поручителя ОСОБА_3 про розірвання договору поруки для спільного їх розгляду з первинним позовом, на що не було заперечень з боку представника позивача. В зустрічному позові ОСОБА_1 не спростовується укладення договору кредиту та отримання грошів у валюті США, але посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживача», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Цивільного Кодексу України заявлено про введення позивачем в оману відповідача, неправомірність укладення між сторонами кредитного договору в іноземної валюті та порушення умовами договору прав відповідача, як споживача. В зустрічному позові ОСОБА_2 зазначене, що позивач істотно порушив умови договору й неправомірно звернувся за достроковим стягненням повної суми до поручителя ОСОБА_2, тому згідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір підлягає розірванню.
Представник позивача Кирик А.А. надав письмові заперечення на зустрічні позови наполягав на задоволенні первинного позову. В судовому засіданні пояснив, що позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі та відповідно до умов договору видав кредит в валюті в розмірі 110 000,0 доларів США для особистих потреб, як іпотечний кредит для придбання квартири, але відповідач не виконував свої щомісячні зобов'язання перед позивачем, а поручитель також на вимогу банку заборгованість не погасив. Відповідачі порушили законні права та інтереси позивача, тому просить суд первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В задоволені зустрічних позовів просив відмовити в повному обсязі, зазначивши, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані до спірних правовідношень, інші заявлені підстави для визнання договору кредиту недійсним та розірвання договору поруки є недоведеними.
Представник первісних відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні первинний позов не визнав з підстав зазначених в зустрічних позовах, наполягав на їх задоволені. Заявив, що положення Закону України «Про захист прав споживача» підлягають застосуванню до спірних правовідношень, яки виникли з укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту, що підтверджується постановою Національного № 168 від 10.05.2007 року. Наполягав, що є підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому, незважаючи на посилання в позові на неправомірність його деяких положень. Вказує, що первинним позивачем суттєво порушені умови договору поруки вимогою дострокового стягнення повної суми, тому як поручитель має право виплачувати заборгованість по договору кредиту частками.
Суд, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, обґрунтування зустрічного позову, вважає позовні вимоги позивача підлягаючими задоволенню, оскільки вони засновані на вимогах законну та підтверджуються наданими доказами, на підставі встановлених фактичних обставин по справі, а вимоги по зустрічним позовним заявам такі, що не підлягають задоволенню.
15 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений та підписаний кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11096318000, за яким банк зобов'язується надати, а ОСОБА_1 прийняти в кредит грошові кошти в сумі 110 000,0 доларів США, яка еквівалентна 555 500,0 грн., та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах договору ( п. 1.1. договору). Позичальник зобов'язується повернути банку кредит в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 15.12.2027 року, зі сплатою 11,30 % річних ( п.п. 1.2.2, 1.3.1)
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2.1, 1.5 кредитного договору позивач повністю й в строки виконав зобов'язання та видав відповідачу ОСОБА_1 через касу відділення банку готівку в сумі 110 000,0 дол. США, що не спростовує представник останньої.
Згідно до п. 1.4 Кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на Іпотечний кредит.
У той же день, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2006 року посвідченого нотаріально, придбала у власність чотирьохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1.
Далі 15.12.2006 року у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладений та посвідчений нотаріально, предметом якого є вказана квартира, яка згідно п. 1.1. договору, за домовленістю сторін оцінена в сумі 742 526,0 гривень.
Пунктом 4.6. договору кредиту передбачено, що позичальник зобов'язується достроково повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти, комісії у випадках встановлених зокрема п. 5.5 цього договору та або порушень істотних умов договору та застосування банком процедури щодо достроково повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 11 цього договору. Відповідно п. 5.5. договору кредиту у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком біль ніж на один місяць, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору.
Згідно до п. 11.1 договору, відповідно до ст. 525, 611 ЦК України сторони погодили, у випадку настання обставин визначених зокрема п. 5.5. договору та направлення банком на адресу позичальник повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення вимоги про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього повідомлення про це банку чи у разі його неотримання, з інших підстав, протягом 40 днів з дати направлення, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 календарний день з дати його відправлення. Зазначене у п. 11.1 повідомлення банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу позичальника ( п. 11.2 договору).
Зі змісту довідки - розрахунку заборгованості станом на час звернення до суду 29.04.2009 року слідує, що заборгованість відповідача перед банком по договору виникла з грудня 2008 року, тобто останній більш декілька років добросовісно виконував умови договору та не оспорював їх. Відповідач не виконав умови пунктів 1.1, 1.2.2, 4.2. кредитного договору, тобто з грудня 2008 року перестав здійснювати щомісячне часткове погашення кредиту й сплачувати відсотки за його користування, в зв'язку з чим, кожний місяць накопичувалася прострочена заборгованість.
На виконання п.11.1-11.2 позивач направив 19.04.2009 року з описом вкладення цінним листом звернення до відповідача ОСОБА_1( вих. 138\30-81\1154) з вимогою дострокового повернення заборгованості, але відповідач не повернув позивачу кредитні кошти та не сплатив прострочені відсотки, за користування кредитними коштами.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 610 ЦК України передбачене, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у випадку невиконання зобов'язання боржником настають правові наслідки у виді відшкодування збитків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України боржник зобов'язаний повернути позивачеві гроші в строк та в порядку, встановленими договором.
Наслідком порушення відповідачем зобов'язань по щомісячному поверненню кредиту та сплати відсотків є можливість застосування позивачем права на дострокову вимогу повернення всієї суми заборгованості по кредиту, що вбачається з положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а також пунктів 4.6 та 5.5 вказаного кредитного договору.
Крім того, відповідно до п. 7.1 кредитного договору, за порушення позичальником грошових зобов'язань, передбачених договором, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) таабо термінів сплати процентів за кредит, банк має право вимагати від позичальника додаткову сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземної валюті.
Відповідно до чинного законодавства неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст. 549 ч. 1,3 ЦК України).
Згідно розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем, заборгованість відповідача за кредитом та штрафні санкції на останню дату розрахунку 16.06.2009 року складається: прострочена заборгованість за кредитом 99946,25 доларів США що по курсу НБУ складає 792 153,99 грн.; прострочена заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом 16532,08 доларів США, що складає 131 029,96 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту 903,96 доларів США, що складає 7 164,64 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам 1996,66 доларів США, що складає 15825,15 грн. Таким чином, загальна заборгованість по кредиту складає 119 378,95 доларів, що по курсу НБУ (7,928) на 19.04.2010 день розрахунку банком складає 946 173,74 грн., уточнень позовних вимог на підставі розрахунку заборгованості на час розгляду справи з боку позивача до суду не надходило.
Суд враховує пояснення представника позивача, що розрахунок заборгованості по вказаному договору кредиту здійсненний за використанням відповідної банківської комп'ютерної програми, що виключає помилку в обчисленні заборгованості.
Частин 2 ст.192 ЦК України встановлює, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.193 ЦК України порядок вчинення правочинів з валютними цінностями встановлюється законом. Згідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземної валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до діючого Декрету КМ України от 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":
ст.5- НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій зокрема: пункт в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; пункт г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
ст.8- для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України. Зазначені курси встановлюються НБУ за погодженням з КМ України.
Таким чином, згідно діючого законодавства України операції з валютними цінностями (іноземною валютою) є саме «валютними операціями», які здійснюються банками на підставі відповідної ліцензії.
Згідно матеріалів справи, на час укладення договору кредиту АКІБ «УкрСиббанк» мав Банківську ліцензію за № 75 видану НБУ 28.10.1991 року, та дозвіл на здійснення операцій № 75-2 з додатком № 75-2, яким зокрема надане право на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, тобто на видачу кредитів у валюті.
Листом № 13-210\7871-22612 від 07.12.2009 року Національний банк України роз'яснив, що у п. 4 ст. 5 Декрету КМ України передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземної валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Банк зазначив, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання \одержання кредитів в іноземної валюті. Таким чином, операція з наданням банками кредитів в іноземної валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Суд вважає, що порядок та підстави видачі індивідуальних ліцензій не врегульовані діючим законодавством та факт відсутності даної ліцензії не є підтвердженням неправомірної діяльності позивача, тому укладення кредитного договору між сторонами з умовами в валюті не є порушенням законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» ( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Продукція - будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.
Положення даного Пленуму є діючими, тому суд не приймає до уваги посилання представника первинних відповідачів що Пленум є застарілим, тому як з часу його прийняття було декілька постанов Національного банку України, в яких є роз'яснення щодо споживчих кредитів.
На підставі викладеного, суд керуючись положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» вважає, що не зважаючи на те що спірний договір кредиту по зустрічному позову має назву «про надання споживчого кредиту», надання коштів за умовами договору на придбання квартири не відноситься до побутових потреб, тому не є «споживчим кредитом» й «продукцією» на придбання якої видавався кредит, а сторони договору не є «виконавцем» (продавцем) та «споживачем» в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, положення норм Закону України «Про захист прав споживачів» не застосуються до спірних правовідносин.
З матеріалів справи слідує, що первісний відповідач ОСОБА_1 не довела обґрунтованість вимог по зустрічному позову та наявність підстав для визнання вказаного кредитного договору недійсним відповідно до ст. 203, 215 та 230 ЦК України.
Також 15.12.2006 року у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір поруки № 76631, згідно з яким (п. 1.1-1-4) він на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі по зобов'язанням ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору, включаючи повернення основного боргу (суми кредиту), сплати процентів, комісій, пені, відшкодування можливих збитків.
Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу та пені.
На виконання п.11.1-11.2 договору кредиту та п. 2.2-2.3, 5.7 позивач направив 19.04.2009 року з описом вкладення цінним листом звернення до відповідача ОСОБА_2 ( вих. 138\30-81\1155) з вимогою дострокового повернення заборгованості, але відповідач не повернув позивачу кредитні кошти та не сплатив прострочені відсотки, за користування кредитними коштами.
Суд приймає до уваги пояснення представника позивача, що за час після звернення банка з вимогою погасити заборгованість та подальшого розгляду справи у суді обидва відповідача не здійснили жодних дій щодо погашення будь-якої частини заборгованості й врегулювання виниклого спору.
Розглянувши справу повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позивачем вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити у повному обсязі, стягнувши на користь позивача солідарно з відповідачів зазначену в позові заборгованість за кредитним договором. В свою чергу вимоги заявлені відповідачами в зустрічних позовах суд визнає необґрунтованими та неправомірними, тому не підлягаючими задоволенню.
Крім того, у судовому засіданні доведено, що внаслідок невиконання відповідачем кредитного договору позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору та за ІТЗ судового процесу.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, ст.ст. 526, 554, 610, 614, 623, 1049, 1050, 1054 ЦК України ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю (1993), суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ( м. Харків, пр.-т Московський, 60, МФО 351005) заборгованість за кредитом в сумі, яка еквівалента по курсу НБУ на 19.04.2010 року - 946 173,74 грн. ( дев'ятсот сорок шість тисяч сто сімдесят три гривні 74 коп.)
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ( м. Харків, пр.-т Московський, 60, МФО 351005) суму державного збору в розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,0 грн.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити в повному обсязі.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання договору поруки - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В.Науменко