Справа № 127/14214/22
Провадження № 22-ц/801/116/2024
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кушнір Б. Б.
Доповідач:Шемета Т. М.
25 січня 2024 рокуСправа № 127/14214/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Держава Україна в особі: Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури(особа, яка подала апеляційну скаргу), Головного управління національної поліції у Вінницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Кушнір Б. Б. в с. Мазурівка Вінницької області, дата складання повного рішення 25 жовтня 2023 року,
встановив:
В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 21.04.2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача головне управління національної поліції у Вінницькій області та Вінницьку обласну прокуратуру (а.с. 146-147, т.1)
Ухвалою Чернівецького районного суду вінницької області від 01.08.2023 року залучено до участі у справі як співвідповідачів Головне управління Національної поліції у Вінницькій області та Вінницьку обласну прокуратуру (а.с.59 том ІІ).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020340000016, він підозрювався та обвинувачувався в організації та очолювані групи осіб для досягнення плану скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів. Кримінальне провадження відносно нього тривало 5 років 4 місяці та 15 днів, з яких 3 роки 2 місяці та 28 днів позивач перебував під вартою. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05.07.2019 року кримінальне провадження відносно нього, ОСОБА_1 за ч.5 ст.27,ч.3 ст.187 КК України, було закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді. Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він нерозумно тривалий час був позбавлений нормального людського життя: був позбавлений свободи; не мав спілкування із мамою та неповнолітньою донькою, своїм звичайним колом оточення. Перебування під слідством і судом завдало йому моральних страждань, оскільки був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, що пригнітило його волю та завдало шкоди психологічному стану. На підставі наведеного позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив у 1 677 000 гривень (в чотирикратному розміру від мінімального, гарантованого законом).
Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 432 150 (чотириста тридцять дві тисячі сто п'ятдесят) гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений факт наявності моральної шкоди, завданої йому незаконним обвинуваченням у кримінальному провадженні, яка полягала у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. Визначаючи розмір завданої позивачеві моральної шкоди, суд виходив із того, що ОСОБА_1 5 років 4 місяці 15 днів, тобто 64,5 місяці перебував під слідством та судом, з яких 3 роки 2 місяці 28 днів утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. Після звільнення з під варти він також був обмежений у вільному виборі місцезнаходження, у зв'язку із обранням іншого більш м'якого запобіжного заходу, та в подальшому був під переслідуванням з боку правоохоронних органів та суду, які згодом закрили кримінальне провадження відносно позивача. Тому суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди, виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, що відповідає ч.3 ст. 13 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»(надалі - ЗУ № 266/94-ВР), а саме у розмірі 432 150грн. (64 місяці 15 днів х 6 700грн.=432 150грн.).
З таким рішенням не погодилась Вінницька обласна прокуратура, 24.11.2023 року (згідно відбитку штемпеля на поштовому конверті: ас. 205, т.2) подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати ухвалене у справі рішення та відмовити в задоволенні позову.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував, що по справі не здобуто жодного доказу незаконності дій органів прокуратури чи слідства: міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 обиралася судом і в подальшому неодноразово було продовжено утримання під вартою, проти якого не заперечував і сам ОСОБА_1 , жодних незаконний дій під час тримання під вартою чи в ході досудового розслідування не встановлено. Суд безпідставно вважав, що мінімальний розмір моральної шкоди гарантований ЗУ № 266/94-ВР та не звернув уваги на те, що розмір моральної шкоди має бути доведеним, а з огляду на те, що ОСОБА_1 під час порушення кримінального провадження перебував у місцях позбавлення волі, де відбував покарання за попереднім вироком, жодних доказів моральних страждань немає.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
В судовому засіданні Вінницького апеляційного суду представник Вінницької обласної прокуратури Колівошко С. М. підтримала викладене в апеляційній скарзі, просила її задовольнити. Представник Головного управління національної поліції у Вінницькій області та Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Дмитрук Ю. Д. вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення. Представник Державної казначейської служби України Соцький Є. І. також вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, зазначив, що в такій категорії справ участь казначейської служби є зайвою. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Семко В. М. заперечив проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, рішення постановлене з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, відтак просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
По справі встановлено наступні обставини:
-ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05.07.2019 року кримінальне провадження №12014020340000016 щодо ОСОБА_1 за ч.5 ст.27,ч.3 ст.187 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді (а.с.100-107, том І).
Як вбачається із вказаної ухвали, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020340000016, ОСОБА_1 підозрювався та обвинувачувався в організації та очолюванні групи осіб для досягнення плану скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів, перебував під вартою з 20.02.2014 року по 18.05.2017 року включно.
-у позовній заяві наведено розрахунок моральної шкоди, який позивачем обраховано як чотирикратний розмір мінімального розміру моральної шкоди, гарантованого Законом№ 266/94-ВР, який, в свою чергу, обчислено із розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом: (64,5 місяців х 6500грн.=419250грн.) х 4 = 1 677 000гривень.
- ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження на а.с.99, том І).
-з долучених на виконання вимог ухвали суду першої інстанції інформаційних довідок встановлено наступне:
? ОСОБА_1 прибув до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» 26.01.2010 року на підставі вироку Замостянського районного суду міста Вінниці від 18.11.2010, яким був засуджений за ч.2 ст.186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
?вибув з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» 28.03.2011 року до ДУ «Вінницька установа виконання покарань № 86» для подальшого відбування покарань;
? 24.10.2013 прибув до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №86» на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14.10.2013 року для розгляду питання застосування ст.81 КК України;
?14.11.2013 року вибув з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №86» для подальшого відбування покарання;
?20.02.2014 прибув до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» з ДУ «Вінницька установа виконання покарань №86» на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2014 року для проведення процесуальних дій;
?Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 25.02.2014 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався;
? ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18.05.2017 року запобіжний захід тримання під вартою змінено на домашній арешт (а.с.30-31 том ІІ).
? також встановлено, що ОСОБА_1 заарештований 17.05.2018 року на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст.187 КК України, обрано запобіжний захід тримання під вартою, який неодноразово продовжувався, прибув до ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» 21.05.2018 року, де утримується по теперішній час (а.с. 7-9 том ІІ).
Між сторонами виник спір з приводу відшкодування моральної шкоди, спричиненої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК).
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч.7 ст. 1176 ЦК)
Таким законом є Закон № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною 2 ст.1 вказаного Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з п.2 ч.1 ст.2 Закону № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону N 266/94-ВР винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв'язку з не встановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом (такий висновок міститься у постанові ВП Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
В справі що розглядається суд першої інстанції, встановивши, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05.07.2019 року кримінальне провадження №12014020340000016 щодо ОСОБА_1 за ч.5 ст.27,ч.3 ст.187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, - правильно виснував, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в розмірі та порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що в кримінальному провадженні не встановлено та не доведено незаконність дій органів розслідування, прокуратури та суду під час кримінального провадження № 12014020340000016, є неспроможними, оскільки кримінальне провадження закрито з реабілітуючих підстав, що саме по собі є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду і не потребує додаткового визнання їх незаконними в судовому порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність розміру моральної шкоди, який суд вважав доведеним.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу дня обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (з 20.02.2014 року) до постановлення 05 липня 2019 року ухвали Вінницького апеляційного суду, якою кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України.
При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Відтак, встановивши, що ОСОБА_1 в кримінальному провадженні №12014020340000016 перебував під слідством та судом 5 років 4 місяці 15 днів, з яких 3 роки 2 місяці 28 днів утримувався під вартою, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди, виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, що відповідає ч.3 ст. 13 Закону України № 266/94-ВР.
При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що за час перебування під вартою ОСОБА_1 був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу та кардинальним чином впливає на його життя. Після звільнення з під варти він також був обмежений у вільному виборі місцезнаходження, у зв'язку із обранням іншого більш м'якого запобіжного заходу, та в подальшому був під переслідуванням з боку правоохоронних органів та суду, які згодом закрили кримінальне провадження відносно позивача.
Такий висновок суду першої інстанції повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яку Суд неодноразово викладав в своїх постановах, суд правильно застосував їх при розгляді цієї справи, а саме: постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 8 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20.
При цьому суд першої інстанції вірно вказав, що визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин. Відтак суд правильно взяв до уваги особу позивача та спосіб його життя як до незаконного обвинувачення, так і після, зокрема суд правильно врахував наступне: на момент обрання ОСОБА_1 20.02.2014 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він відбував покарання за вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 18.11.2010, яким був засуджений за ч.2 ст.186 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців, проте, як встановлено Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05.11.2019 року, ОСОБА_1 перебував в установі попереднього ув'язнення з 20.02.2014 року саме по кримінальному провадженню № 12014020340000016, на дату прийняття рішення про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , а саме, 05.07.2019 року, відносно позивача ухвалою Вінницького міського суду було обрано запобіжний захід по кримінальному провадженню № 120170202900000478 за обвинуваченням за ч.4 ст.187 КК України та 21.05.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74223416) він був доставлений у ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1», де утримується під вартою станом на момент розгляду даної справи.
Врахувавши такі чинники як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, суд першої інстанції правильно виснував, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди в більшому, ніж мінімальний розмір, встановлений законом.
Відтак апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують вірних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Щодо правомірності пред'явлення позову до Державного казначейства України, апеляційний суд зазначає таке.
Питання хто є належним відповідачем у справах, в яких вирішується питання відшкодування шкоди, завданої неправомірними діям органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду, неодноразово були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка сформувала висновок, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов'язковою. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. (див. постанову ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30, 46)).
Отже позивачем вірно залучено до участі в даній справі в якості співвідповідачів Головне управління національної поліції у Вінницькій області, Вінницьку обласну прокуратуру як органи, що представляють державу у відповідних правовідносинах, та Державну казначейську службу України, яка здійснює розрахунково-касове обслуговування державного бюджету і в силу закону зобов'язана виконати відповідне рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача Вінницької обласної прокуратури такими, що не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2022 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати, понесені Вінницькою обласною прокуратурою в ході апеляційного розгляду, слід залишити за нею, доказів понесення судових витрат іншими учасниками справи матеріали справи не містять.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені Вінницькою обласною прокуратурою в зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за нею.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк