Справа № 642/1793/21 Номер провадження 22-ц/814/504/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
15 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2023 року у складі судді Яковенко Н. Л.
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 , третя особа Холодногірсько-Новобаварівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арештів з майна,
У березні 2021 року представник ТОВ «ФК «Позика» звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з вказаним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Холодногірсько-Новобаварівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арештів з майна.
Позов мотивовано тим, що 23.12.2020 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., за реєстровим № 2639, на підставі якого ТОВ «ФК «Позика» набуло права власності на нерухоме майно: квартиру загальною площею 92,7 кв. м, житловою 55,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, під час здійснення своїх законних прав щодо володіння та розпорядження об'єктом нерухомого майна, товариству стало відомо про перебування вказаного майна під арештом на підставі постанови про арешт майна від 03.06.2010, постанови про відкриття провадження від 22.10.2010, постанови про арешт нерухомого майна від 02.03.2010.
Оскільки вказане обтяження унеможливлює в повній мірі реалізацію права власності позивача на вказане майно, що є грубим порушенням законних прав останнього, належним та вірним способом захисту прав позивача є саме пред'явлення негаторного позову.
Посилаючись на викладене, просив суд припинити чинність арештів відносно нерухомого майна - квартири загальною площею 92,7 кв. м, житловою55,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, записів щодо арештів (обтяження) нерухомого майна, а саме: № 9895577, що було накладено Жовтневим ВДВС Харківського МУЮ на підставі постанови про арешт майна, реєстраційний номер обтяження від 03.06.2010; № 10395328, що було накладено Ленінським ВДВС Харківського МУЮ на підставі постанови про відкриття провадження, реєстраційний номер від 22.10.2010; № 9578088, що було накладено Ленінським ВДВС Харківського МУЮ на підставі постанови про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер від 02.03.2010.
На підставі розпорядження голови Верховного Суду від 14.03.2022 № 7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Ленінського районного суду м. Харкова на Київський районний суд м. Полтави.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Позика» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Не погодившись з вказаними рішенням, представник ТОВ «ФК «Позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що визначаючи суб'єктний склад спору, товариство керувалося судовою практикою в справах про зняття арешту з майна, в якій зазначено, що відповідачем у таких справах є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.
Тобто, усталена судова практика не покладає на позивача додаткового обов'язку одночасно залучати відповідачем як боржника, так і особу, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, а приставка «або» лише надає позивачу право вибору.
Вважає, що суд першої інстанції помилково не дослідив належним чином коло учасників справи з урахуванням судової практики, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення.
Вважає, що позивачем вірно визначено суб'єктний склад учасників справи з урахуванням висновків Верховного Суду. Позивач є власником майна, проте не може вільно користуватись та розпоряджатись власністю через арешт майна, який було накладено коли відповідач був власником даного майна та виступав боржником у виконавчому провадженні.
Зазначає, що вимоги позивача як власника спірної квартири про звільнення майна з-під арешту виступають способом захисту права власності (різновидом негаторного позову) і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.12.2020 ТОВ «ФК «Позика» придбало у ТОВ «Діджи Фінанс» нерухоме майно: квартиру загальною площею 92,7 кв. м, житловою55,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний договір того ж дня посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., за реєстровим № 2639, а право власності позивача зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 39915221 (а. с. 4-5, 7).
З договору купівлі-продажу вбачається, що спірна квартира належала іпотекодавцю ОСОБА_1 , а право на продаж вказаного майна будь-якій особі належить ТОВ «Діджи Фінанс» як іпотекодержателю на підставі Договору іпотеки № PML706/020/2008, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ; договору відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № PML706/020/2008, укладеного 27.08.2020 між ТОВ «ОТП Факторинг» та ТОВ «Діджи Фінанс».
Звертаючись до суду з цим позовом, представник ТОВ «ФК «Позика» обґрунтовував свої вимоги тим, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме та реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 існують обтяження у виді арешту нерухомого майна органами державної виконавчої служби, що унеможливлює в повній мірі реалізацію права власності позивача на вказане майно, у зв'язку з чим просив припинити чинність арештів нерухомого майна шляхом скасування відповідних записів у реєстрах.
Особою, що має відповідати за позовом, представник позивача визначив ОСОБА_1 , за яким з 31.08.2008 було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу № 274 від 03.03.2008, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що належними відповідачами у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, що вимагає обов'язкову участь їх у справі в якості співвідповідачів, та у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача суд відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Позика».
Колегія суддів апеляційного суду з висновками суду першої інстанції погоджується та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Частина перша статті 1 та частина перша статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин визначає фізичних та юридичних осіб, а предметом регулювання цивільного законодавства - особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, сторонами у цивільному процесі є особи, правовий спір яких у цивільних відносинах вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.
Юридичну заінтересованість у вирішенні спору про зняття арешту з майна мають особа, яка вважає себе власником арештованого майна, а також особа, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржникові (речове право на чуже майно), боржник та стягувач у виконавчому провадженні, який може задовольнити свої вимоги за рахунок такого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено висновок, що «при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17 (провадження № 61-3822св19) зроблено висновок, що «відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна».
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підставою обтяження майна позивача є постанова Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про арешт майна та заборони на його відчуження від 02.03.2010, реєстраційний номер обтяження 9578088; постанова Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.06.2010, реєстраційний номер обтяження 9895577; та постанова Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження № 10-820/10 від 22.10.2010, реєстраційний номер обтяження 10395328 (а. с. 7-9).
Для з'ясування питання щодо виконавчих проваджень, в межах яких було накладено вказані арешти майна, судом першої інстанції витребувано інформацію від Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника реорганізованих відділів державної виконавчої служби, згідно повідомлення якого постанов про арешт майна за вказаними реквізитами не знайдено та виконавчі провадження в архіві відсутні.
Таким чином, матеріали справи не містять даних відносно боржника та стягувача, в інтересах якого накладено арешти на спірне нерухоме майно, а відтак суд позбавлений можливості визначитись із підставністю позову, оскільки таке рішення безпосередньо може вплинути на права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Оскільки позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 є стороною виконавчих проваджень, під час виконання яких було обтяжено арештом спірне нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову через його пред'явлення до неналежного відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання позивача на альтернативне право пред'явлення позову до боржника або до особи, в інтересах якої накладено арешт, не заслуговують на увагу, адже по справі не доведено, що ОСОБА_1 , як попередній власник майна, має відповідати за цим позовом, при тому, що згідно відмітки про перенесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису про обтяження 39914707 від 24.12.2020, арешти нерухомого майна за реєстраційними номерами обтяження 9895577, 10395328 стосуються іншого власника об'єкта обтяження - квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , який до участі у справі позивачем не залучався.
Пред'являючи позов, позивач не скористався наданими йому процесуальними правами щодо забезпечення доказів для встановлення особи боржника та стягувача у виконавчому провадженні та подальшого притягнення таких осіб в якості співвідповідачів по справі, обґрунтовуючи позовні вимоги лише записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що не є достатнім доказом для встановлення обставин справи під час вирішення спору про зняття арешту з майна.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін, як законного та обґрунтованого.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна