Справа № 623/1703/14-ц Номер провадження 22-ц/814/143/24Головуючий у 1-й інстанції Одарюк М.П. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
15 січня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 серпня 2021 року у складі судді Одарюка М.П.
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики та позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення, виселення особи без надання іншого житлового приміщення, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку поділу майна подружжя,
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 04 березня 2012 року за договором позики він надав ОСОБА_2 в борг кошти у сумі 10 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути, надавши відповідну розписку, проте строк виконання зобов'язання не зазначив.
30 квітня 2014 року позивач вручив відповідачу під особистий підпис претензію з вимогою сплатити вказані кошти шляхом здійснення поштового переказу на його ім'я або принести гроші особисто, яка відповідачем не виконана, а тому позивач змушений був звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якою ОСОБА_1 набув право власності на належний боржнику житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу в сумі 79 880 грн, який виник у ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а. с. 179, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 вказану ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2014 року про затвердження мирової угоди скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а. с. 120, т. 1).
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року залучено в якості відповідача по справі ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_2 (а. с. 183, т. 1).
07 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву до відповідача ОСОБА_3 , у якій просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 10 000 доларів США, що по курсу НБУ дорівнює 261 190 грн, та в рахунок відшкодування витрат на утримання будинку 58 066 грн (а. с. 189-195, т. 1).
У грудні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали до суду позов до ОСОБА_1 , в якому просили суд визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: житлового будинку під літ. А-1, загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, сіні під літ. а, веранда літ. а-1, сарай під літ. Б, сарай під літ. Г , огорожа № 1, колодязь під літ. К, в порядку поділу майна подружжя після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виселити ОСОБА_1 з вказаного будинку без надання іншого житлового приміщення; усунути перешкоди в користуванні вказаним будинком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; вселити ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 у вказаний житловий будинок (а. с. 3-5, т. 3).
В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що вони є користувачами та власниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого за договором купівлі-продажу від 21.06.1993, посвідченим державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І. В., реєстр. № 2-2101, був ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачі вказували, що ОСОБА_4 є співвласником спірного будинку, так як на день його придбання 21 червня 1993 року вона перебувала у шлюбі з померлим ОСОБА_2 , шлюб розірваний 02 грудня 2006 року. ОСОБА_3 зареєстрований у спірному будинку з дитинства та є спадкоємцем померлого за законом.
Для обстеження будинку та для оцінки його з метою реєстрації права власності ОСОБА_4 звернулася в КП «Ізюмське БТІ» проте не змогла потрапити до будинку та на подвір'я, оскільки відповідач ОСОБА_1 самоуправно зайняв спірний будинок на підставі ухвали суду від 24 червня 2014 року про затвердження мирової угоди, яка була скасована ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2016 року.
Дії відповідача перешкоджають їм у обстеженні будинку для видачі технічного паспорту на нього, що впливає на здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , а також на видачу свідоцтва про право власності на половину подружньої частини на ім'я ОСОБА_4 .
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 березня 2019 року об'єднано в одне провадження вказані цивільні справи № 623/1703/14-ц та № 623/3278/17 із присвоєнням номеру справи - 623/1703/15-ц (а. с. 147-148, т. 2).
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: житлового будинку під літ. А-1, загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, сіні під літ. а, веранда літ. а-1, сарай під літ. Б, сарай під літ. Г, огорожа № 1, колодязь під літ. К, в порядку поділу майна подружжя після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Виселено ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Усунено перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 640 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 1 280 грн.
Рішення суду мотивовано відсутністю порушеного права позивача ОСОБА_1 , що підлягає судовому захисту в обраний ним спосіб, в той час як позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є доведеними та обґрунтованими.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що 04.03.2012 він надав ОСОБА_2 в борг кошти в сумі 10 000 доларів США, які той зобов'язався повернути, проте ОСОБА_2 кошти не повернув, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер.
Вказує, що спадщину після померлого ОСОБА_5 прийняв його син ОСОБА_3 , який відповідно до положень статей 1218, 1282, 1297 ЦК України зобов'язаний задовольнити грошові вимоги кредитора шляхом одноразового платежу, а тому стягнення має бути накладено на прийнятий у спадщину житловий будинок, тобто права позичальника підлягають захисту шляхом звернення стягнення на спадкове майно.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
На підставі розпорядження голови Верховного Суду від 25.03.2022 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» справу було передано для розгляду за підсудністю до Полтавського апеляційного суду.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 04 березня 2012 року ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, що за офіційним курсом станом на вказану дату становило 79 880 грн, які зобов'язався повернути, про що надав власноручно складену розписку (а. с. 21, т. 1).
25 квітня 2014 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 претензію про повернення вказаних коштів шляхом поштового переказу на його ім'я або передачі особисто за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_2 отримав особисто 30.04.2014 (а. с. 11, т. 1).
24 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали мирову угоду, за умовами якої в рахунок погашення боргу, який виник за договором позики від 04.03.2012 у сумі 10 000 доларів США, що еквівалентно 79 880 грн, ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м з надвірними будівлями: прибудова літ. «а», веранда літ. «а-1», ганок літ. «а-2», колодязь літ. «К», паркан № 1, на земельній ділянці розміром 2036 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.1993, посвідченого державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І. В. та зареєстрованого 29.03.2011 КП «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 33271517, номер запису 2106 в книзі 20/9 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 15.03.2011, реєстраційний № 3-611 замість договору від 21.06.1993, реєстраційний № 2-2101 (а. с. 18-20, 22-24 т. 1).
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2014 року визнано укладену між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 мирову угоду, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 205 ЦПК України (а. с. 31-32, т. 1).
17 березня 2015 року на підставі вказаної мирової угоди, затвердженої ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24.06.2014, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що у Державному реєстрі прав на нерухоме майно державним реєстратором Реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області Мітіною В. В. внесений запис про право власності № 9083553 (а. с. 17, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а. с. 115, т. 1), внаслідок чого відкрилася спадщина, до складу якої увійшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкоємцем першої черги за законом, який в установленому законом порядку прийняв спадщину померлого боржника, є його син ОСОБА_3 (а. с. 140, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 грудня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2014 року про затвердження мирової угоди скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 120, т. 1).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 при новому розгляді справи, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилася у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були. Крім того, позивачем пропущений строк пред'явлення вимоги до спадкоємця померлого боржника та не надано доказів на підтвердження обсягу спадкового майна та його вартості, що унеможливлює стягнення з нього заявлених позивачем грошових коштів.
При цьому суд не взяв до уваги, що обов'язок спадкоємця задовольнити вимогу кредитора спадкодавця ґрунтується на процесуальному правонаступництві внаслідок вибуття з цивільного процесу відповідача у справі ОСОБА_2 та скасування після його смерті судового рішення, яким затверджено домовленість сторін про припинення зобов'язання боржника за рахунок переданого кредиторові майна, а відтак висновок суду про пропуск позивачем строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, та, як наслідок, позбавлення права вимоги до відповідача ОСОБА_3 є помилковим.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року за заявою позивача ОСОБА_1 від 27.04.2017 про залучення до участі у справі правонаступника відповідача у зв'язку з його смертю було залучено в якості відповідача ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (а. с. 171-174, 183 т. 1).
Таким чином спірні правовідносини, що виникли між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , трансформувались у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцем позичальника ОСОБА_3 і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.
За правилами частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження № 61-25487св18), від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц (провадження № 61-44960св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17 (провадження № 61-27515св18), у справі № 2609/30529/12 від 04 березня 2020 року (провадження № 61-11141св19) та від 23 листопада 2023 року (провадження № 61-1475св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21), від 01 листопада 2023 року у справі № 409/479/17 (провадження № 61-21003св21).
У справі, що переглядається, встановлено, що розмір заборгованості спадкодавця ОСОБА_2 доводиться розпискою останнього від 04 березня 2012 року про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10 000 доларів США, оригінал якої приєднаний до спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди від 24.06.2014 та знаходиться в матеріалах справи (а. с. 21, т. 1).
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей».
За життя ОСОБА_2 наявність боргового зобов'язання, підтвердженого вказаною розпискою від 04.03.2012, не заперечував, його правонаступник - відповідач ОСОБА_3 даної обставини не спростував, факту недійсності правочину не довів. Доказів належного виконання цього зобов'язання матеріали справи не містять, а тому вимоги ОСОБА_1 до правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованими.
Оскільки обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, висновок суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують обсяг та вартість спадкового майна, суперечить вимогам процесуального закону. Суд безпідставно поклав обов'язок доказування вказаних обставин на позивача, не взявши до уваги наявність спадщини у виді нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок якого було задоволено вимоги кредитора ОСОБА_1 . Після скасування 08.12.2016 апеляційним судом ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24.06.2014 про затвердження мирової угоди сторін та скасування рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.04.2017 у справі № 623/228/17 державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, право ОСОБА_2 на вказане домоволодіння увійшло до складу спадщини, вартість якої на час розгляду справи в суді має доводити відповідач ОСОБА_3 , що ним у порушення наведених процесуальних норм здійснено не було.
Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 489/2924/16-ц (провадження № 61-2811св18) викладено правовий висновок, що «спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку», та «…хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора».
Отже, неодержання відповідачем свідоцтва про право на спадщину не звільняє його від обов'язку задовольнити вимоги кредитора спадкодавця.
Таким чином, за наявності належних та допустимих доказів, що підтверджують заборгованість спадкодавця ОСОБА_2 у розмірі 10 000 доларів США, дотримання строків пред'явлення кредитором спадкодавця вимоги до спадкоємця, встановлених частиною другою статті 1281 ЦК України, шляхом залучення до участі у справі правонаступника померлого боржника, який прийняв спадщину та успадкував спірне нерухоме майно, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмова у позові проведена судом з формальних підстав, всупереч встановлених фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в межах вартості одержаного у спадщину майна.
Оскільки відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 УК України звернення стягнення на майно, передане спадкоємцям в натурі, є окремим способом захисту прав кредитора, проте таких позовних вимог у встановленому законом порядку позивач ОСОБА_1 не заявляв, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 13 ЦПК України), підстав для звернення стягнення на спадковий житловий будинок, як того вимагає апелянт, в межах даного провадження колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В частині позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину вказаного будинку в порядку поділу майна подружжя, виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення рішення суду першої інстанції також не відповідає нормам матеріального і процесуального права та встановленим фактичним обставинам справи й підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Фізичні і юридичні особи, за змістом статті 48 ЦПК України, можуть бути позивачем і відповідачем, є сторонами в цивільному процесі.
Отже, сторонами у цивільному процесі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.
При цьому обов'язок визначати суб'єктний склад спору покладено на позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Оскільки на час звернення ОСОБА_4 з позовом про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно в порядку поділу майна подружжя, титульний власник житлового будинку ОСОБА_2 помер, належним відповідачем у такому спорі є спадкоємець померлого власника, оскільки спір стосується майна, що входить до складу спадщини. Кредитор спадкодавця не є учасником таких правовідносин та не відповідає за позовом про поділ майна подружжя, пред'явлення до нього позову не може захистити порушене право чи інтерес позивача, а отже, такий позов не підлягає задоволенню, що судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховано не було.
В частині виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та усунення їм перешкод у користуванні будинком позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідних вимог суду не довели.
Матеріали справи не містять доказів наявності перешкод у користуванні ними спірним майном, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що іншого способу в подальшому забезпечити права позивачів на проживання в даному будинку не існує.
Вірно вказавши на засоби доказування для підтвердження наявності перешкод у користуванні майном, що належить особі на праві власності, зокрема, у його вселенні до спірного житлового приміщення, суд першої інстанції жодний доказ, що підтверджує такі обставини, в оскаржуваному рішенні не навів, обмежившись лише висновком про надання позивачами належних та допустимих доказів, який не відповідає матеріалам справи. Лише наявні у справі копія письмового пояснення представника ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_6 начальнику Ізюмського ОП ГУНП в Харківській області від 22.11.2017 та лист КП «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації» про відмову ОСОБА_3 у наданні послуг згідно договору від 22.11.2017 на виконання робіт з технічної інвентаризації нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , для здійснення державної реєстрації права власності, не є належними, достатніми та достовірними доказами чинення перешкод ОСОБА_1 у користуванні позивачами спірним майном. Інших доказів позивачами по справі не надано та відповідних обставин суду не доведено, а згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування, а, отже і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вказане, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у позові ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з вищенаведених мотивів.
За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат та покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_1 було сплачено за подання позовної заяви 798,80 грн та за подання апеляційної скарги - 2 158,20 грн судового збору, а всього 2 957 грн який покладається апеляційним судом на відповідачів у рівних частках - по 1478,50 грн на кожного.
Понесені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 судові витрати по справі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 серпня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000 доларів США заборгованості за договором позики від 04 березня 2012 року в межах вартості майна, одержаного у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
У задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення, виселення особи без надання іншого житлового приміщення, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями в порядку поділу майна подружжя - відмовити.
Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 1 478,50 грн з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Прядкіна