П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 489/6765/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року (суддя Микульшина Г.А., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 28.11.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції та Поліцейського взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області молодшого лейтенанта поліції Горбенка Андрія Ігоровича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до УПП в Миколаївській області та поліцейського взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області молодшого лейтенанта поліції Горбенка А.І., в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ №544202 від 21.10.2023 року.
Також позивач просив стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь суму сплаченого штрафу у розмірі 1190 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне встановлення обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення суду, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування поданої скарги зазначається, що в порушення вимог ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", чоловік, який зупинив його транспортний засіб, не назвав причину такої зупинки. В подальшому, розглядаючи справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відмовив у задоволенні його клопотання про перенесення справи на інший час та залучення до справи адвоката.
На думку апелянта, наявність сітки на номерному знаку його ТЗ жодним чином не перешкоджає ідентифікації символів номерного знаку автомобіля та цілком повно дозволяє провести ідентифікацію його символів. Сітка, що встановлена на номерному знаку, лише захищає його, як майно власника, від впливів зовнішнього світу від подальшого псування. Вказане цілком співпадає з позицією Верховного Суду України по справі №161/7041/17, що викладена у постанові від 28.10.2019 року.
Окремо апелянт зазначив, що пункт 2.8. ПДР, на який посилається поліцейський взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області молодший лейтенант поліції Горбенко А.І., має зовсім інший зміст, водночас вказаний пункт 2.8. ПДР України не містить підпункту "В", тому, винесення на його підставі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності в порядку 121-3 КУпАП, є протизаконним, і є підставою для скасування відповідної постанови.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №544202 від 21.10.2023 року, винесеною поліцейським УПП в Миколаївській області Горбенком А.І., позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190 грн.
Відповідно до даної постанови, 21.10.2023 о 20 год. 02 хв. у м. Миколаїві на вул. Пушкіна, 4-А водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes-Benz E 320, номерний знак якого НОМЕР_1 не відповідає вимогам стандартів, а саме, закритий сіткою для припинення цілісних пошкоджень, чим порушив вимоги п. 2.9 "В" ПДР України. Відеофіксація Motorola VAB 400, 474538.
Також на постанові міститься примітка «Справа розглянута без моєї присутності і мені відмовили скористатися юридичною допомогою (було усне клопотання)» за підписом позивача.
Вважаючи зазначену постанову протиправною ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП, є доведеною, при цьому процесуальних порушень з боку відповідачів при винесенні оскаржуваної постанови, матеріали справи не містять і судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний.
За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, сторонами у даній справі визнається, що 21.10.2023 о 20 год. 02 хв. у м. Миколаїві на вул. Пушкіна,4-А водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Mercedes-Benz E 320, номерний знак якого НОМЕР_1 був закритий сіткою.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулює та визначає Закон України "Про дорожній рух".
Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).
У відповідності до пункту 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно до підпункту "в" пункту 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що:
не належить цьому засобу;
не відповідає вимогам стандартів;
закріплений не в установленому для цього місці;
закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м;
неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач вважає, що наявність сітки на номерному знаку його ТЗ не перешкоджає ідентифікації символів номерного знаку автомобіля та цілком повно дозволяє провести ідентифікацію його символів, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів не погоджується з такими міркуваннями апелянта/позивача з огляду на наступне.
Так, за приписами абзацу першого пункту 30.2 ПДР, на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка.
Абзац четвертий цього пункту ПДР встановлює заборону змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.
Згідно частини першої статті 121-3 КУпАП встановлено відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.
З системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що адміністративна відповідальність водія настає у разі керування транспортним засобом із номерними знаками, закритими в будь-який спосіб, в тому числі і прозорими предметами, що не пов'язується з умовою розпізнавання такого знаку з відстані 20 метрів.
При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставне посилання апелянта на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 28.10.2019 по справі №161/7041/17, з огляду на відмінність обставин цих справ (у згаданій апелянтом справі позивача від 27 березня 2017 року постановою поліцейського притягнули до адміністративної відповідальності за частиною шостою статті 121 КУпАП, диспозиція якої є відмінною від частини першої статті 121-3 КУпАП у редакції Закону №2658-ІХ, за якою позивача у даній справі притягнуто до відповідальності).
Крім того, колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України №166 від 02.03.2021 "Про деякі питання державних номерних знаків транспортних засобів", відповідно до ст. 34 Закону України "Про дорожній рух", підпункту 2 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 (із змінами), з метою встановлення єдиних зразків державних номерних знаків транспортних засобів та вимог до них, затверджено нові вимоги до державних номерних знаків транспортних засобів та єдині зразки державних номерних знаків транспортних засобів.
Також, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2023 №259, відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 16 листопада 2022 року №2765-IX "Про внесення змін до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" щодо запровадження відомчої реєстрації транспортних засобів Служби безпеки України", абзацу третього пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та з метою приведення наказу МВС у відповідність до вимог законодавства України, затверджено зміни до Вимог до державних номерних знаків транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2021 року №166, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 22 березня 2021 року за №353/35975, що додаються. Затверджено Зміну до Єдиних зразків державних номерних знаків транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2021 року №166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 березня 2021 року за №353/35975, що додається.
Тож, за чинного законодавчого регулювання питання вимог до державних номерних знаків транспортних засобів регулюється не стандартами ДСТУ, а наведеними вище наказами МВС України, які, у свою чергу, не передбачають встановлення будь-яких захисних сіточок.
Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що у спірній постанові поліцейським помилково зазначено порушення позивачем пункту 2.8 ПДР, оскільки з описової частини постанови вбачається, що поліцейським встановлено керування позивачем ТЗ з номерним знаком, що закритий іншими предметом, тобто порушенням підпункту "в" пункту 2.9 ПДР, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 121-3 КУпАП.
Колегія суддів також критично ставиться до доводів позивача про порушення інспектором поліції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема: «не зібрав жодного доказу вини чи моєї невинуватості, тому, на моє переконання, не міг встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення; не надав можливості дати пояснення, подати докази, заявити клопотання, користуватись допомогою адвоката; не представився посадовою особою, яка розглядає справу та взагалі справу, щодо мене фактично не розглядав; не роз'яснив мені як особі, яка бере участь у розгляді справи мої права та обов'язки; не з'ясував, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи вчинив його я і не з'ясував жодних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апелянтом доказів на підтвердження зазначеного надано не було».
При цьому колегія суддів виходить з того, що, незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. У свою чергу, покладений на суб'єктів владних повноважень тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, як то встановлено частиною першою статті 77 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17).
В матеріалах справи наявний диск з відеозаписом здійсненого на нагрудну відеокамеру поліцейського, на якому у 20:05:57 год. безпосередньо зафіксовані дії поліцейського під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо позивача.
Слід під креслити, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції і в апеляційній скарзі позивач не заперечує факту закриття номерного знаку автомобіля, яким він керував, сіткою.
На 20:06:03 год. відеозапису зафіксовано, як працівник поліції підійшовши до транспортного засобу, за кермом якого знаходиться позивач, належним чином представився, назвавши повністю посаду та ПІБ.
На 20:08:35 год. відеозапису зафіксовано, як поліцейський пропонує позивачу припинити правопорушення (усунити на місці виявлене порушення), проте позивач відмовився.
З 20:11:54 год. відеозапису зафіксовано, як поліцейський розпочинає розгляд справи, після чого водій заявляє клопотання про перенесення розгляду справи для того, щоб скористатися юридичною допомогою. Поліцейський в свою чергу пропонує водієві зателефонувати адвокатові для виклику його на місце розгляду справи.
На 20:14:25 год. відеозапису зафіксовано ознайомлення позивача з правами згідно чинного законодавства в повному обсязі.
Щодо тверджень апелянта про не надання йому можливості скористатися правовою юридичною допомогою, колегія суддів зазначає наступне.
На переконання колегії суддів, такі доводи ґрунтуються на помилковому трактуванні положень статті 268 КУпАП, оскільки позивач безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов'язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Колегія суддів зауважує, що санкція частини першої статті 121-3 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту, тому відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя. Зокрема позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення.
Більше того, матеріали справи не підтверджують, що під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем вчинялися будь-які дії, які б могли трактуватися колегією суддів як перешкоди у реалізації позивачем права на отримання правової допомоги. Навпаки, з відеозапису фіксації правопорушення вбачається, що працівником поліції було надано позивачу час для отримання юридичної допомоги. На 20:14:35 год. відеозапису зафіксовано як поліцейський повідомив, що чекає на адвоката позивача, на що останній заявляє, що вже пізня година і адвокат не приїде.
Відмова же працівника поліції у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення не може бути підставою для визнання дій працівника поліції та оскаржуваної постанови протиправними, оскільки розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладення штрафів фактично відбувається у спрощеному порядку, виключні підстави для відкладення розгляду справи діючим законодавством не передбачені. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, має можливість спростувати виявлене порушення на місці його вчинення, або навести доводити правомірності своїх дій в судовому порядку, в ході якого користуватись професійною правничою допомогою.
Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена у даній справі постанова про адміністративне правопорушення прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як того вимагає стаття 19 Конституції України. Адже позивачем не було доведено, а судом не встановлено порушень при прийнятті спірної постанови, які могли б вплинути на кінцевий результат розгляду питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Тобто тих порушень, які б по суті стали би підставами для визнання накладення штрафу незаконним.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірної постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №544202 від 21.10.2023 року.
Апеляційна скарга позивача не містить належних, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог чи давали підстави вважати інакше. Суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов