Справа № 541/195/24
Провадження № 1-кс/541/87/2024
Іменем України
25 січня 2024 рокум.Миргород
Слідчий суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , власника майна - ОСОБА_4 , захисника - адвоката - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргороді клопотання прокурора Миргородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному 04.09.2023 року до ЄРДР за № 120231142390000381 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,
встановив:
Прокурор Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про арешт вилученого майна, а саме: банківську пластикову платіжну карту АТ «А-Банк» № НОМЕР_1 ; банківську пластикову платіжну карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ; банківську пластикову платіжну карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 ; банківську пластикову платіжну карту АТ «А-Банк» № НОМЕР_4 ; банківську пластикову платіжну карту АТ «ПУМБ» № НОМЕР_5 ; мобільний телефон марки «Samsung», з сім картою ТОВ «лайфселл» НОМЕР_6 , іmeі 1: НОМЕР_7 , іmeі 2: НОМЕР_8 ; мобільний телефон марки «Samsung» з сім картою ТОВ «лайфселл» НОМЕР_9 , іmeі 1: НОМЕР_10 , іmeі 2: НОМЕР_11 .
Клопотання обґрунтовує тим, що в провадженні СД Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області знаходиться кримінальне провадження, відомості щодо кримінального правопорушення у якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023142390000381, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що 04.09.2023 до ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області, надійшла заява від ОСОБА_6 згідно якої невідома особа 03.09.2023 близько 15.42 год., використовуючи месенджер Viber який зареєстрований за номером НОМЕР_12 , увійшовши до неї в довіру, під приводом надання оренди квартири, заволоділа її грошовими коштами у розмірі 1500 гри., які вона самостійно використовуючи додаток «Монобанк» переказала на картку А Г «Універсалбанк» № НОМЕР_13 .
У ході тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, а саме до банківської картки №№ НОМЕР_13 імітованої у банку АТ «Універсалбанк» встановлено, що банківська картка № НОМЕР_13 відкрита на особовий рахунок НОМЕР_14 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до виписки по даному рахунку встановлено, що об 15:42:47 год. на даний рахунок відбулося зарахування грошових коштів у розмірі 1500 грн., які перерахувала потерпіла. Після чого, з даного рахунку 03.09.2023 об 17:06:25 год. відбувся переказ грошових коштів у розмірі 15007,11 грн. на банківську карту № НОМЕР_15 . Також встановлено, що під час входження до додатку «Монобанк» 03.09.2023 близько 17:05 год. ОСОБА_4 використовував ІР-адрес: НОМЕР_16 18.172.
У ході тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану. законом таємницю, а саме до "ТОВ «ОРБІТА» встановлено, що ОСОБА_4 з 19.05.2012 р. є користувачем інтернет- послуг, які надає ТОВ «Орбіта», договір №82352 та який використовує ІР- адресу: НОМЕР_17 . Його адреса проживання, яка вказана в договорі №82352 про надання послуг, є: АДРЕСА_1 . Виключно за вказаною адресою ТОВ «Орбіта» здійснює абоненту ОСОБА_4 надання послуг доступу до мережі Інтернет, відповідно до договору №82352.
23.01.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 у приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено: банківську пластикову платіжну карту АТ «А-Банк» № НОМЕР_1 ; банківську пластикову платіжну карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ; банківську пластикову платіжну карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 ; банківську пластикову платіжну карту АТ «А-Банк» № НОМЕР_4 ; банківську пластикову платіжну карту АТ «ПУМБ» № НОМЕР_5 ; мобільний телефон марки «Samsung», з сім картою ТОВ «лайфселл» НОМЕР_6 , іmeі 1: НОМЕР_7 , іmeі 2: НОМЕР_8 ; мобільний телефон марки «Samsung» з сім картою ТОВ «лайфселл» НОМЕР_9 , іmeі 1: НОМЕР_10 , іmeі 2: НОМЕР_11 .
Постановою дізнавача СД Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_7 від 23.01.2024 вилучені об'єкти визнано речовими доказами та визначено їх місце зберігання в кімнаті зберігання речових доказів Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.
Під час проведення досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вилучене в ході обшуку маймо.
Вказані об'єкти мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у даному кримінальному провадженні. Арешт вказаного майна є необхідним для забезпечення його зберігання до закінчення проведення відповідних слідчих дій, зокрема проведення огляду оперативними підрозділами кіберполіції. Право відчуження та розпоряджання вказаним майном може перешкоджати всебічному, повному та об'єктивному дослідженню обставин вчиненого кримінального правопорушення.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, просила його задовольнити, повідомила..
Представник власника майна ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що його клієнт не займається шахрайством, а купує і перепродає кріптовалюту на підтвердження чого просив долучити скріншоти переписки. Повідомив, що його клієнт готовий надавати слідству всю необхідну для цього інформацію.
Власник майна ОСОБА_4 підтримав думку свого представника.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170, ч. 1 ст. 173 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частиною першою статті 170 цього Кодексу.
Згідно з нормами глави 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких прокурором вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Постановою дізнавача СД Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_7 від 23.01.2024 вилучені банківські картки та телефони визнано речовими доказами та визначено їх місце зберігання в кімнаті зберігання речових доказів Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.
Як перевірено слідчим суддею, вилучені під час обшуку 23.01.2024 в домоволодінні ОСОБА_4 речі не входили в перелік речей на які слідчим суддею надано дозвіл на відшукання та вилучення.
Прокурором не доведено що вище зазначене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, зокрема може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Матеріали клопотання також не містять доказів, що вилучені речі зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження або є об'єктом кримінально протиправних дій, або набуто кримінально протиправним шляхом.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22.09.1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії, заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, n. 50, Series A № 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Визнання стороною обвинувачення майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною підставою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.
Зважаючи на вищенаведене та з урахуванням того, що прокурором не доведено вмотивованості та обґрунтованості поданого клопотання, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для накладення арешту на вказане у клопотанні майно.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 167, 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя,
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора Миргородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному 04.09.2023 року до ЄРДР за № 120231142390000381 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали виготовлений 26.01.2024.
Слідчий суддяОСОБА_1