Постанова від 16.01.2024 по справі 908/1445/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1445/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явилися,

відповідача-1 - Гурильова А. С. (самопредставництво),

відповідача-2 - не з'явилися,

прокуратури - Гусарової А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 (колегія суддів: Чус О. В. - головуючий, Дармін М. О., Кощеєв І. М.) у справі

за позовом виконувача обов'язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 2) Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Виконувач обов'язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Широківська сільська рада) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фізичної особи-підприємця Зозуля Василя Анатолійовича (далі - ФОП Зозуль В. А.), з урахуванням письмової уточненої позовної заяви від 07.09.2020, просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ ГУ Держгеокадастру "Про передачу в оренду земельної ділянки";

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру та Зозулем Василем Анатолійовичем, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533288 щодо оренди земельної ділянки площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, припинивши право оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 за номером запису про інше речове право № 12533288;

- зобов'язати ФОП Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь територіальної громади, в особі Широківської сільської ради (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що у клопотанні до ГУ Держгеокадастру Зозуль В. А. не обґрунтував розмір земельної ділянки та не зазначив перспективи діяльності фермерського господарства; ГУ Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо передачі Зозулю В. А. земельної ділянки державної форми власності в користування, не пересвідчилось у дійсному волевиявленні заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та можливості самостійно обробляти земельну ділянку. Прокурор також зазначав про те, що Зозулем В. А. не створено фермерського господарства; Зозуль В. А. на момент прийняття оскаржуваного наказу вже реалізував своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства, отримавши, зокрема, згідно з рішенням п'ятнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів від 31.03.1994 № 4 земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею від 31.05.1994 серії ЗП 000001. Прокурор зазначав, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-857/27-15-СГ Зозуль В. А. набув право оренди на земельну ділянку площею 33,0900 га на території Лукашівської сільської ради за межами населеного пункту на 49 років для ведення фермерського господарства. За твердженням Прокурора, на підставі оспорюваного наказу Зозуль В. А. набув право оренди на спірну земельну ділянку, що суперечить вимогам статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статті 123 та частини 2 статті 124 Земельного кодексу України. З урахуванням того, що договір оренди землі від 10.12.2015 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ, тому, на думку Прокурора, такий договір відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України слід визнати недійсним з моменту його вчинення, оскільки він укладений з порушенням вимог статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України. Посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Прокурор зазначив про необхідність припинення права оренди ФОП Зозуля В. А.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2021 (судді: Проскуряков К. В. - головуючий, Дроздова С. С., Корсун В. Л.) у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, місцевий господарський суд зазначив, що законодавством не було обмежено кількість земельних ділянок, які може отримати в оренду особа для створення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Суд першої інстанції наголосив на тому, що положення статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123 та 134 Земельного кодексу України не обмежують кількість земельних ділянок, які громадянин може отримати для створення фермерського господарства. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на дату прийняття оскаржуваного наказу та на дату укладення спірного договору оренди землі Зозуль В. А. використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду, а отже, Прокурором не доведено порушення Зозулем В. А. та ГУ Держгеокадастру статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України щодо отримання безоплатно в користування спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Суд першої інстанції, дослідивши доводи Прокурора щодо неналежної перевірки ГУ Держгеокадастру зазначених Зозулем В. А. у заяві про отримання земельної ділянки в оренду даних, зауважив, що Закон України "Про фермерське господарство" містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви, проте доказів того, в якому порядку та в якому обсязі органи Держгеокадастру були зобов'язані здійснювати відповідну перевірку зазначених заявником даних, Прокурором суду не надано. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач-2 не створив фермерське господарство, а здійснює господарську діяльність як фізична особа - підприємець відповідно до вимог Закону України "Про фермерське господарство". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач-1 при прийнятті наказу від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ щодо передачі Зозулю В. А. в оренду земельної ділянки діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Суд першої інстанції зауважив, що Прокурором не доведено наявності інших, окрім Зозуля В. А. , бажаючих осіб у грудні 2015 отримати спірну земельну ділянку в оренду, то доводи Прокурора щодо обов'язковості проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких мав укладатися спірний договір, є безпідставними, а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність спірного договору оренди землі від 10.12.2015.

Щодо застосування позовної давності до позовних вимог Прокурора суд першої інстанції зазначив, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого Прокурор звернувся до суду, не порушено, тому немає підстав для застосування строку позовної давності у цій справі.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2021 скасоване; прийнято у справі № 908/1445/20 нове рішення, яким позов Прокурора задоволено частково: визнано недійсним договір оренди землі б/н від 10.12.2015; зобов'язано ФОП Зозуля В. А. повернути територіальній громаді в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку.

2.4. Постановою Верховного Суду від 13.06.2023 у справі 908/1445/20 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2023 скасовано, а справу № 908/1445/20 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Верховний Суд, ухвалюючи постанову, констатував, що суд апеляційної інстанції не проаналізував належним чином усі доводи Прокурора щодо дотримання ним положень законодавства щодо позовної давності, у тому числі не з'ясував моменту початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах.

2.5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2021 у справі № 908/1445/20 скасоване. Прийнято нове рішення про часткове задоволення позову Прокурора.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 10.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру та Зозулем В. А. , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12533288 щодо оренди земельної ділянки площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Вирішено витребувати з володіння ФОП Зозуля В. А. на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради земельну ділянку площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

В решті позовних вимог Прокурора - відмовлено.

2.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з порушенням статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" ГУ Держгеокадастру при прийнятті наказу про передачу в оренду Зозулю В. А. спірної земельної ділянки не встановило волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірило наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі. Суд апеляційної інстанції констатував, що Зозуль В. А. , звертаючись з клопотанням про передачу в оренду спірної земельної ділянки, не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а додане до клопотання обґрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність у заявника волевиявлення та можливостей для ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок відповідно до норм та мети Закону України "Про фермерське господарство".

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру, прийнявши наказ про передачу в оренду земельної ділянки Зозулю В. А. , порушило порядок, визначений Законом України "Про фермерське господарство", щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, відтак оспорюваний наказ не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції також установив, що на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів № 4 від 31.03.1994 Зозулю В. А. надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що Зозуль В. А. не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, проте застосував пільговий порядок для отримання спірної земельної ділянки без достатніх для цього підстав.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана Зозулю В. А. із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", і це свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ "Про передачу в оренду земельної ділянки" та згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015 та повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначив, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання внаслідок укладення між Зозулем В. А. і ГУ Держгеокадастру договору оренди та переходу до відповідача-2 права оренди на спірну земельну ділянку, тому такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивачем та відповідачем-2 під час розгляду справи було зроблено заяву про застосування строків позовної давності до вимог Прокурора. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі - 05.06.2020, спірний наказ видано ГУ Держгеокадастру 09.12.2015, а договір оренди землі укладено між відповідачами 10.12.2015, тому строки позовної давності закінчилися 09.12.2018, а Прокурор звернувся до господарського суду з пропуском строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач вказував, що строк позовної давності за позовними вимогами Прокурора вимогам сплив 09.12.2018, проте під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позиція позивача змінилася, він підтримує вимоги Прокурора та вважає поважними причини пропуску ним позовної давності.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 09.12.2015 № 88-856/27-15-СГ, апеляційний суд зазначив, що не досліджує питання застосування строку позовної давності до вимог в цій частині позову до відповідача-1. Проте щодо вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015 та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку власнику суд апеляційної інстанції зауважив, що момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту, коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила, дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади. Суд апеляційної інстанції встановив, що виконувач обов'язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 07.12.2018 звертався до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, Зозуля В. А. про визнання незаконним та скасування наказу від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ, визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, зобов'язання Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру. Ухвалою Запорізького районного суду від 01.08.2019, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29.10.2019 у справі № 317/4077/18, провадження за позовом Прокурора було закрито з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). Встановивши, що Прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4077/18, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку для пред'явлення позовних вимог Прокурором та зазначив про наявність підстав для його поновлення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що, виходячи з мети позову, його обґрунтування, вимогу Прокурора про зобов'язання ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18. Суд апеляційної інстанції зауважив, що зміни в адміністративно-територіальному устрої під час провадження у справі та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади).

Щодо вимоги про припинення права оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 № 12533288, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі від 10.12.2015 є підставою для припинення відповідного права відповідно до закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилося, тому в цій частині позовних вимог Прокурора слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі № 908/1445/20 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, спрямоване на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності територіальної громади Широківської сільської ради), тобто переслідує легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом). З огляду на недобросовісність поведінки як ГУ Держгеокадастру, так і Зозуля В. А. суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що втручання у право Зозуля В. А. на мирне володіння та користування спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті та не становитимуть для відповідача-2 надмірного тягаря.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ФОП Зозуль В. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 908/1445/20 в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

3.2. ФОП Зозуль В. А., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; висновки щодо необхідності застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18.

Крім того, ФОП Зозуль В. А. у касаційній скарзі посилається на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

3.3. Запорізька обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 908/1445/20 - без змін. Запорізька обласна прокуратура вважає доводи ФОП Зозуля В. А. безпідставними та необґрунтованими, й такими, що спростовуються матеріалами справи.

3.4. ГУ Держгеокадастру у відзиві, надісланому до Верховного Суду 10.01.2024 через систему "Електронний суд", просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу та задовольнити касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Колегія суддів установила, ухвалою Верховного Суду від 11.12.2023 встановлено учасникам строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 29.12.2023. Клопотання ГУ Держгеокадастру про поновлення строку на подання відзиву мотивоване тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 07.04.2022 № 48 посадова особа відділу, до виконання обов'язків якої належить, зокрема, представництво у судах, виведена у простій внаслідок запровадження в Україні режиму воєнного стану. Станом на момент подання відзиву на касаційну скаргу у відділі ГУ Держгеокадастру виконували службові обов'язки два працівники (начальник та головний спеціаліст), що унеможливило якісне та у повному обсязі виконання завдань відділу.

Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання ГУ Держгеокадастру, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки доводи, викладені у клопотанні, не свідчать про наявність поважних причин для пропуску такого строку.

3.5. Інші учасники справи не скористалися наданим процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.12.2015 до ГУ Держгеокадастру звернувся Зозуль В. А. з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 19,7600 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035, терміном на 49 років відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 123 Земельного кодексу України.

4.2. Разом із цим клопотанням Зозуль В. А. надав письмове обґрунтування щодо оренди спірної земельної ділянки, в якому зазначив, що ця земельна ділянка перебувала в оренді СФГ "Бірюза", на цей час СФГ "Бірюза" розірвало договір оренди у зв'язку з неможливістю орендувати вказану земельну ділянку. Зозуль В. А. також зазначав, що має досвід у сфері ведення фермерського господарства та бажає вирощувати на оспорюваній земельній ділянці сільськогосподарські культури, а після отримання земельної ділянки в оренду зобов'язується використовувати її за цільовим призначенням.

4.3. Розглянувши клопотання Зозуля В. А. , ГУ Держгеокадастру видало наказ від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ "Про передачу в оренду земельної ділянки", відповідно до якого вирішило передати в оренду Зозулю В. А. спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

4.4. На підставі цього наказу між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та громадянином Зозулем В. А. (орендар) укладено договір оренди землі від 10.12.2015, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту. Відповідно до пункту 6 цього договору договір укладено строком на 49 років.

4.5. Згідно з пунктом 14 договору оренди землі від 10.12.2015 передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

4.6. Відповідно до пункту 38 договору оренди землі від 10.12.2015 визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством.

4.7. На підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 22.12.2018 № 8-2315/15-18-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 площею 19.7600 га передано в комунальну власність Широківської сільської об'єднаної територіальної громади в масиві земель загальною площею 2037,0838 га.

4.8. Згідно з рішенням Широківської сільської ради від 11.02.2019 на підставі зазначених документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради (об'єднаної територіальної громади) земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Широківської сільської ради.

4.9. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право № 12533288 міститься запис від 15.12.2015: підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі від 10.12.2015, орендар: Зозуль В. А. , реєстраційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 , орендодавець: Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка загальною площею 19,7600 га, кадастровий номер: 2322184600:03:001:2035.

4.10. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з рішенням Бердянської районної ради народних депутатів Бердянського району Запорізької області від 31.03.1994 № 4 Зозулю В. А. передано в постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 36,02 га на території Долинської сільської ради Бердянського району.

4.11. 21.04.2020 до Запорізької місцевої прокуратури № 2 з Державного архіву Запорізької області надійшло рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів від 31.03.1994 № 4, оформлене протоколом № 15, яким Зозулю В. А. надано в постійне користування для ведення фермерського господарства землю (колгосп ім. Смирнова, поле № 1, ґрунтозахисна сівозміна).

4.12. Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Широківської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами, та повернення земельної ділянки.

5.4. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.5. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

5.6. За змістом частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 Земельного Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

5.7. Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

5.8. За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

5.9. Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

5.10. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

5.11. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

5.12. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство". Нею передбачені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів.

5.13. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

5.14. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

5.15. Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

5.16. За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

5.17. Апеляційний господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги Прокурора, зазначив, що з порушенням статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" ГУ Держгеокадастру при прийнятті наказу про передачу в оренду Зозулю В. А. спірної земельної ділянки не встановило волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірило наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі. Суд апеляційної інстанції констатував, що Зозуль В. А. , звертаючись з клопотанням про передачу в оренду спірної земельної ділянки, не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, а додане до клопотання обґрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливостей для ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок відповідно до норм та мети Закону України "Про фермерське господарство".

Суд апеляційної інстанції також установив, що на підставі рішення чотирнадцятої сесії Бердянської районної ради народних депутатів від 31.03.1994 № 4 Зозулю В. А. надано земельну ділянку площею 36,02 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Долинської сільської ради, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 000001 № 59 від 31.05.1994. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що Зозуль В. А. не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, проте застосував пільговий порядок для отримання спірної земельної ділянки без достатніх для цього підстав.

Щодо вимоги про припинення права оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2015 № 12533288, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки договір оренди землі від 10.12.2015 є підставою для припинення відповідного права відповідно до закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилося, тому в цій частині позовних вимог Прокурора слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі № 908/1445/20 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, спрямоване на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності територіальної громади Широківської сільської ради), тобто переслідує легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом). З огляду на недобросовісність поведінки як ГУ Держгеокадастру, так і Зозуля В. А., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що втручання у право Зозуля В. А. на мирне володіння та користування спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і не становитимуть для відповідача-2 надмірного тягаря.

5.18. ФОП Зозуль В. А., не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, посилаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що Центральним апеляційним господарським судом не враховано висновки щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1545/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 14.03.2023 № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; висновки щодо необхідності застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18.

5.19. Крім того, ФОП Зозуль В. А. у касаційній скарзі посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

5.20. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.23. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.24. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.

5.25. У постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20 за позовом виконувача обов'язки керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку Суд зазначив, що "зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності".

Верховний Суд установив, що у справі № 908/1445/20 апеляційний суд дійшов висновку, що позовна давність на момент звернення до суду не сплила, оскільки Широківська сільська рада стала власником спірної земельної ділянки з моменту реєстрації права власності (10.04.2019), після чого набула прав власника, а Прокурор звернувся до суду з позовом 05.06.2020, тобто в межах строку позовної давності. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності для пред'явлення цього позову Прокурором почав обліковуватись з моменту, коли Широківська сільська рада стала власником спірної земельної ділянки, тому вказав на необхідність з'ясування моменту початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах.

5.26. У постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19 за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, СФГ "Сухини" про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування їх реєстрації та повернення землі Суд дійшов висновку про таке:

"6.38. Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

6.39. При цьому, прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

6.45. Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

6.46. Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позовної заяви), не перериває перебігу позовної давності".

У справі № 922/1948/19 суди встановили, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурор до суду не подав, а доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від відповідача-2 та про те, що саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, суд першої інстанції відхилив із посиланням на положення статті 261 Цивільного кодексу України з урахуванням встановлених обставин щодо можливості бути обізнаним про порушення прав. Тому Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Прокурора, зауважив, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з мотивів спливу строку позовної давності.

5.27. У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки Суд зазначив:

"Піщанська сільська рада заявила у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог (т. 1, а. с. 63-64, 108-109), тоді як ОСОБА_3 не заявляла про сплив позовної давності щодо пред'явлених до неї вимог. Отже, з огляду на наведені вище висновки (пункти 70-71 цієї постанови) суди не мали підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давність до вимог, заявлених до ОСОБА_3 . А тому доводи Піщанської сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог є необґрунтованими. Оцінка доводів стосовно застосування приписів про позовну давність до вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення буде надана після оцінки застосування судами інших норм права при розгляді цієї вимоги".

Колегія суддів установила, що предметом позову у справі № 183/1617/16 було витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння фізичної особи у власність держави в особі обласної державної адміністрації. У справі № 183/1617/16 суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги, зазначивши, що прокурор довів факт незаконного вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду та незаконного включення її у межі села Піщанки, внаслідок чого землі державної власності були незаконно відчужені на користь фізичної особи. Суди попередніх інстанцій у справі № 183/1617/16 виходили з того, що позовна давність не була пропущена, а земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, тому вимога про витребування цієї ділянки також має бути задоволена. Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення в частині вимог про витребування земельної ділянки.

5.28. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.29. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.30. При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20).

5.31. За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

5.32. Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

5.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

5.34. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

5.35. При застосуванні наведених положень законодавства про позовну давність також слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (на яку посилається скаржник), відповідно до якої ці правила пов'язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Так, прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

5.36. Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

5.37. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову із пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

5.38. Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.

5.39. У справі № 908/1445/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурором подано позов в інтересах Широківської сільської ради; спірна земельна ділянка була передана з державної у комунальну власність Широківської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2018 № 8-856/27-15-СГ; фактична реєстрація права комунальної власності за Широківською сільською радою відбулась 07.05.2019; Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі - 05.06.2020.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. Оскільки перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності для пред'явлення вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру області від 09.12.2015 8-856/27-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" та визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015 має обліковуватися саме з моменту прийняття спірного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

Апеляційний господарський суд, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ, зазначив, що не досліджує питання застосування строку позовної давності до вимог в цій частині позову до відповідача-1.

Щодо вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 10.12.2015 та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку власнику, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі б/н був укладений 10.12.2015, тому саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред'явлення вимог про визнання цього правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач вказував про те, що строк позовної давності за позовними вимогами Прокурора сплив 09.12.2018, зараз, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позиція позивача змінилася, він підтримує вимоги прокурора та вважає поважними причини пропуску ним позовної давності. Посилаючись на положення статті 42 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначив, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурором наведено в позовній заяві з викладенням підстав поважності пропуску такого строку, а також в подальшому в поданих до суду процесуальних документах (заявах, поясненнях тощо). Суд апеляційної інстанції при цьому установив, що Прокурор 07.12.2018 звертався до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, Зозуля В. А. про визнання незаконними та скасування наказів від 09.12.2015 № 8-856/27-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10.12.2015, зобов'язання Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 19,7600 га з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Ухвалою Запорізького районного суду від 01.08.2019, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29.10.2019 у справі № 317/4077/18, провадження за позовом Прокурора закрито з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (у справі № 317/4077/18 встановлено, що користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 є ФОП Зозуль В. А.)

Тому суд апеляційної інстанції, встановивши, що Прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4077/18, визнав поважними причини пропуску строку для пред'явлення позовних вимог Прокурором та поновив цей строк.

5.40. Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, встановив момент початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах, зазначивши, що перебіг позовної давності для пред'явлення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу та визнання недійсним договору оренди землі має обліковуватися саме з моменту прийняття оспорюваного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

5.41. Верховний Суд зазначає, що на відміну від справ № 908/1447/20, № 487/10132/14-ц, № 922/1948/19, № 922/1796/19, № 83/1617/16, у справі № 908/1445/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурором наведено в позовній заяві з викладенням підстав поважності пропуску такого строку, а також в подальшому в поданих до суду процесуальних документах (заявах, поясненнях тощо). Суд апеляційної інстанції встановив обставини порушення прав позивача та обґрунтованість позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди та про повернення спірної земельної ділянки. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку для пред'явлення позовних вимог Прокурором та встановив підстави для його поновлення.

5.42. Питання стосовно поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). З огляду на викладене у справі № 908/1445/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням установлених фактичних даних про обставини вчинення Прокурором дій щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4077/18, визнав поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

5.43. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у справі № 908/1445/20, що розглядається, щодо застосування положень статті 261 Цивільного кодексу України не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на які посилається скаржник, і такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать сталій судовій практиці, тому доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції наведених правових позицій є безпідставними.

5.44. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку посилається скаржник, за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння Верховний Суд зазначив таке:

"Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Колегія суддів установила, що у справі № 390/34/17 позов мотивований тим, що договір оренди був зареєстрований 19.04.2010 (майже через місяць після смерті орендодавця) незаконно, тому цей договір слід вважати таким, щодо якого не проведено державну реєстрацію, тому він не набув чинності і не є укладеним. Проте у справі № 390/34/17 суди встановили, що 19.11.2007 між фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" підписано договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду орендарю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" належну йому земельну ділянку; у подальшому фізична особа (орендодавець) померла, проте щодо договору оренди, підписаного сторонами, була проведена державна реєстрація 19.04.2010. Верховний Суд у справі № 390/34/17 погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в позові, оскільки договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв'язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який, набувши право власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору.

5.45. У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень про державну реєстрацію прав та обов'язків, визнання права власності в порядку спадкування Суд зазначив:

"…якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом".

Предметом позову у справі № 520/13586/18 було визнання майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень про державну реєстрацію прав та обов'язків, визнання права власності в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору про задоволення вимог іпотекодержателя та в подальшому договору іпотеки керівник відповідача-2 ввів в оману позивача з метою заволодіння його майном. Однак Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором. Суд зауважив, що з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами, немає підстав, які би свідчили про недобросовісність іпотекодержателя за іпотечним договором, тому відсутні підстави для визнання недійсним іпотечного договору та задоволення похідних позовних вимог.

5.46. Колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків у наведених ним постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є необґрунтованими. Судові рішення у справах № 390/34/1717, № 520/13586/18 прийняті за відмінних від установлених у справі № 908/1445/20 фактичних обставин. При цьому позов у справі, що розглядається, подано Прокурором в інтересах держави в особі позивача, підстави для представництва Прокурором інтересів держави досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій, і скаржник не наводить доводів чи аргументів про їх непідтвердження.

5.47. За таких обставин колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

Щодо вимоги про повернення земельної ділянки

5.48. Розглядаючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Широківської сільської ради про зобов'язання ФОП Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради, суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову Прокурора і його обґрунтування, вимогу зобов'язати ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника.

5.49. Водночас колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

5.50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

5.51. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

5.52. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада сіл і селищ в особі Широківської сільської ради, якій на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-2315/15-18-СГ від тієї ж дати земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 площею 19,7600 га передано в комунальну власність в масиві земель загальною площею 2037,0838 га. Згідно з рішенням Широківської сільської ради від 11.02.2019 на підставі зазначених документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради (об'єднаної територіальної громади) земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області з кодом ЄДРПОУ 26013402.

5.53. Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України Прокурор у справі, що розглядається, звернувся в інтересах держави в особі Широківської сільської ради з позовом до відповідача-2 про повернення спірної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача-2, та щодо якої ФОП Зозуль В. А. ускладнює здійснення повноважень щодо користування та розпорядження.

5.54. Проте суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову Прокурора і його обґрунтування, вимогу зобов'язати ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що подібна за змістом позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

5.55. Верховний Суд зазначає, що, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням предмета та підстав позову, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, проте помилково витлумачив вимоги Прокурора щодо повернення спірної земельної ділянки на користь позивача як вимоги про витребування земельної ділянки з огляду на таке.

5.56. Колегія суддів установила, що у справі № 633/408/18 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Харківській області, фізичної особи про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов'язання повернути земельну ділянку. Позовні вимоги Прокурора у справі № 633/408/18 обґрунтовані тим, що наказ, рішення про державну реєстрацію є незаконними, оскільки вчинені з порушенням вимог законодавства, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією. Велика Палата Верховного Суду у справі № 633/408/18 щодо вимог прокурора про повернення у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельної ділянки зазначила, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна. Такий висновок Суду зроблений у зв'язку із встановленими у справі № 633/408/18 обставинами приватизації фізичною особою отриманих земельних ділянок. Тому Верховний Суд у справі № 633/408/18 виходив із того, що належним способу захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки у зв'язку із приватизацією земельних ділянок відповідачем-2 вони вибули з державної власності.

5.57. Колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

5.58. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

5.59. Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

5.60. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

5.61. Колегія суддів зауважує, що з урахуванням положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.62. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

5.63. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду у процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки та ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах.

Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

5.64. Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову Прокурора, встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що обраний Прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Широківської сільської ради, та є ефективним.

5.65. Колегія суддів при цьому враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

5.66. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову Прокурора, оскільки Прокурор довів порушення відповідачами порядку набуття в користування спірної земельної ділянки, а причини пропуску позовної давності суд визнав поважними. Водночас колегія суддів зазначає, що обраний Прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Широківської сільської ради, та є ефективним у спірних правовідносинах.

5.67. Верховний Суд зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Згідно з частинами 1, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.5. Оскільки колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину постанови апеляційного суду в частині задоволення вимоги Прокурора про зобов'язання ФОП Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку, з мотивів, викладених у цій постанові, тому касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. слід задовольнити частково, оскаржувану постанову змінити в частині вимоги Прокурора про зобов'язання ФОП Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича задовольнити частково.

2. Абзац 5 резолютивної частини постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 908/1445/20 змінити з мотивів, наведених у цій постанові, виклавши його у такій редакції:

"Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича повернути земельну ділянку площею 19,7600 га, кадастровий номер 2322184600:03:001:2035, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області".

3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 908/1445/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак

Попередній документ

116569214

Наступний документ

116569216

Інформація про рішення:

№ рішення:	116569215
№ справи:	908/1445/20
Дата рішення:	16.01.2024
Дата публікації:	29.01.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (26.02.2021)
Дата надходження:	10.06.2020
Предмет позову:	про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки 19,76 га

Розклад засідань:

Минулі засідання (18)

08.07.2020 14:30	Господарський суд Запорізької області
05.08.2020 10:15	Господарський суд Запорізької області
07.08.2020 12:00	Господарський суд Запорізької області
07.10.2020 12:00	Господарський суд Запорізької області
04.11.2020 12:00	Господарський суд Запорізької області
02.12.2020 12:00	Господарський суд Запорізької області
18.12.2020 10:30	Господарський суд Запорізької області
14.01.2021 10:00	Господарський суд Запорізької області
18.01.2021 09:50	Господарський суд Запорізької області
08.04.2021 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
20.05.2021 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
28.02.2023 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
04.04.2023 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
04.04.2023 12:30	Центральний апеляційний господарський суд
13.06.2023 15:15	Касаційний господарський суд
21.09.2023 11:00	Центральний апеляційний господарський суд
25.10.2023 10:20	Центральний апеляційний господарський суд
16.01.2024 13:30	Касаційний господарський суд