26 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/1896/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного сервісного центру МВС
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія"
до Головного сервісного центру МВС
про стягнення 41 354,58 грн,
22.12.2023 до Касаційного господарського суду через Електронний суд надійшла касаційна скарга Головного сервісного центру МВС на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 910/1896/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду поданої касаційної скарги у справі № 910/1896/23 визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.
Подана касаційна скарга Головного сервісного центру МВС не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою у справі № 910/1896/23, Головний сервісний центр МВС зазначає, зокрема, що наразі відсутня судова практика щодо стягнення за рахунок бюджетних коштів заборгованості за електричну енергію, яка в період з березня по травень 2022 року постачалась на тимчасово окуповану територію, а саме щодо правомірності чи неправомірності покладення витрат за постачання електричної енергії на споживача, який є органом державної влади, та який у зазначений період не здійснював свою діяльність через тимчасову окупацію території, на якій розташований, та відповідно не міг використовувати електричну енергію.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України.
Оскільки у касаційній скарзі скаржником не зазначено норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, її слід залишити без руху.
За змістом частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга Головного сервісного центру МВС на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 910/1896/23 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку він посилається, зазначаючи про відсутність судової практики з викладених правовідносин.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Касаційну скаргу Головного сервісного центру МВС на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 910/1896/23 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. О. Волковицька